Лягають в роси нові вірші…

Любов

ШЕМЧУК

ЕТЮД

Ти малюєш осінь аквареллю,
Я – зображу віршами її.
Де звучали солов’їні трелі, –
Залишились спогади мої.

Червоніє ягода калини,
Десь на тин подрались паничі…
Дрібка ягід пізньої малини
Морозцем припалена вночі.

РАНКОВІ ВІРШІ

Знов ранок. Сонечко встає,
Промінчиками пестить душу
І серце зігріва моє…
Прокинувшись, писати мушу.

Ранкові роси в споришах
Біліють памороззю в травах,
А почуття в моїх вірша́х –
Як квіти в сонячних загравах.

І тішиться моя душа,
Закохана в ранкову тишу.
…Десь, заблукавши в споришах,
Лягають в роси нові вірші.

В БЛАКИТЬ ОЧЕЙ ЗАГЛЯНУТЬ ХОЧУ

Вже падають із дерева каштани,
Злітає з них колючий кожушок…
А в мої скроні стука осінь рання
І в душу вітер кида холодок.

Небесна синь мій погляд знов лоскоче,
У сни мої частіш приходиш ти…
В блакить очей твоїх заглянуть хочу,
Своє в них відображення знайти.

ОСІННЯ ТРОЯНДА

Вкладаю я слова в хореї, ямби,
А то і в інші розміри вірша́.
Ще із весни цвітуть твої троянди,
Моя троянда – літо заверша.

І сонячний промінчик гріє квітку,
А дощик ніжно миє пелюстки…
Та літо ставить вже останню мітку,
У трубочки згортаючи листки.

Стрижів весела зграйка відлетіла,
Малі лелеки стали на крило.
Троянда пелюстками затремтіла...
Чому ж так швидко літечко пройшло?..

ОСІНЬ БУРШТИН ЗАПЛІТАЄ…

Осінь бурштин заплітає берізкам у коси,
Білі хмаринки затягують неба блакить…
Паморозь сріблом лягає у вранішні роси,
Ніжними барвами сповнена осені мить.

Вохрою, золотом, темно-вишневим відтінком,
(Де ця художниця фарби на все дістає?).
Тішиться осінь у зелені листя барвінку,
В мудрості колір – фарбує волосся моє.

Як не писать, коли осінь чарує убранням?
Зір розплавляється і потопає в імлі…
Хто не писав у цю пору вірші́ про кохання –
Щастя не мав у своєму житті на землі.

ЖИВУ З ЛЮБОВ’Ю

Кінчається літо та й день вже коротший,
І зорі серпневі летять у траву…
Ніщо не впливає на настрій хороший –
У всі пори року з любов’ю живу.

Хоч осінь чатує мене на порозі
І пробує в очі заглянуть мені,
Та хай почекає, бо я іще в змозі
Любов’ю зігрітись в хвилини сумні.

Мене не лякають ні зими, ні грози,
І темнії ночі, й дощі навісні…
Не страшно мені, навіть, в люті морози –
З любов’ю живу від весни – до весни.

Із нею я вранішнє сонце стрічаю,
(Любов поселилась давно у душі).
З любов’ю у серці встаю і лягаю,
І пишуться з нею красиві вірші́.

НІЖНА ІСКРА ДУШІ

Без обіймів твоїх вже кінчається літо,
Знов осіння пора і дощи́к дріботить…
Та жіноча душа, що теплом не зігріта,
Не наважиться в тебе любові просить.

Вона горда і ніжна, й беззахисна разом,
Підставляє себе і дощам, і вітрам…
Ніжну іскру душі не задути вже часом,
Я її на поталу нікому не дам.

Тож, любов в моїм серці ще довго не згасне,
Бо душа молода, вона хоче любить…
Я війну оголошую плинові часу,
Щоб себе у житті віднайти й не згубить.

ТЕРПКИЙ НЕКТАР

Люблю тепло я бабиного літа,
Його терпкий нектар із чаші п’ю…
Дощами вмита, сонечком зігріта,
Я проводжаю молодість свою.

Десь журавлі вже покидають літо,
Взяли з собою смуток і печаль…
Я ж, павутинням осені обвита,
Стою й дивлюся в синьооку даль.

І мрію я, не раз дощами вмита,
Коли почую жалібне «курли»,
Щоб павутиння бабиного літа
Взяли з собою в вирій журавлі.

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Зриває вітер з дерева листочки,
Жбурля в обличчя квітів пелюстки…
А я іду омріяним садочком,
Де ми кохались наче голубки.

Висить в повітрі сиве павутиння
І листя вже стежину застеля…
Там осінь приморозила жоржини,
Де я колись чекала журавля.

ОСІННЄ

Осінній день, осінній вітер,
Останній промінь на землі.
І доцвітають пізні квіти.
А в небі – сірі журавлі.

Осінні мрії, темні хмари
І перший приморозок в ніч,
Та кольорів безмежні чари,
Й роки, що дістають до пліч.

Вже приморожені на вітах
Осінні гами кольорів.
І пелюстки присохли в квітах –
Мороз у нічку їх спалив.

Осіння ніч… Осінні зорі…
Осінній місяць угорі…
І ранки муторно-прозорі,
Й холодна тінь від яворів.

СПЕКТРАЛЬНА ГАМА КОЛЬОРІВ

Пожовкло листя в липи й клена,
Тремтить на озері вода…
Та лиш сосна стоїть зелена,
Немов травичка молода.

Їй байдуже: зима, чи літо,
Чи осінь, а чи знов весна…
Завжди у неї пишні віти,
В одному кольорі вона.

А я люблю осінню гаму,
Спектральну гаму кольорів…
Колись Мудрець, як пишну даму,
Барвисто осінь наділив.

ЗАМІТАЄ СТЕЖКИ ЛИСТОПАД

Замітає стежки листопад,
бо вже осінь на часі.
І лягають листки наугад,
і кружляють у вальсі.
Все кружля і кружля листопад,
сипле листя на плечі…
Наді мною листочки летять,
наче крила лелечі.

Прийде нічка, і землю вона
вдягне в темну обнову…
Ну, а місяць з-за хмар вигина
свою срібну підкову.
Замітає твій слід листопад,
кучугурами вершить…
Я шукаю стежки наугад,
хоч іду вже не вперше.

Листопад – передвісник зими –
віддаляє від тебе…
В пізню осінь зустрілися ми,
і похмуре вже небо.
Запросив би мене листопад
покружляти у вальсі…
А листочки летять і летять,
бо вже осінь на часі.

ПОЦІЛУНОК БАБИНОГО ЛІТА

Останній поцілунок бабиного літа
Торкнувся вуст моїх і зник за горизонт…
Тепер я, ніжністю й теплом його зігріта,
Іду в холодну осінь, прихопивши зонт.

Грибним дощем знов поливає мене осінь,
Та літа я тепло в душі своїй несу…
За хмарами зникає ніжна неба просинь
Й тумани падають на вранішню росу.

Свою красиву осінь вкотре вже стрічаю,
Відкрию все для неї: двері і вікно.
Її я чемно на порозі привітаю,
Скажу: «Заходьте, Вас чекаю я давно».

…Життя моє в одному напрямку крокує,
І осінь цю мені ніяк не обійти…
Вона давно на мене з старістю чатує,
Та я не перейшла із нею ще на «ти».

Поэзия