ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

З циклу „ВІТЧИЗНА І МЕЧ"

ПРАВДОЧОЛИЙ РЕЧНИК УКРАЇНИ

Правдочолий речник України

На ім’я провісницьке – Тарас

У краю, де клени і раїни,

Небайдужжя храм творив для нас…

В нім – і незнищéнна наша мова,

Совісних криниць жива роса,

Матері і сина віть святкова,

Що в грядущість днів перевиса…

Не шукав собі добра-привіту,

Титулів і статків не надбав.

Серце мав – пташину розповиту –

Для борні – ніяк не для забав…

В очі гроз дививсь без остороги,

Вірив у незнищеність добра.

Певен був: душа свої дороги

Раз на цілу вічність обира…

Правдочолий речник України

На ім’я провісницьке – Тарас

Крізь вогонь, румовища, руїни

Шляхом громовиць прийшов до нас…

У простім селянському кожусі,

У папасі, чорній від жури,

Усмішку край вус приніс Катрусі,

Віру і надію – в прапори…

В ті, які тримає наша доля,

В ті, які триматимуть сини…

Доки спражить небом ще тополя –

Не потьмарять кольору вони!

ДОРОГА ДО ТАРАСА

Ходімо, браття, до Тараса,

У громом клечані слова,

В яких Шевченка кров жива,

Сильніша легіонів Красса…

Ходімо, браття, в небайдужість,

У зміст енергії й краси,

Де творять щиру аркодужність

Високочолі голоси.

Ходімо кроком нелукавим,

Ходімо серцем молодим.

Світ правдонькою озаглавим,

Розвієм смуток, наче дим…

Все – з нами: небо і криниці,

І полум’я гіркотривог.

Не зрозуміють серцем ниці,

Чому він – світоч, а не Бог…

Ходімо, браття, до Тараса,

У світ, де гнізда в’ють орли.

Судьба розкрилля не зреклася,

Раз очі небом зацвіли…

Не все ще – паша й ремигання,

Як честь і гідність – в стремені.

Геть з душ і кволість, і вагання,

Й сум’ять оздоби крижані!

Ходім, всечасна Україно,

У Кобзареву всемогуть,

Де спражить слово яворино,

Щоб Гонту з Умані збагнуть…

Звучить Дніпра повноголосся,

Жива вода, живі слова…

Три сонця в крові обнялося,

Світ незнищéнних дум – трива…

Хай стане всім нам за мірило

Шевченка совість всеземна.

Його незганьблене вітрило,

Його свята будучина!

ВІТЧИЗНА І МЕЧ

Т. Шевченку

…У слова – вкраїнське чоло,

У слова – вкраїнська душа…

У слова – незгасне тепло:

Куди воно в ніч поспіша?

У слова – немало турбот,

У слова – немало потреб…

Напите з всечасних скорбот,

Воно – понад смутками треб…

У слова – вкраїнські степи,

У слова – вкраїнські річки…

Наругу його – не стерпи:

Слова – не пусті балачки…

У слова – і кріс, і шаблі,

У слова – гармати в ярах…

У слова – безсмертя в імлі,

У слова – вогні на вітрах…

При слові – жалі і журба,

При слові – Вітчизна і меч…

…Душа віщих слів не раба –

Звитяга грядущих предтеч…

08.03.2014р.

ШЕВЧЕНКО

…Він – не пам’ятник, не леґенда,

Він – мудрість землі світова…

У ньому – і прапор, і правда,

І воля, і віра жива…

05.03.2012р.

* * *

…Наш родовід – Шевченковий, ми – діти Кобзаря,

Одна на цілу відданість вулканить нам зоря…

На обрії – намолено, і храми височать,

Однак, на вільну воленьку нема кого вінчать…

Одні – зреклися Господа, а інші – корогов,

Є ті, що ненароджені, але до них – агов!..

24.05.2009р.

м. Січеслав.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Спроба

творчого портретування

Тарас Шевченко – поет елітарний.

Г. Клочек

…Шевченко – наделітарний,

Поет всезрячого болю…

Клич його планетарний:

„За правду! За волю!"

Шевченко – зміст ураганний,

Велич його – тотальна…

Дар його бездоганний,

Душа його щебетальна…

І все ж він – не данок моди,

Як нам тут хочуть нараять…

За будь-якої погоди

Він – меч, яким лихо краять…

Шевченко – не віск для свічки,

Не пиріжечок з маком…

Слова його – чоловічки,

Не скорені бусурмаком…

Святі вони? Безперечно!

Величні? Ще й дуже…

Хвалить їх нам недоречно,

Мій брате, мій друже…

Шевченко – як вітер з поля,

Як терен з-над яру…

…Душа його – вільна воля,

Завинена в хмару…

25.05.2013р.

БАЛАДА ПРО БЕЗСМЕРТЯ СТРУН

У грудях кобзи блискавка живе,

В струні всечасній владно спражить доля.

Ось синім морем Байда в ніч пливе,

На ста шляхах – і мати, і тополя…

Не струни квилять – плачуть солов’ї,

Не гаківниці крешуть і не грози.

То будять волю речники її,

Ведуть полки крізь спеку і морози.

Гримлять кайдани – бранці з давнини

У світ грядущих істин зазирають.

А ось лице, біліше від стіни, –

Кармалюка шпіцрутеном карають…

Та сонце в грудях кобзи не вмира,

В гарячих прапорах кипить Дніпров’я.

І мовить козакам Богдан: „Пора…"

І рани не знекровлюють здоров’я.

Бо знає люд: покіль живе струна,

Допоки пісня з ворога сміється,

Не заповзе зневіра крижана

В сумління тих, хто за свободу б’ється.

Дарма синіють з люті вороги,

Дарма велять мелодію розп’яти –

У неї досить гордості й снаги

Зрости в орла з малого солов’яти…

У тебе, кобзо, вірний брат – Дніпро,

Не осквернить він імена героїв.

Пребудь в віках народу на добро,

Який тебе безсмертям струн озброїв!

ЗВЕРНЕННЯ КОБЗАРСЬКОЇ СТРУНИ

ДО СЕРЦЯ ХОЛОДНОГО ЯРУ

Чуєш, Яре Холодний, прабатьку свячених ножів,

Чому внуки твої ще сповідують принцип олжі?

Чому в серці твоєму – короста зневір і проклять,

Адже трактом невольницьким більш кайдани не гримлять?

Чуєш, Яре Холодний, прабатьку молитов святих,

Чому внуки твої почуттями – не з лицарів тих,

Хто пташину правдиву від пазурів злих захистив,

Хто гріхи поторочі во віки віків не простив?

Чуєш, Яре Холодний, гетьмане з свинцем замість віч,

Чому внуки твої близорукі на кілька сторіч?

Чом у їхньому зорі – лиш темінь, лиш прірва, лиш – прах,

Адже полиск шабель не потьмаривсь на сивих вітрах?

Чуєш, Яре Холодний, зеленожупанний братан,

Чому пісню вкраїнську твій внук проміняв на кафтан,

Від якого і досі не може позбутись плече,

Хоча в серці жарина прозріннями Гонти пече?..

Чуєш, Яре Холодний, що долею – майже пророк,

Чому віття калини торкає зневіри курок?

Чому серце онука зреклось великодніх криниць,

До чужої цямрини припавши у захваті ниць?

Мо’, джерела твої осквернили свою правоту,

Мо’, орли із захмар’я зневажили віру святу?

Мо’, душа невигойна, що свячена щемом Дніпра,

Нарекла на знаменах: „За правду боротись не тра’…"?

Ні! Орли із захмар’я скоріше б зреклися крила,

Ніж послали олжу до твого і мойого чола…

Ні! Джерела не можуть сахнутись і в снах чистоти:

Їхня врода – це правда, яку, заки зваги, нести.

Ні! Безсмертна душа на псявір має триста шаблюк,

На шляхах небокрилих – Орел і Орленко, й Орлюк…

Чому ж, Яре Холодний, розірвана срібна струна?

Та невже ж тільки внуків безтямних всечасна вина?

Чому ж, Яре Холодний, знамена твої, як онучі,

Що розвісив чумак, не чекаючи вільглої тучі?..

Чому ж, Яре Холодний, мовчиш ти, немов сто гріхів,

Закопавши сльозу гайдамацьку край битих шляхів?

Скажи, Яре Холодний, прабатьку свячених ножів,

Чи сідатимуть птахи на явір, чий корінь – у ґрунті олжі?

Скажи, Яре Холодний, ми в долі – лише байстрюки,

У яких тільки й втіхи, що згадувать славні роки?

Чуєш, Яре Холодний, озвись на часинку хоча,

Доки в грудях нащадків ще тепла остання свіча…

БАЛАДА

СВЯТОГО ПОСТУПУ

…Мужнім будь, наругу не стерпи –

Говорять серцю сонячні степи…

…Учись мечем зневіру дотикати –

Відлунюють смерекові Карпати…

…Рівнини, гори і сідий Дніпро

Послав Господь народу на добро…

…Тарас (для тих, у кого в лобі є)

Озвучив незглибиме братолюбіє…

…Якщо ж зневажимо святині, люде,

Що з нами, обезчещеними, буде?..

P.S.

…Не всяк до слова має право доступу –

Лиш той, хто осіян жагою поступу!..