Александр АПАЛЬКОВ

У привабливо сформованій книзі твори автора, що були оприлюднені на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas» та альманаху «Скіфія». Про це зазначає і сам Сергій Набережних. Книга містить авторські ілюстрації та складається із двох частин: проза і поезія.

Книга – те, з чого явить автор свою душу і талант.

Тут талант художника поєднався із письменницьким. Це вдала суміш. Особливо, коли можна про щось висловитися. Висловитися по своєму. Не так, як всі… А тут ще спроба тлумачення снів… Тлумачення у прозі та поезії… Цікаво? Цікаво так, як вирушити у плавання, незвіданим водоймищем!

Проза Набережних і починається із спроби відплисти від берега. Відплисти хоча б «…забравшись на дошку»… І «він ліг на неї плазом і відпустив у вільне плавання з лежачим на воді вітрилом…» (с.5). Символічно. «А попереду ще весь день!» (с.6). А перед читачем – вся книга!

Проза автора – коротка. Деякі тексти скидаються на шкіци. Нависи майбутніх оповідок. Проте, вони зримі. Їх можна побачити, закривши очі. Чи навпаки – закривши очі – побачити…

Реалізм зображення словом.

Тут форма відображення життя виявляє себе лаконічністю. Лаконічністю спроби лаконічності. Спроба демократична.
Та не все так просто.
Реалізму Рабле, Чехова та Мопассана тут шукати марно. Тут слід включати власне, саме своє бачення. Персональне. Включати мізки. А нині багатьом членам і членкиням суспільства споживачів це проблематично. Like an angel passing thro my room…
За останніми спостереженнями соціологів та психіатрів – соцмережи і-нету вбили рушійну силу читва… Моло хто сьогодні вже всилах прочитати довге речення. А складносурядне й поготів.


Може…

Може тому проза Сергія Набережного – мов кіно. Кіно, що прагне життя у межах короткого метражу. Це доволі непросто. Адже автор – не натураліст. Він – наче неоплатонік. Еманації якого із духовного першоджерела переходять до матеріального світу одразу: «Поруч із роздягальнею знаходився морг» (с.8). «Він влігся в ліжку, вдаючи, що читає. На вулиці спека, кондиціонер «полетів» ще вчора. Його номер був без вайфаю.» (с.9).

Уявляй, читачу!

Рвані кадри. Бери, читачу, склеюй сам.
«Зима. Карпати. Лижі.»
(с.10)
«Ялинка була гарна навіть дивлячись на неї у дзеркало». Це не уривок із твору. Це його назва. І вже все можна угледіти. Браво! А «навколо була метушня і ревів рок-н-рол…» А читати слід, бо щось тут трапиться не те. А, може, якраз те. Герой оповідки «просувався на спині по підлозі, тримаючи в одній руці дріт з виделкою від гірлянди… І все було б добре, поки він не вперся головою в ноги одній… на високих підборах і глянув в «небо»…(с.11). Читачу, уяви собі те небо… Натура!!!

Художній жанр і феномен.

Тяжіння до драблів завершується на цьому творі. Далі – більш розлогі тексти. Новелети. Про кохання, закоханість та кумедні і менш кумедні деталі. Деталі немов би життєвого кіно. Де і сам автор вводить персонаж режисера. І той заявляє: «Це не сценарій, а якась фантазійна дурна маячня…» (с.21)
Звісно, маячня. Вся література-маячня. Марево… Але ж і книжки читають ще. І кіно створюють і дивляться ще. І життя йде собі далі… Отакий феномен. «Тлумаченням, - резюмує один із героїв книги, - займусь, коли нарешті увімкнуть світло і перезавантажиться ГК після стандартної профілактики». (с.26)

Сон і All Fools Day

Да… Всі прозові речі наче складова частина сну… Тут і Україна і закордоння, аж до штатів. І пригоди і сподівання, і крах, і надії… А в кінці так: «Він сів перед дзеркалом, гребінцем приводячи зачіску у порядок: не гребінці залишилося майже третина від усього його волосся… All Fools Day? До біса те тлумачення! Треба прокидатись!» (с.29)

Ритмізоване мова проголовне

Поезії книги починається закінченням життя. І… - де «усміхненість фортуни торкається тільки краєчок її губ…» (с.31)

Не слід переказувати вірші.
Вони як вітер, як небо, як дощ…
В них закарбовано словами смерть, війна, любов, життя.
А ще:
«винограду гроно
Свіжий лаваш
Сиру кружальце
Тканини шматок
Кисть з мастихіном…» (с.33)

І тут вже поет-художник рушає до читача, навпростець… І вбачається наше життя, опоетизоване. Щось схоже на співи та молитви. Співи – до людей. Молитви – за людьми…

Умовна віршованість визначає дедалі більше спрощений асоціативний зв'язок. Зв'язок як між строфами, коли вони присутні, так і словами вірша. Словами і явищами, відбитими в них, які цікаві автору. А відтак, цікавлять і читача.
Щось подібне було у поезіях Поля Целяна... Так спорідненість у літературі живе, нікого не питаючи. Як сон.

Кода.

Фінальна частина книги повертає до тями.
Вірші супроводжують до свого роду завіту і похорон прочитаної книги. Поховання, де не слід виголошувати жодного слова. Всі слова вже в читачеві…