9 днів – як забрали Життя

                                                                                                                                            Смілим – на лезах Господь подає...

                                                                             Юрій Кириченко

                              СМЕРТЬ ПОЕТА ЮРІЯ КИРИЧЕНКА – 

               ЦЕ РЕТЕЛЬНО СПЛАНОВАНА ЦИНІЧНА РОЗПРАВА, 

                                 ЗАМОВНЕ КІЛЕРСЬКЕ ВБИВСТВО

            НОСІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ, ЗВИТЯГИ, ІНТЕЛЕКТУ.                                   

                                  Літературно-журналістське дослідження 

                               пророчих віршів останніх днів життя Поета

   Чому таке спокійне, навіть умиротворене, обличчя Поета Юрія Кириченка на смертному одрі? Невеликий дискомфорт для спостерігача полягав тільки у незвичності картини: Поет, натомившись, відпочиває, спить,  а не стоїть, читаючи свої вірші, перед аудиторією слухачів, які зібралися в залі. Він вже все сказав: заздалегідь передбачив і творчо вияскравив в своїх віршах, книгах – „скарбах закодованих" – вбивство,  замовників,  виконавців,  неможливість будь-що зробити в  обставинах, що склалися. Свідомо прийняв Розп’яття.

   Чи знав інтелектуал, звитяжець Українського Духу, що все відбудеться саме так? Він волів мовчки і в самотині, не меншій від чернецтва, совісно робити те, що йому диктує Бог. 

   Книга з назвою „Післямова до розп’яття вуст" вийшла друком ще в 1992 році. 

   Це вже потім смертельна тривога:

                                 Цілунок смерті ментоловий

                                 Стоїть обіч вуст заглавно...

                                 Спасибі орді й охранці,

                                 І вірній їй аґентурі...

                                 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

                                 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                 За миску гнилої зупи

                                 Совість зламать не вдасться...

                                (Ю.К. „Балада про цілунок смерті", 09.08.2013р.)

   Поет і Громадянин Юрій Кириченко і в останній день свого земного буття чітко усвідомлював, що Він – носій СЛОВА, МОВИ – ВЕЛИЧЕЗНОГО СКАРБУ  УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ: 

                                  ...Нумо, кохана, радіть:  

                                  Слово –  крилатий звукопис...

                       (Ю.К. „...Нащо нам цвіт без роси?..." 04.12.2015р.)

   А перед цим – наскрізна тривога впродовж років, передана засобами художнього слова у віршах: „Хто вони і звідки", „Безчасся", „Балада з присвятою дніпропетровським чекістам", „Текст до мелодії в осінніх садах", „Балада про текст, який відірвався від служби зовнішнього спостереження", „Топтуни", „...Якщо поет в СБУ не на службі...", „...Що ж хочуть од мене спецслужби...", „Балада з елементами дрімучого наслідування", „Диптих про фанаберії та присмерк фірми Берії", „Пролог до безсмертя", „Флешка від Флорентійця", „Входження в хорти", „...Як не отруять, то вб’ють...", „Балада про Фета з чекістської охранки", „Балада про дотик до безликості", „Балада про два халати" та ін.

   Досліджую пророчий вірш Поета Юрія Кириченка, написаний за 5 днів (29.11.2015р.) до трагедії „...Оце і все, що вийшло з-під пера...", де дається знати про дату дивних стрічей. А в день розправи, 4 грудня 2015р., на Третю Пречисту, Поет пише про „...дивну вість, Яка в снігів пробачення не просить..." (Ю.К. „...Що журавлі шукають на ріллі?..").

   В останніх віршах Юрія Кириченка мова зовсім не йде про НЕСПОДІВАНУ РАПТОВУ СМЕРТЬ. Поет метафорично, з легким жалем і гіркотою, немов трохи відсторонено, передбачає  СВОЮ ПЕРЕДЧАСНУ НАСИЛЬНИЦЬКУ СМЕРТЬ:

                                       ...Траву скосили, і вона лягла,

                                        Мов ластівка, під гострою косою...

                                        А ще б і день, і ніч стоять могла,

                                         І світ ще б чарувавсь її красою...

                                         . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                         . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                         До втрат краси – ще дні і дні, і – дні:

                                         До вирію – ще не достигли дати...

                                          (Ю.К. „...Траву скосили, і вона лягла...", 29.11.2015р.)

   Це й же мотив ПЕРЕДЧАСНОЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ СМЕРТІ домінує і у вірші Юрія Кириченка „...Терен, що ріс по ярах...", написаному наступного дня, 30.11.2015р.:

                                            ...Терен, що ріс по ярах,

                                            Заповідавсь на тернівку...

                                            Доля ж несла йому крах:

                                            Мав з ста сокир пошанівку...

                                            . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                            . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                            ...Ружі пливли по воді,

                                            Втяті серпом чи косою...

   У цих двох віршах використані дієслова скосили, втяли. ХТОСЬ ІНШИЙ діяв передчасно, ще до Божого повеління збиратися „до вирію", бо ще не достигли дати.

     Реально, в дійсності, тоді вночі з 4-го на 5 грудня 2015 р., сила нищівного удару („сто сокир" у вірші Ю.К., написаному за 3 дні до смерті) в серце Українського Творця залишала дуже мало надії на Життя: по-кілерськи точно, чітко, без найменших застережень, виконуючи явно добре оплачене ЗАМОВЛЕННЯ, Поета убивали. РОЗПИНАЛИ НА ТРЕТЮ ПРЕЧИСТУ! Що це надзвичайно чітко, посекундно сплановане ВБИВСТВО, бо прослуховувався і проглядався кожний кв. м помешкання, Юрій Іванович знав достеменно. Тим і пояснюється, що не викликали „Швидку" – марна справа. При спланованих замовних вбивствах момент виклику медичної допомоги завжди прораховується. Юрій Іванович це розумів. Мужньо терпів біль, який майже не знімався ніякими лікарськими засобами, сказавши: „Ох, сильно б’ють. Хто ж це може буть? Сім’я Давидове...". 

    Вранці стало трохи легше. Була субота, 5-е грудня. Погодили спільно, що мені треба з’їздити завершити питання ПЕРЕДПЛАТИ періодичних видань, бо домовлялась про зустріч з NN. Повернувшись до помешкання через дві години, засвідчила СМЕРТЬ ПОЕТА. (???)

   Зброя? Новітня: високочастотні електро-магнітні чи якісь інші промені, чи щось подібне, що діє через антену на даху, мобільний телефон, комп’ютер... Думаю, специ знають про таку зброю.

   Яка зброя („Пострілів – годі почуть" у вірші Ю.К.) буде використана для РОЗПРАВИ із зухвалим український Поетом-Пророком  Юрієм Кириченком, ним же написано за чотири дні до смерті:

                                              Вірш – туманú потіша,

                                              Чорний наган заряджає…

                                              Пострілів – годі почуть, 

                                              Постріли впали в мовчання...

                                           (Ю.К. „...Пива не хоче душа...", 30.11.2015)

   Ще 02.12.2015р., у вірші „...У цих вітрах щось хиже і зловісне..." Юрій Іванович метафорично характеризує ТОГО ІНШОГО, ВБИВЦЮ, як щось хиже, зловісне, сумне, нице, потворне, вироджене, зле, осатаніле. 

А трагічного дня, 4 грудня 2015р., Поет продовжує розвивати цю тему у вірші „...В яругах та ярах таяться вовчі нори...", де „Вовки не просто в них занедбані потвори, Зоря проклять у них зоренить на чолі...".

    До речі. у вірші Юрія Івановича „...Ходіння в підтексти – робота..." (28.11.2015р.) присутня печальна „Скорбота". 

   8 грудня 2015р. труну з тілом Поета на цвинтар везла печальна „Скорбота".

   Поет усвідомлював свою приреченість, передбачав ПЕРЕДЧАСНУ СМЕРТЬ:

                                        Наші кроки пильнувала тиха згуба,

                                        Що тут вдієш: хоч кричи, хоч не кричи?..

                   (Ю.К. „...В шелюгах співала сойка, надривалась...", 30.11.2015р.).

Чи

                                        ...Але сьогодні нитка обірвалась,

                                        Але сьогодні нитку клюнув шпак...

                    (Ю.К. „...А дощ і справді не хотів додому...", 23.11.2015р.).

Чи

                                        Певно... Усе може... Все:

                                        Віхола – губи пасе...

                                        . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                        . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                        ...Маки – на мертвій стерні,

                                        Плаче сопілка: в мені?..

                                        Плаче, а що їй робить?

                                        Душу – не варто ганьбить...

                           (Ю.К. „...Маки на жухлій стерні...", 04.12.2015р.).

Надія на Життя. Чи міг такий життєлюб втратити остаточно віру, надію? Ні, звичайно. Але...

                                    ...Коні по стернях ідуть, як не йдуть... (Ю.К.,27.11.2015р.)

                                     ...Пане-брате, наступає час столезих,

                                     Пане-брате, чом же ти – не в стремені?..

                      (Ю.К. „...У поезії – не з вчора культ природи...", 30.11.2015р.).

                                     ...Хоч сніг, що випав на дахи й двори,

                                     Ще повністю не став під прапори...

                    (Ю.К. „...Сніг випав на степи, дахи, двори...", 02.12.2015р.).

                                     ...А тут на сході, хижі самоскиди

                                     Вбивають тих, хто не пійдé в сичі...

                                     В сичі – як в стукачі: одна дорога,

                                     Крізь цвинтарну осмуту, крізь орду...

                                     А на душі – одна за всіх тривога:

                                     Чом чорні яблука тремтять в саду?..

                          (Ю.К. „...Чекісти вкрали у людей надію...", 02.12.2015р.).

   Поет не мислить себе без Вітчизни: „...Моя Вітчизна – Степ, Дніпро ... І Воля – аж до стерпу...". Тривога за Україну глибоко переймає душу. Поет поспішає, є для цього підстави:

                                       Як не переможемо сьогодні,

                                       Зімкне знов над нами ніч мана...

                                        . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                        . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                        Бачиться потреба в дзвони бити,

                                        Із сердець викрешувать вогні...

                   (Ю.К. „...Час учитись прозрівать та бути...", 26.11.2015р.)

    За неділю до смерті Поет, Громадянин, Людина – Юрій Кириченко писав:

                                        ...Ваші, тричі грьобані, чекісти

                                        Вербувати затялись мене...

                                        Все іде в них в хід: бомжі, баптисти,

                                        Схоже, що небесне і земне...

                                        Аж на самий верх доповідають,

                                        Буцімто устої всі трясу...

                                        Так за олігархами ридають,

                                        Мов та комарня, що п’є росу...

                                        Ви збороли гідру, демократи?

                                       А хіба не гідра ви самі?

                                       . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                       . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                       Скоро й вашій владі доведеться

                                       Мити ноги в калічній сльозі...

                        (Ю.К. „...Ви збороли гідру, демократи?..", 26.11.2015р.)

Чи

                                        Колишні аґенти охранки – 

                                        Герої ції України...

                             (Ю.К. „...Колишні аґенти охранки..." 26.11.2015р.)

   А чим же переймається душа Лицара Слова, Воїна Духу, Українця Юрія Кириченка зовсім незадовго до РОЗПРАВИ:

                                         Вкраїну ґвалтують чекісти,

                                         А Захід про це мовчить...

                                                                       (Ю.К., 17.09.2013р.)

                                          ...Душа народу ганьбами прим’ята,

                                          Безмовні й безпорадні ратаї...

                                          . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                          . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                          Украли булаву, як шмат в руці...

                                          Не просто вкрали – вирвали з долоні,

                                          Не просто вкрали – нагло, як завжди,

                                          Лишили кукіль матері і хлоні,

                                          Ще й повну шапку ницості й нужди...

                                 (Ю.К. „...У цих степах, сполинілих до щему", 30.11.2015р.)

   Юрій Іванович Кириченко – ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПОЕТ, Кавалер орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня та Святих Кирила і Мефодія, генерал-полковник УСП, член Президії Конґресу літераторів України, автор понад 50 поетичних книг, лауреат багатьох престижних Всеукраїнських та Міжнародних літературних премій, класик сучасної української поезії, відомий громадський діяч.

   Мотивів для замовлення та застосування сучасної кілерської кіберзброї  було більш, ніж достатньо.  

                                            ...Поети – провидці нації,

                                            Навіть в часи стаґнації...

                                            І коли їх темні вбивають,

                                            Джерела не прибувають – 

                                            Ідуть в глибини земні,

                                            Знеможені і сумні...

                                            А ті, які в тьмі народжуються,

                                            В безмовне бидло вироджуються

                                            І служать при кураїні

                                            Чужій, заморській (?) країні...

                                             (Ю.К., „Чужа нація", 2012р.)

                                              . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

                                       До смерті я вже готовий,

                                      Публіко, вовком не вий…

                                      …Тож вносьте вінок терновий,

                                      Ах, вибачте, терновúй…

                               (Ю.К. „Балада про цілунок смерті", 09.08.2013р.)

ХТО Ж ВІДПОВІСТЬ: ЗА ЗЛОЧИН? 

БАГАТОРІЧНЕ ЗАМОВЧУВАННЯ... 

МОВЧАННЯ ЗАРАЗ...

  13.12.2015р.   Галина Шевченко, журналіст, літературний критик,

                                          біограф та дружина поета Юрія Кириченка

P.S. Вірші, написані українським Поетом Юрієм Кириченком за декілька днів до усвідомленого РОЗП’ЯТТЯ, ще при житті були виставлені в фейсбуці (на своїх сторінках) та на літературному сайті „СВОЙ ВАРИАНТ".