ДОРОГА ДО МОГО СЕЛА
У кожного своя дорога
до отчого дому. Для мене
це дорога з Тального
до рідного Глибочка.
Автор

В світі стільки доріг,
Як ниток в полотні.
Та одна з тих доріг
Найдорожча мені.
Пролягла через душу,
Крізь серце пройшла –
Це дорога до рідного
Мого села.

Хай сувої доріг
Стелить в ноги життя,
Та бажаю завжди
Я на ту вороття,
Що лягла через душу,
Крізь серце пройшла,–
На дорогу до рідного
Мого села.

Незрадливої долі
Ти твердий путівець,
У тобі – мій початок,
У мені – твій кінець,
Бо запала ти в душу,
У серце лягла,
Крутояра дорого
До мого села.

А якщо не верну
Із далеких доріг,
Ти сама прибіжи
І впади на поріг,
Передай мій уклін
І останні слова,
Незабутня дорого
До мого села.



* * *

Я давно вже не був у моїм крутоярім селі,
У липневім селі, що убралось в рясну вишиванку,
Шиту гладдю городів, зеленим буянням садів,
У селі, що трудитися любить із раннього ранку.

Я давно вже не був у моїм хлібодарнім селі,
Що брилем голубим прикриває пшеничного чуба.
Сонця коло над ним – хліборобської величі німб,
Сонця коло в ріці – так, неначе усміхнені губи.

Бачу сон… Я іду, а воно так статечно – навстріч,
Виступає у степ, підперезане поясом лісу;
І коса на плечі. Привіталось і лагідну річ
Повело: «Добре, сину, почнемо удвох косовицю».

Роздягаюсь і галстук тісний покидаю в траві,
І рукава сорочки засукую геть аж до ліктів.
Коси в руки – і гайд! – обкосили до спеки краї,
А тоді вже й комбайни юрбою у поле наїхали…

Як давно я не був у моїм світанковім селі!
У липневім селі, що убралось в рясну вишиванку,
Шиту гладдю городів, зеленим буянням садів,
У селі, що трудитися любить із раннього ранку.











* * *
Мені в душі співотно і бентежно,
Коли кидаю сіно я на воза
Чи в стіг складаю,падаючи з втоми.
Мене чарує спів пташок в саду,
Наповненім добром осіннім.
А як прекрасно схоплюватись вранці
І слухати ранкові перегуки,
Вдихати пахощі осіннього села,
І освятитися сльозами трав,
Що плачуть по веселім літі!..
Яким то щастям є – любить село!..