Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Народились, сину,
Ми на Україні...
Жовте та блакитне –
Наша Батьківщина,
Хай завжди для тебе,
Мій коханий сину,
Сонце сяє в небі
Неньки – України!

...А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко,
Попереду Дорошенко,
Веде своє військо
Військо запорізьке
Хорошенько...

Вороги списами
Серце наше рвали,
Наш народ віками
У ярмі тримали...
Врешті й Україні
Посміхнулась доля:
Є тепер в нас, сину,
І земля, і воля!

І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом ’янути
Незлим, тихим словом.

Най, пом’янем, сину,
Кобзареве слово
Про сім’ю єдину,
Сім’ю вольну, нову:
Хай повік не буде
Горя сліз та крові,
Хай радіють люди
Українській мові!


Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Своїх діток нерозумних,
Як свою дитину.


Стала і бентежна –
Ми – одна родина.
Жиє незалежна
Наша Батьківщина!
Тож, шануй, як матір,
У житті єдину,
Крим, Донбас, Карпати, -
Неньку-Україну!


Опанас Півень 2008 р.