Ольга
МУСИЕНКО

* * *

Все нормально. Ты прав. Ну, конечно же, прав.
И я тоже права. Только, Боже, избавь
Нас от веской, но чуждой душе правоты,
За которой лишь бездна и мрак пустоты.
Время мчится ускоренно, время бежит.
Кто-то выпал в холодный и мрачный гранит,
Кто-то вниз выпадает, пространство дробя,
Ну а я, словно птица из стаи – в тебя.
Не пугайся прозрачной моей прямоты,
Знай, живу я давно у холодной черты.
Прикрываюсь мелодикой теплых слогов
От промозглых, колючих и сильных ветров.
Никогда я не встану на чьем-то пути,
Даже если устану удел свой нести.
Отыщу в себе силы, чтоб сладить с собой.
Пусть в душе пребывает извечно Любовь.

_________________
© Ольга Мусиенко

* * *

Ти, звичайно же, рацію маєш. Авжеж.
Маю рацію й я. Тільки, Господи, де ж
Від бездушної дітися нам правоти,
За якою лиш морок ми можем знайти?
Час вперед поспішає без явних орбіт.
Хтось уже вмурувався в холодний граніт,
Хтось униз випадає крізь простір і прах,
Я ж – у тебе, як зграєю кинутий птах.
Не лякайся, що в мене відверта душа,
Я давно там живу, де холодна межа.
Прикриваюсь наспівністю теплих складìв
Від рвучких, і холодних, і сильних вітрів.
Перекрити нікòму не хочу я шлях,
Якщо навіть втомлюся в житейських ділах.
Я себе втихомирю без зайвих умов.
Хай панує в душì споконвічна Любов.

______________________________________
 © Переклад із російської Михайла Лєцкіна