ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

З КНИГИ
„ОПОЛОНЧАТИЙ ЛІД“


ПТАХА В ЖОВТИХ РУКАХ

…Уривався вогонь, уривалась вода,
Що ж лишалось? Надія на цвіт молода…
Йшли з-за лісу сніги, наближалась пітьма,
Яка в шибу душі загляда крадькома…
Уривався вогонь, уривалась вода,
За межею маячила липа бліда:
Жовтолист – облітав, на півнеба витав,
Льодовик у душі книгу смутку читав…
Уривався вогонь, уривалась вода,
По стежині з туману йшла пані бліда:
Говорити – не вміла, співать – не могла,
Птаху в жовтих руках заступала імла…

30.10.2012р.


БАЛАДА
ПРО
ОПОЛОНЧАТИЙ ЛІД

…У розлуки – свої слова,
А які – не питай:
Світлу пам'ять, що в них жива,
Проти серця притай…
У розлуки – свої жалі
І свої радощí…
На надломленому крилі
Вони – в хвищу й дощі…
Їх соромитися не тра’,
Зневажати – не слід…
Хуртовинна була пора,
Ополончатий лід…
У розлуки – свої книжки
І поети – свої…
Де відьмацьких світань стежки,
Де з прощань солов’ї?
Відлетіла ніч в незабуть,
Відмолилася…
На чиїх вустах світла суть
Повторилася?
У розлуки – свої пісні
Непозичені:
Ледь захриплі, неголосні,
Розкосичені…
Що про них мені говорить,
Тобі – слухати?
Що погасло, – не повторить,
Не роздмухати…
Ополончатий лід в мені
Розтавать не вмів…
…А біду на чорнім коні
Зупинить не смів…

23.02.2013р.


БАЛАДА
БОЛІСНИХ ПОТРЕБ

…Де взяти снігу – натопить води?
Де взяти сили – спекатись біди?
Де взяти серця – милостивим буть,
Де взять душі – надибать Божу Суть?
Нема й не буде – брешуть байстрюки,
Їм вторять вітряки із-за ріки,
Підбріхують їм сосни й очерет
Й, почивша в злиднях, Хвеська Нещерет…
Де взяти хмизу – пічку розтопить?
Де взять копієчку – хлібця купить?
Де взяти сиру – мишок задобрить?
Де взять достатку – достархан накрить?
Нема й не буде – брешуть упирі,
Що на льодах зневір ковзанярі…
Нема й не буде – кажуть кажани,
Що лижуть кров з розстрільної стіни…
Їм вторять в хащі конвоїр і зек,
Цариця Савська і Кощей, і Зевс,
І Кіт Навчéний, і карга Яга,
В якої забинтована нога…
Усіх їх слухать – мертву кров пролить,
Усіх їх слухать – чорний меч сталить,
Усіх їх слухать – одректись святинь
В ім’я, з баштану викрадених, динь…
Де взять точило – наточить ножі?
Де взять чобíток – вийти із олжі?
Де взять таланту, щоб Поетом буть
І не зважать на мстиву шалапуть?..

31.01.2013р.


* * *

…На горищі, де бомжі й повії
Обжили свої материки,
Я прохав у сонної Марії –
Не цинічно і не напрямки…
Я читав їй вірші про кохання
Маяковського, де є „Мария, дай…“
І хмеліла в небі зірка рання,
І хмелів од млості молодай…
Та пора давно вже за літами,
І міфічна Мурка – не моя:
Під чужі звихнулася тамтами,
Залишивши в спогад лиш ім’я…
Вірш про неї не вродив? Не вдався?
А сьогодні, начебто, дозрів:
В сутінках зі мною привітався
Поміж осокорів-яворів…
Я його й писати не збирався,
Я йому ні в чім не дорікав,
А лукавець з пíтьмища підкрався
І шарпнув фасонно за рукав…
На горищі, де бомжі й повії,
Скліщившись, цілуються в засос,
Я обпік цигаркою їй вії –
Певна річ, ще був молокосос…
І вона мене тоді прогнала,
І святого меду не дала…
Хоч була в коханні досконала, –
Лиш бровою хтиво повела…
То були мої сумні науки,
То була моя свята любов…
З неї що? Лиш окаянні згуки,
Геть не те, що, горличко, з тобов…
Не ревнуй мене до тої Мані,
Та й горище… Чи воно й було?
…Знову крячуть гуси на лимані:
На любов? На зраду? На тепло?..

31.01.2013р.

СПОВІДЬ
НАЙМАНОГО ВБИВЦІ

Балада про історію пітьми

…Пластинка з дарчим написом на кольті
Зачовгалась, але не стерлась, ні:
За операцію у Верхній Вольті
Сей револьвер – в подяку був мені…
З тих пір літа і дні свої кульбіти
Робили, незважаючи на фарт…
Пан кольт виходив на круті орбіти
Лише тоді, коли було це варт…
А нині ось, натруджений, в пеналі
Із дерева червоного лежить…
Шляхетний лев у творчім арсеналі –
Ну, як мені ним тут не дорожить?
Я – найманець, я – кілер… І що з того,
Коли в душі я, вибачте, поет?
Господь мені, в ім’я всього святого,
Подарував слів зрячий пірует…
Але – про кольт… Він – брат мій і товариш,
Печать убивці не лежить на нім…
Коли свинцем лиш скривдженість розхмариш,
Тоді він грізно входить в хижий дім…
Він – смітникар… Така його робота,
І на стволі його нема гріха…
Якась потворночола тля-стогнота
І раз не сходилась з ним „на ха-ха“…
Пластинка з дарчим написом на кольті
Потверджує: сей воїн – ветеран…
Я з ним вгрузав у дні високовольтні,
І тричі не помер був ледь від ран…
Тепер – оба на пенсії: знедавна
Належимо історії пітьми…
Була вона кривава і заглавна:
Стволом і серцем – в ній назавше ми…

31.01.2013р.



ЧЕРВОНІ ЯБЛУКА

Балада з київського бруку

Галі

…Червоні яблука, розсипані на сніг,
Лягли олжі й цинічності до ніг…
Червоні яблука збирать не поспіша
Ні чемне серце, ні палка душа…
Червоні яблука, червивих там нема,
Снігами з мороку закутала зима…
Вони лежать, схололі, на тропі,
На почуття для нас двох не скупі…
Хто їх розсипав, той – не підніма,
Лиш з відстані, мо’, й зирить крадькома…
Йому досадно: яблука – в снігу,
Хто краще них являє суть нагу?
Червоні, а по них – байдужі йдуть,
Бува, що на ядерця і впадуть…
А впавши, нищечком їх – до кишень,
Аби не стати тим, що звуть мішень
Іронії чи іншого чогось,
Припудреного змроком безголось…
Червоні яблука – шарман довкола ніг,
А з неба – тонкорунний пада сніг,
А з неба – хуртовина чи юга…
Коли було се? Проти четверга…
А яблука… Вони – лежать, лежать,
І так спокусливо в долонях їх враз зжать,
І так – до вуст гріховних піднести,
І власну репутацію спасти…

25.03.2013р.



БАЛАДА
НЕПОМІТНИХ ОДКРОВЕНЬ

...У вишняках, що пінились від цвіту,
Я стрів тебе – красиву й молоду…
І радість мав, сказати б, на півсвіту,
Якби не мав за тим розрай-біду…
У вишняках, у диких, непроглядних,
Що, позроставшись, скліщились немов,
Я припадав до губ твоїх непразних,
Навиклих до підступностей і змов…
Ті вишняки… Вони – непогамовні,
Ті вишняки… Вони – віддар змії…
У них цілунки зморено-чудовні,
У них – пропащі радощі мої…
У вишняках, о ні, не в верболозах,
А саме у зомлілих вишняках,
Співали солов’ї нам при морозах,
І ластівки любились на руках…
Коли було? Давно… І не питайте,
А чи ж було? Не певен, що й було…
…А нині – із розлукою вітайте
Мої любистки і моє чоло…
…У вишняках, що пінились від цвіту,
Я стрів тебе – на радість чи біду?
…Серця, скалічені, не прагнуть звіту,
Не чують більше горличок в саду…

26.01.2013р.

ПРИ ЛІВОМУ ПЛЕЧІ

Балада з шипшиною в серці

...Шипшина у ярах перейде завтра в зиму,
Шипшина у ярах, шипшина у ярах…
А нам не подолать з тобою мить незриму,
За котрою печаль розвіюється в прах…
Якщо б і захотів із нас це хто зробити,
То перепони злі постануть на шляху…
А їх ні подолать, ні з снайперки убити,
Ні перетерти на м’яку труху…
Шипшині у ярах це знати не потрібно,
Вона і так згорає від жури…
Листок її тремтить на вітрі дрібним-дрібно,
А надто, як поглянути згори…
Шипшина у ярах перейде завтра в зиму,
Я вже про це пишу, а ти відчула щем…
Щоб перейти обом нам лінію незриму,
Не варто мокнуть ніч під проливним дощем…
За ним ідуть сніги – стратеги заметілі,
У них – своя печаль, у них – свої плачі…
І як їх не ганьби, вони завжди при ділі,
Шипшина в них – при лівому плечі…

29.11.2012р.