Костенко Геннадій (Юрій Ош)

м. Суми 

                                                                                                                                                                                                                                                          Сон наяву

                      ПРЕАМБУЛА чи АФЕРА?

Учора рвав яблука я на дачі і впав з драбини. Точніше, вже старенька драбина тріснула піді мною, і я хряпнувся разом з нею на грядку з огірками. Правда, відбувся легким переляком. Та, очевидно, під враженням цієї події приснився мені дивний сон.

Нібито напередодні Дня Незалежності як журналіст беру участь у брифінгу. Обговорюється питання чергового довгобуду. Ніяк не добудують психоневрологічний заклад. А психів як на гріх розвелось у нашому місті – дівати нікуди… На дошці – великий лист паперу. На ньому – малюнок, отой саме довгобуд, схожий на римський Колізей у первозданному вигляді з чашкоподібною ареною. Здаля арена здається еліптичною діркою. «Ця дірка – мов бездонне провалля, яке поглинає кошти нашого міста», – промайнуло у мене в думці.

Під впливом цієї думки після брифінгу подався я на той довгобуд подивитися, що воно таке наяву. Іду, роздивляюсь будівельний майданчик. Натрапив на якогось начальника. Той спитав, хто я такий, чого тут вештаюсь. Називаюсь кореспондентом. Питає, з якої газети. Хочу назвати свою газету, і раптом… щось у мені ніби заклинило, вискочила з голови назва моєї газети. А начальник помітив моє вагання і насторожено витріщився. І я ляпнув перше, що прийшло в голову:

– Преамбула життя!

– Преамбула? – здивувався він. – Щось не чув про таку газету. Може, з нових?

– Так, з нових, – піддакнув я.

– Пре-ам-бу-ла, – мовив начальник, навмисно розтягуючи це слово, і, посміхнувшись, додав: – А що, гарна назва. Просто б’є в саму точку! У нас усе, куди не глянь, одна лише преамбула, а чогось, навіть хоч би по-справжньому розпочатого, не знайдеш…

  Йшов я додому після цієї розмови, й такі думки переймали мене… Вже двадцять п’ять років нашій Незалежності. Чверть століття! Розпочали начебто розбудовувати нову державу. На словах! А насправді – тільки розтрощили стару. І маємо те, що маємо. У нас по-справжньому сьогодні нема не тільки держави, а й скільки-небудь значущої країни. І все тому, що протягом цих років у нас не було майже жодного представника влади чи політика, який би взявся за цю державну справу. А як тільки з’являвся такий, що лише намірявся це робити, його швиденько вбивали або кудись запроторювали. Тому у наших краях процвітають лише аферисти. Афера з приватизацією. Газова афера. Постійна афера з тарифами… Владарюють лише афери. Бо при владі – аферисти. Усяких кольорів!.. Отака преамбула нашого життя. 

І крамольна думка опанувала мене. А що, коли й сама Незалежність – грандіозна афера з цілим народом? Хіба ні? Ми неначе впали з якоїсь високої драбини.

І мені стало страшно…