КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)

м. Суми

СТАГНАЦІЯ

Приречений, щоб убивали

мене у моєму Криму,

в Донбасі – чорти мордували.

Та тільки не знаю – чому.

Але, як приходиш до тями,

причину не важко знайти –

без завжди хирлявої дами

в цій справі ніяк не пройти.

Ця дама висмоктує силу,

стагнація зветься вона,

як гляне на хвилю стокрилу –

і хвиля не горне човна.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Щоб даму спровадити з хати

у цій незбагненній добі,

застій необхідно зірвати,

найперше – в самому собі.

----------------------

стагнація – застій крові у венах

РОЗПАЧ

Вітер дерева колише.

Пахнуть кущі бузини…

Наче розгойдує тишу

приспаний смуток війни.

Розпач на серці нуртує,

мов від оманливих снів,

щем од пролитої всує

юної крові синів.

Дерево всохле чорніє

на життєдайному тлі,

віття, як хрест, пломеніє

на попелищі землі.

Сум заколисує весну,

білу чорнить бузину.

Боже, дорогу дай хресну,

щоб оминути війну.

МІСЯЧНА ДУМКА

Місяць, мов сокира золота,

сяє – аж горить! – у темнім небі,

як у хлопців сила молода,

що нуртує, наче юний лебідь.

От би грянув золотий пожар

враз туди, темнота де найвища.

Та сире багаття в нас, на жаль,

і сокира ще без сокирища.

Тож нехай наводить місяць жах,

поки ми здобудемо завзяття –

на сокиру наб’ємо держак

і підсушимо своє багаття.

КОЛИ ЗАПЛЮЩИШ ОЧІ…

Як гарно все, коли заплющиш очі…

Не видно люду на життя ріллі,

якого сатана немов зурочив –

він збайдужів до рідної землі.

Земля ж, як вже давно усім відомо, –

жива істота світу космодій,

тому бажає, щоб у неї вдома

жило братерство розуму й надій.

Отож, гасаєм по земній орбіті,

провалля ж наше видно вже здаля –

ми остаточно зараз не убиті,

бо терпить нас ще матінка-земля…

Отак лежиш і думаєш щоночі,

спання і неспання мов на межі.

Несила знов розплющувати очі

з гіркотою і острахом в душі.