Обурення моє рабам вінця не жде...

                                                                              Юрій Кириченко

                                   СІМ’Я ДАВИДОВЕ І ПРОРОЦТВА  

                      НЕВИННО УБИТОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА

                                                ЮРІЯ КИРИЧЕНКА. 

                                                      ЧАС НІМОТИ.

            Досліджуючи пророчі вірші останніх днів життя Поета

   „Поет – це ключник смерті і життя, І реставратор щастя – якщо треба...", –  писав Поет Юрій Іванович Кириченко ще в 1994 році.  І якщо Поет – це ключник (Ю.К.), то вглибимось в сказане Ним за декілька годин до смерті: замовник і виконавець вбивства-розправи з Ним – із „СІМ’Я ДАВИДОВОГО". Що сказав нам Поет, будучи великим талантом і ерудитом? 

   Звернемось до опису події в Святому Письмі, яка є пророцтвом для нашого життя. Розглянемо уривок зі Старого Завіту, у якому розповідається про ізраїльського царя Давида.

   Давида Бог помазав царем над Ізраїлем, давши йому все. Однак, він вирішує „брати", захопити власноруч щось, що йому не належить, чого бажає. Таким чином він нехтує Божою обітницею ПІКЛУВАННЯ І ДАРУВАННЯ.

   Давид, подібно до інших царів, починає хворіти владою, робить її привілеєм і використовує для реалізації своїх прагнень. 

   Він воює за царську гідність, висилаючи своє військо, але НЕ ЙДЕ зі своїми воїнами, як їх голова, а залишається в Єрусалимі.

   Він бачить гарну жінку, жадає її. А будучи царем, може все, тому бере її собі, втамовуючи своє бажання, знаючи, що Ветсавія – дружина іншого.

   Ветсавія вагітна та сповіщає про це Давида. Немовля, яке вона зачала після ночі, проведеної з Давидом, є його дитиною. Давид кличе Урію, чоловіка Ветсавії, і намагається приховати свій гріх, а коли йому це не вдається, – вбиває його: „Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер."

„Довідавшись жінка Урії, що її чоловік Урія поліг, заходилась оплакувати свого мужа. А як пройшла жалоба, Давид послав за нею й узяв до свого дому, й вона стала йому за жінку й вродила йому сина".

   Давид, почавши від ліні, а потім піддавшись пожаданню, врешті-решт стає ВБИВЦЕЮ. Зло займає щораз більше простору в житті царя. Після першого гріха приходить наступний, втягуючи у це коло інших людей. Єдиний спосіб перервати гріх – визнати його.

   Тепер Бог втручається у ситуацію, щоб виявити те, що вчинив Давид, і робить це рішуче через пророка Натана.

   Давидові, який визнає, усвідомлює свій злочин і просить Божого милосердя, Господь дарує пробачення, але й карає: „Дитина, що в тебе народилась, напевно вмре." 

   Смерть дитини відкриває повноту правди про вчинений гріх. І це залишається таємничою необхідністю, щоб зло можна було розпізнати і засудити, щоб зло визнали тим, чим воно є насправді: недоречністю, шаленством, нещастям, смертю. 

   Зло виявляється через наслідки, через невинну жертву, яка їх зазнає.

   НЕМАЄ СПРАВЖНЬОГО ЖИТТЯ ЦІНОЮ ЧИЄЇСЬ СМЕРТІ.

                                                                                        (Джерело: CREDO 2 Сам 11-12.)

   То чи ЗАПАНУЄ НА УКРАЇНІ СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ ЦІНОЮ ВБИВСТВА ПОЕТА ЮРІЯ КИРИЧЕНКА? 

   Вся творчість Великого Українського Поета Юрія Кириченка – це підтвердження Біблійних Істин. Смерть (ВБИВСТВО) – через невизнаний, а значить і неперерваний гріх Давида чи СІМ’Я ДАВИДОВОГО.

   Пророчо напише в одній із своїх книжок класик від поезії Юрій Кириченко:    „Але, як велось колись в Україні всій, І вмираючи, – жито сій...". Ось Він і писав, попереджав, вболівав, відповідав на запитання, доносячи до люду ПРАВДУ, а значить ЖИТТЯ: 

                                                Люд – лютий вияв гріха?

                                                Відчай на кресах? Відчáй!

                                                В склянці – невипитий чай...

                                                Кольором – лжезолотий...

                                                ...Місить бруківку Батий...

                                  (Ю.К. „Балада страчених надій", 28.07.2014р.)

    Вірш Юрія Івановича „...У цих доріг – нема початків...", написаний 26.11.2015р., зовсім близько до дня смерті, – пророче бачення України в майбутньому, бо „Як не переможемо сьогодні, Зімкне знов над нами ніч мана":

                                               ...У цих доріг нема початків,

                                               У цих доріг – нема кінців...

                                                Вони – для збочених нащадків,

                                                Вони – для збочених вітців...

                                                . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                                . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                                Їм заповідані бандити,

                                                Що натискають на курок...

                                 (Ю.К. „...У цих доріг нема початків...", 26.11.2015р.)

І далі:

                                                 Вкраїна – морок безчестя,

                                                 Править нею ордин...

                                                 ...До котрого ж це Пришестя

                                                 Мертві очі в родин?..

                                     (Ю.К. „...Вкраїну ґвалтують чекісти...", 17.09.2013р.)

   Поет акцентує на ЗЛІ, а значить на СМЕРТІ, вказує на причину такого зубожіння в Україні:

                                                  Чекісти – гірші всяких зол,

                                                  На них цивільних злобств камзол...

                                                  А під камзолом, під камзолом – 

                                                  Душа таврована позором...

                                      (Ю.К. „...Чекісти гірші всяких зол...", 25.08.2015р.)

Чи             

                                                  Г. Ч.

                                                  Чекісти – вороги народу – 

                                                  Живуть без племені, без роду...

                                                                                        25.08.2013р.

Або

                                                 ...У якій державі живу?...

                                                 Лиця – холодні, погляди – зверхні,

                                                 Потоки брудних словес...

                                                 ...Відповідь лежить на поверхні:

                                                 Правлять бал і понині нащадки НКВС...

                                                        (Ю.К. „Фраґмент потворного")

Далі

                                    Хтиві ходять в розвалку: шкіряночки, батники,

                                   А на тім’ї ярмулки вінець...

                                    ...Відійди за бордюр – це гуляють хабадники,

                                    У яких і в матні гаманець...

                             (Ю.К. „...Українців, які розмовляють російською...")

    Поет, для якого СЛОВО – СВЯТИНЯ РОДУ І НАРОДУ, бо На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Ів. 1:1), за викрадені у нього тиражі книжок,  попереджає злодіїв, але  хто ж вчує, перебуваючи НА СТЕЖЦІ ГРІХА?

                                               ...Тих, хто причетні до викрадення книжок,

                                               Не порятує й чекістський божок:

                                               Не уникнуть розпаду-тліну

                                               Й по дванадцятому коліну...

                                               . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                               . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                               Адже вони – скарбú закодовані,

                                               А ви це знали, хряки вгодовані?..

            (Ю.К. „Пророцтва ясновидця: з вистави смерті і життя", 26.11.2015р.)

      Книга – душі світанок, але вона не видається. Доба була без голосу...(Ю.К.) „Писались вірші і ридали вірші" (Ю.К.), бачучи крізь туманú:  

                                                Ярами, полинами, манівцями

                                                Вовки вели овечок на заріз...

                                                Що робиться з пропащими серцями?

                                                В очах – застиглі болі, повні сліз...

                                                 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                                 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

                                                 ...Вовки своє зробили: кров – пролúлась,

                                                 Або, як в нас говорять, пролилась...

                                (Ю.К. „...Ярами. полинами, манівцями...", 24.11.2015р.)

   Чітко усвідомлюючи бачене, розуміючи, що це прозріння грядущих подій в Україні, Юрій Кириченко закликає:

                                               Усвідомте, гнані і голодні: 

                                               Україна, в суті, в нас одна...   

                                (Ю.К. „...Час учитись прозрівать та бути...", 26.11.2015р.)

   У вірші „Опір хижому злу. У відповідь на погрози СБУ" Юрій Іванович в сьогоднішній Україні називає ЗЛО по імені, вказуючи:

                                                Я знаю: ворог слів – це ви,

                                                Десь там, при корінцях трави…

                                                Ви – та плазуюча черва,

                                                Слизькіш якої чи й бува…

                                                Я почерк ваш давно збагнув,

                                                Та в сморід хліву не пірнув:

                                                Там і без мене свинопаси

                                                Міняють совість на лампаси…

                                                А ви… мене… убить?.. овва!

                                                Ґонґадзе пам'ять ще жива…

                                                А я ж йому по крові брат,  

                                                По сумі безневинних втрат…

                                                …Я знаю: ви – давно в труні,

                                                То чи ж боятися мені?..

                                                                                  06.09.2015р.

   Чи подумав хоч хто, що так сміливо, відкрито, талановито міг назвати ЗЛО, а значить ПЕРЕДБАЧИТЬ СМЕРТЬ ЗЛА (ви – давно в труні, Ю.К.), як ГРІХА, тільки поет-ґеній? Бо ґеній – це прорив, заперечення, бунт, руйнація канонів. І не лише в царині творчості. Для історії все, що поза творчістю ґенія – це майже нічого...

                                                 ...Скільки було сказано,

                                                 Міх – шнурком зав’язано,

                                                 Сходжено уздовж і впоперек...

                                                 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                                 Безголів’я ходить по стерні...

                                      (Ю.К. „...Скільки було сказано...", 07.11.2015р.)

ЧАС НІМОТИ. 

                          Галина Шевченко, журналіст, літературний критик,

                                                            біограф поета Юрія Кириченка

17.12.2015р.