Валентин Лысич

Розправляла осінь крила над землею,
Все частіше гірко плакали дощі.
Я розбите щастя не зберу , не склею,
Бо пробралась осінь також до душі.

Над дорогою зажурена калина
Стиглі кетяги схилила до землі,
Вбралась золотом завжди тремтка осина -
З тихим смутком відлітали журавлі.

Ось вже осінь простір ввесь заполонила,
Затремтіло павутиння на гіллі.
Вітер гілочку гойдав, бо дуже мила
Колихалась павутинка у сріблі.

Ну чому ж ти , осінь, до душі прокралась?
Пам"ятай завжди : чекаю я весну.
Вже земля в барвистий одяг щедро вбралась,
Щоб із часом тихо відійти до сну.