Вже весна – красуня рястом квітнуть хоче.
Пахне в чистім полі молода трава.
А в небі гуркоче, налякати хоче,
Кида громовиці хмара дощова.

А я мчуся степом ( хмара небо крає )
По забутій стежці на рідну межу.
Хоч грім грізно має, а дощ поливає,
Та я без спочинку додому біжу.

Посунулась хмара від села до гаю.
Знов зігріти землю сонце помага,
А над степом встала, як брама до Раю,
Різнокольорова райдуга – дуга

Не зустріла дома щира, рідна мати,
На рушник з квітками сподівавсь дарма.
Тихо на подвір’ї нівкого й спитати.
Клумба чорнобривців, а неньки нема…

Невідомо де ти, рідна нене, ділась.
Чом ти рано вранці із дому пішла?
Може там у полі чорна хмара стрілась,
Може по весельці ти в небо зійшла…

Капають краплини – плаче вишя слізно.
Вітер свище в вуха, пестить, обійма:
« Спізнився, синку, біг ти надто пізно…
Бо твоєї мами на світі нема!..»

Не чекайте, люди, небесного грому.
Не зцілить вам душі небесна моква
Бистро поспішайте до рідного дому…
Швидше! Доки мама ще ваша жива!..
2001

Село українське над ставом дрімає.
Рожевий світанок стрічає весну,
Лиш братська могила рубцем, що ятріє,
Нагадує нам про минулу війну…

Це місце святе Бог нам гаєм обкинув.
Загиблих бетонний солдат береже.
Я першим прийшов, тут мій батько загинув,
І з вічності він не повернеться вже…

Пора вже прийшла – люди йдуть до могили,
І квіти на шану героям кладуть,
Солдати вже зброю свою зарядили –
І гримнув тривожно загиблим салют..

В гаю ж, як в раю, солов’ї заспівали,
Зажурливу пісню полеглим в бою:
Тим юним бійцям, що й кохати не вміли,
Батькам тим,що згибли за дім, за сім’ю!..

Співайте ж, птахи, від гаїв аж до неба,
Щоб війни і лиха навіки збороть!
Співайте, птахи, вам боятись не треба, -
Співать на землі надиха вас Господь!..
2003 р