Радислав
ГУСЛИН
 

СРЕТЕНЬЕ
 
Увидел Младенца святой Симеон:
И грудь зазвучала, и радостный стон,
И эхо свободы под сводами храма,
И вторит пророчествам древняя Анна.

«Свершилось! Отпустишь меня на покой,
Вот новый священник в парче золотой.
Сияние Духа – до плоти, до века –
По чину таинственного Мелхисидека.

А мне по ступеням отца Аарона
Идти в благодать по руинам закона
Без страха, надеждой священной горя.
Израиль, я видел народов Царя.

И пусть смерть обнимет меня немотой,
Я слышу, я вижу Твой голос святой,
Нежнейшее пламя, светильник во тьме».
Безмолвно Мария, подобно луне,

Сияла и вдруг услыхала слова:
«Оружие сердцем пройдёт, но жива
Останешься, Мать, и увидишь сама,
Как вечность просеивает времена.

Сколь многим Младенец несёт вдохновенье,
Но многие выберут злобу и тленье.
Но всё!.. отпускаешь раба Твоего,
Я здесь, на земле, не хочу ничего».

Михайло
ЛЄЦКІН
 

СТРІТЕННЯ
 
Приходив старець Симеон у Храм.
В його очах – спокійна тиха святість.
Та він не рáдий був своїм рокáм
І прагнув вже до предків приєднатись.

Одначе чув він Голос з висоти –
Зі світлого Небесного Чертога:
«Не прийде смерть до тебе, поки ти
Не стрінеш і не вздриш Живого Бога!».

Бруньки вже набухали на гілках…
І Симеон, прийшовши знов до Храму,
Побачив Немовлятко на руках
У юної Божественної Мами.

Відчув: збулося! Взявши Немовля,
Сказав схвильовано і урочисто:
«Нехай радіють люди і земля!
До нас явився Рятівник Пречистий!».

І в майбуття відкрилися мости.
І часу вже лишилось небагато:
Для теслиного Сина – підрости,
Для Божого – Хреста за нас прийняти.
 

Богдана
ГУСАК
 

* * *

Хмари нанизав, як баламути;
розрум’янив синьооку вись!
Навіжений халамидник лютий,
на горіхи матимеш, дивись!

То заніс розквашені дороги
(а вночі ударив морозець!);
то налигач місяцю на роги
почепив – і зірці на ралець.

Із дощем злигався. Для потіхи
до схід сонця бризкав у пітьму.
Начіпляв на геть розкислі стріхи
із бурульок довгу бахрому.

Бачив: не розплющувала вічка
сонна ще під ковдрою земля.
Та коли затінькала синичка,
просльозився раптом, як маля.

І стояв, завмерши, мов прикутий,
(а носився ж по льоду навскач!).
Навіжений? Ні, рахманний лютий...
Заспокойся, чуєш?.. Ну, не плач...

Сергей
ДУНЕВ
 

НА СРЕТЕНИЕ
 
Уж облака светлей и выше,
И лучезарней синева.
И кажутся нежней и чище
Вполне обычные слова.

Вдали берёзовая роща
Ввысь устремила купола.
Жизнь кажется добрей и проще,
Милей в предчувствии тепла.

Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *

Весна ось-ось проклюнеться у світ
Крізь місяцеву білу шкаралупу.
Ще трохи, іще трішечки, ще мить, –
І гострий дзьобик вигляне бурульки.

Туман колише сонні береги,
Сплять жовтороті котики пухнасті.
Потроху сніг видзьобують птахи,
Сліди від лап лишаючи хрестаті.

В годиннику поцокує капіж,
Коти всю ніч раз по раз будять півнів.
Зима спокволу цідиться з узвиш,
І місяць, як ніколи, – в ластовинні.

Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 

* * *

Чи щось таке мені наснилось,
Чи чула я таке колись...
Зима і Веснонька зустрілись
І не сваритись поклялись.

Пообіцяли вдвох дружити
І поступатися усим,
Своє собі завжди робити
І жити лиш життям своїм.

Зима, звичайно, трохи в шоці:
- Постій, сестрице, не спіши!
Про тебе вже на кожнім кроці
Поети ліплять ті вірші.

А я ще тут і все ще можу,
Ще править мій молодший син.
Захочу - всиплю й заморожу,
І покажу свій норов всім!

Та нині добра я, рідненька,
І Лютий мій вже подобрів.
Підемо, мабуть, помаленьку,
Без сліз, обрáз і зайвих слів.

А ти проходь, хоч грубка в хаті
Вже не топилась сотні літ...
Прощай, не будем заважати,
Зігрій в своїх обіймах світ!
 

Игорь
МАРКЕС
 

* * *

…Расчерчен февраль, разлинован
Капелями тающих дней,
И, кажется, малость взволнован,
Смущён, что понятно вполне…
 
Стекает ручьями неделя,
Купается в лужах луна,
Ужели зима, в самом деле,
За бледной мембраной окна…

Ольга
МУСІЄНКО

ПРЕЛЮДІЯ ВЕСНИ
 
Скоро шпаки прилетять.
Дихає рівно відлига.
Скресла на озері крига,
Срібні льодинки блищать.

Стрітення йде навпростець.
Чуєш легкі його кроки?
Крутиться, дме на всі боки
Жвавий вітрець-пустунець.

Гілля дерев ще пусте,
Ще не бубнявіють бростки.
Плинуть до берега горстки
Диких качок... День росте.

От і зимі вже кінець.
Мрій і насичуйся сонцем!
Туги густе волоконце
Хай розплете вітерець.

Евгения
ПУШНОВА
 

В ОЖИДАНИИ ВЕСНЫ
 
А мне в зрачок весёлый луч пробился
И ручеёк нырнул под каблучок.
И вот в душе рингтон Весны включился,
 Хоть ты твердишь мне, что ещё не срок.

Ты говоришь: «Пока не обольщайся!»
Но соловья мне ночью снится трель.
Душа кричит: «С Зимою попрощайся!
И ртом лови весеннюю капель!»

И голова звенит от песен нежных.
Пусть выпал снег, но это ничего!
И я, как этот маленький подснежник,
Жду не дождусь прихода твоего!
 

Надежда
ФУРЗЕНКО
 

* * *

Звучит в ре-миноре Зима.
Мир замер. Скрипичные звуки
рождает природа сама:
небесные снежные руки
взлетают под музыку рун,
касаясь чувствительных струн.
 
Врывается ветра поток,
нарушив пушистую плавность,
приносит энергии ток,
мелодию песни о главном –
в ней чудится Марта капель,
в мажорных напевах Апрель.

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/