Лариса Журенкова


Рудою лисицею осінь підкралась.
Хвостом покрутила – і листя опало.
Примружила очі – лиш голі дерева стояли.
Похмуро і сонно на вулиці стало.

Вона позіхнула –
земля оповилась туманом.
Лисичка зітхнула –
покрилося небо хмарками.
Вона заскавчала,
немовби підбитий собака –
І небо розверзлось, і дощик заплакав.

І довго ридала над долею лиска своєю.
І хлипав, і хлюпав дощ мокрий на сіру алею.
І скнів, і сірів, і меншав у розмірах день.
Не спалось руденькій – у неї мігрень...