КОМИН НА ПОПЕЛИЩІ

Кожного ранку, прокинувшись, поглядаю у віконце,

 де вже кілька років по війні, на сусідньому попелищі, 

останнім почорнілим зубом стирчить пічний комин.

— Чи вже взяв би хтось та заваляв, —

Шепочуть і хрестяться бабусі.

Бо всі ж пам'ятають людей, 

ХЛІБИНА, У ЯКІЙ НОЧУВАВ БОГ

Бабуся виймають з печі круглу, як шапка соняшника, хлібину, 

зісподу якої відбилось мереживо капустяного листа, 

і на витягнутих руках несуть до столу.

Хлібина висока, пухка, полегшено зітхає теплом і паром.

Хата вмить наповнюється найсмачнішим у світі запахом, 

який забиває навіть запах керосину, 

від якого у бабусі болить голова 

і який зараз принишк у своїй заржавілій лампі.

Бабуся зосереджені, витирають ліктем лоба, 

щоби навіть краплинка поту не залишилась 

на долонях, і легесенько, одними пучками, 

відламують мені шматочок хліба.

З хлібини з радістю вихоплюється ще густіша пара, 

від якої аж паморочиться голова!

А під шкоринкою, у ніжній м’якушці, — кругленька пустота.

— Оце дивись, онучку, — розчулено шепочуть бабуся, — 

коли в хлібі така дірочка, то там ночував Бог. —

Я довго вдивляюсь у свіжоспечену хлібину, у те місце, 

де, за словами бабусі, зумів уміститися 

Великий і Всемогутній Бог, 

і починаю розуміти, що Бог скрізь:

... і в хлібині,

і в краплині,

і в травині,

і в людині...

Навіть у хмаринці, яка пливе над нашою хатою

і дуже схожа на доброго, з сивою бородою, дідуся...

***

Ніч зазирає у вікна

А ранок — сяючими!

Тому ранок завше 

нагадує мені маму — 

таку ж ласкаву 

й усміхнену.

Ну коли вже 

вона приїде? — 

ледь прокинувшись, 

питаю бабусю. 

Та вже скоро, — 

відповідають вони

 і, зітхаючи, 

теж поглядають у вікно. 

Та, видно, з тієї «вербовки», 

з того Сталінграду, 

не буває швидких поїздів.

СТАРЕ ПОВІР’Я

Якраз посеред нашої вулиці 

стояв величезним циркулем 

дерев’яний, з підпорою, стовп, 

навколо якого дітвора ще з весни 

витоптувала землю. 

«Та не лазьте, не ходіть же ви 

під тими «воротами»! — 

весь час сварилися дорослі. — 

Чи не знаєте, що цього не можна?!» 

А нас тягло туди, як магнітом!

Мов якась незрозуміла сила тягла.

Ніби кращого місця й не уявляли!

Може, через те й життя 

у багатьох потім 

пішло шкереберть...

У ЛИСТОПАДІ

Подув холодний

                  пронизливий 

                                          вітер,

і голі дерева 

             поскидали перед ним 

шапки

  пташиних 

                      гнізд.

НАЙСТРАШНІШЕ СЛОВО

На чорнім полі — чорні граки.

І ми, як ті маленькі граченята, 

теж раді бігти б за голосним трактором, 

та боїмося дядька Семена.

—  Хіба ж можна топтати ріллю?!

Хочете, щоб знову голод був?! —

Чим би іншим лякав — не злякалися б.

А «голод» навіть для таких маленьких пташат — 

найстрашніше слово.

СУМНИЙ ЛИСТ

Прибігла сусідка, 

почала читати бабусі листа: 

«Дорогі мої подруги,

підтвердіть, як свідки, письмово 

(це для нарахування пенсії), 

як ми у війну робили, 

як нас воші їли...»

Замість відповіді 

сидять і плачуть.

СЛІДИ

Ми довго йшли з тобою 

пустою засніженою вулицею 

і говорили, говорили... 

Точніше, говорив лише я, 

вкотре (всоте чи втисячне!) 

освідчуючись тобі в коханні, 

яке затьмарило мені весь білий світ, 

і я більше нікого й нічого не бачу, 

нікого й нічого не чую — 

тільки тебе...

А ти лише посміювалась тихенько 

і все намагалась непомітно випростати 

з моєї грубезної долоні 

свою тендітну долоньку.

Ми довго йшли з тобою 

пустою засніженою вулицею, 

але коли я зненацька озирнувся, 

то побачив позаду лише твої сліди...

БЕЗБАТЧЕНКО

Сашко з батьком ніколи 

не залишаються наодинці: 

тільки мати з хати — 

підхоплюється й Сашко.

Батько, кажуть, раніше добряче 

пив, а потім плакав.

А тепер тільки поведе очима, 

дивлячись Сашкові услід, 

сопне протяжно, ніби йому 

враз засмерділо...

Мовчать поки що й сусіди, 

але колись же хлопець неодмінно 

дізнається, що в нього таки два 

батька: один — осьо, а другий, ґвалтівник, 

якщо вижив в тій війні, 

то тепер десь у Німеччині. 

Проте, хлопчині усе життя 

відчувати себе 

безбатченком.

***

Кожного разу,

збираючись на роботу, під землю, 

він особливо лагідним був з дітьми, 

навіть за якусь провину не караючи їх.

Коли в шахті щось трапиться —

нехай не пам’ятають 

татка жорстоким...

Стежина в один слід

Ф.Роговий

Стежина була в один слід —

вузенькою і сумною.

Може, через те й сумною, 

що тут ізроду не пройшла 

жодна закохана пара...

Стежина була в один слід 

і в один бік, бо саме нею, 

нищечком і по одному, 

тікала колись з колгоспу молодь, 

щоби уже через роки приїжджати 

до себе в гості 

широкою шосейкою...

Стежина була в один слід, 

та й та, спустившись в низини, 

губились в солончаках...

Публікацію підготувала Л.Цай