... З роками все більше розумієш, що не людина творить епоху, епоха викривляє людину... А бідного – особливо… Скільки письменників і поетів, художників і скульпторів понівечив час… Та, бути живим – це динамічне, а не статичне поняття… Люди мистецтва, попри будь-які перепони, створювали та створюють духовні цінності. Цінності, які збагачують суспільство, повсякчас... Зрозуміло, не всяке мистецтво – мистецтво. Твори, або краще назвати їх вироби, що шкварчать злобою і ненавистю, залишалися поза моїм редакторським кругозором. Це – бур`ян, некультура.
Культуру, читав я Адольфа Мушга, лауреата премії Бюхнера 1995 року, не можна проміряти, зважити і оцінити. Зате вона може жити...
І ще збагнув, що набагато більше людина ризикує набуваючи знань, ніж купуючи їжу…
Такими максимами та афоризмами живився я тоді... Створюючи перші випуски журналу...
Саме тоді, під завісу минулого століття, виповзала неймовірна кількість лжевчених, лжепророків, лжеписьменників…
Кандидатські зачиналися й дороблялися хапком: грошима, застіллями та бухлом… У пророки злостилися колишні реалісти... За браком віри...
… Ах, ці пороки, що стали раптом чеснотами…
Здавалося, настав кінець і літературі з великої літери... Але, – підбадьорив я себе, – кінець – це лише початок. Все починається з кінця... Такою була моя мотивація, несвідома ще.
І я робив і робив всій журнал. Наповнюючи його сторінки творами за своїм вибором. На свій смак. На свій острах і ризик… Свою «Склянку Часу»… І вона не порожніла і не порожніючи, живе… Журнал живе. Ось вже 30 років…
У чому секрет успіху – у любові до своєї справи...
-------------------------------------------------------------------------
Уривок із книги: "Незворушні професіонали та схвильовані дилетанти".
Кому більш цікаво, читайте на сторінці:
https://booknet.ua/apalkov-oleksandr-u10604644
* На фото: Олександр Апальков, Володимир Дмитрик, Микола Куземський, Ірина Апалькова.