ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

  ЛІТО ОТРУЙНИХ ГРИБІВ

              ФРЕСКА ВОЛІ

І гордий меч, і українське серце,

І золотої волі гожий лик – 

Все віддзеркалить нам Дніпра люстерце,

Все пам’ятає калинóвий шлик...

Ішли ми важко, а прийшли не скоро,

Сказать відверто – й досі ідемо...

Горить на наших чолах невпокора,

З шолóмів мрій полин-росу п’ємо.

Важкий цей путь, дорога – нелукава,

В зорі Вкраїни свячено мечі.

Наш поступ мітить доленька ласкава –

Громи й веселки в неї на плечі...

Ідем... Ідем... Вгрузаючи в блакитне,

До серця горнем щирі пшениці.

Ми знаєм: Україна там розквітне,

Де плуг і меч – не знають манівців...

Ми – орачі, оратаї, ореї,

Ми ті, хто на плечах несе блакить.

Бо Правда наша – в золотій киреї:

З очей Вкраїни неба злу не пить!

Ми сієм хліб, а пророста – залізо,

Це тому, що довкола – вороги:

За полем, за рікою, ген, за лісом –

Відбиток нечестивої ноги...

Чого в околах наших зайдам треба,

Чому вони прийшли сюди з мечем?

Невже у них свого бракує неба,

Невже у них Дніпро свій не тече?

Та зайди не бажають говорити,

Вони прийшли із потойбічним „дай!"...

А не даси – почнуть вбивать, палити,

І – хоч ридай, хоч душу запродáй...

Але земля батьків – не торговиця,

У орачів і гідність є, й – мечі...

Хай воріженька візьме моровиця,

А ми за нею підем назирці...

Догонемо за Дністром, за Дунаєм,

Прорікши:„Не несіть в наш край пітьми..."

І там олжу і зраду доконаєм,

Бо – орачі, бо українці – ми!

            БАЛАДА

    З ВІРОЮ НА ВУСТАХ

…Вірую в долю святкову,

Вірую в долю буденну – 

В сутність краси загадкову,

В ластівку щастя недремну…

Вірую в рід і знамена,

Вірую в шаблю й пістолі,

В мужність, яка – поіменна,

В пісню на батьковім полі…

Вірую в груші й черешні,

В яблука і зорепади – 

Дáрма, що ворог злі клешні

Вкотре лаштує в напáди…

Вірую в коника в лузі,

Вірую в коника в полі…

В те, що слова мої – друзі,

А не піддáнці злій молі…

Вірую в хліб на долоні,

Вірую в рани солдатів…

І в патронташ, що на хлоні

Побіля хутора Сватів…

Вірую в луг і в калину,

І – в трьох зайчат у ярузі…

А ще – в тризуб з часоплину

На піднебесному прузі…

Віра моя – незникома,

Віра моя – визначальна…

З нею – і крапка, і кома,

І – ця балада повчальна…

23.08.2014р.

               * * *

Ситі півники бавились просом,

Лжепророки – були на плаву...

...Я ніколи не був малоросом,

Українець – відколи живу!

Мене мацали щупальця спрута,

Мене хтіли зігнути в дугу.

Я ж був певен: матусина рута

Мою душу зігріє в югу...

Відболіли громи, відзвучали,

„Солов’ї" – в депутатах давно...

...Україну – на волю вінчали,

Піднімали заздравне вино...

Я – не був у старшинському колі,

Хоч по духу – онук старшини.

Ситі півники, розумом кволі,

Мені шили ярлик сатани.

Але Доля обмови й закови

Розметала, звільнивши серця:

Кінь судьби не знебувся підкови,

Розімкнулись долоні мерця...

Є Вітчизна незраджена в мене,

Є соратники, день – в стремені...

Україна підводить знамена,

Довіряючи Слово мені!

              БАЛАДА 

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

…Не втрачаймо надії, брати,

Не втрачаймо надії…

Річку мужності вбрід перейти – 

Ось мій поклик до дії!..

Не згинаймо в бою прапорів,

Не згортаймо дочасно…

Кожен, хто в мить покути прозрів, –

Кров пролив за калиноньку рясно…

Не катуймось: так мало у нас

Скорострілів, набоїв:

…Кулемети – й у віршах без назв,

Дух Святий нас озброїв…

Недаремно ж – багнети в словах,

Вірмо: так, недаремно…

І якщо навіть хрест в головáх,

Вирушаймо суремно!..

Цей похід – у борні перехід

За Вкраїну, за неньку…

Закривавлений ворогом схід

Візьмем в серце – не в жменьку…

Це – останнє, що можем зробить,

Аби совість не вмерла,

Аби чола свої не зганьбить,

Де гармат хижі жерла…

Не втрачаймо надії, брати,

Хоч вона і кривава…

…Час Вітчизну приспів берегти,

Бо за нею – Держава!..

21.08.2014р.

     СОНЯЧНІ ДЗВОНИ

            Балада 

   з Вітчизною в серці

…Хочемо хліба і волі

Та ще й вина – на додачу…

Але чому ж такі кволі

В днину грімливо-гарячу?

Хочемо бути собою,

Хочемо – ворона з гілки…

Але при полум’ї бою 

Ми – лиш захриплі сопілки…

Мовим про вир, про знамена,

Поначіпляли кокарди…

…Але чи боже знамення

Грати на припічку в нарди?..

…Сталося: вийшли на бруки,

Вдарили в сонячні дзвони…

Порозліталися круки,

Вклякли в послід мегафони…

Та воріженьки – не зникли,

Є у них танки й гармати…

…А тільки й ми не поникли

Біля наїдків край шмати…

Кажем: бракує набоїв,

Кажем: не ті автомати…

…Кращих – Шевченко озброїв

Ницого зайду зламати…

Вόрона – легко скарати,

Крука – дедалі складніше…

…Впору – навильника брати,

Нуж-бо, брати, сміливіше!..

…Вже – й батальйони на марші,

Кров закипає у жилах…

Вірмо: потуги – не марні!

Вся Україна – на крилах!

Боже, пошли їй удачу,

Господи, дай перемогу…

…А воріженьку, на здачу,

Купим труну кривоногу…

21.08.2014р.

                 БАЛАДА 

                   ПРО

     ЖУРЛИВУ ЖУРАВЛИНКУ

…Нема у нас державницьких газет,

А що ж у нас залишилося вдома:

Безликість гнилозуба з паном Зет

Та власна, неприкаяна, навтома?

Воно й не дивно… Стільки років ми

Не добачали у поетах честі,

А совість вивільняти із пітьми

Не квапились: ця журавлинка – з жерсті…

І ось тепер, коли у нас бої,

І кров синів – на чоботі ординців,

Зневажені встають слова мої,

І аплодує їм дівча в хустинці…

Та що від цього? Стільки болю, втрат,

Та що від цього? Стільки зла, наруги…

І знову йде в бою на брата брат,

І навертають їх на гріх лжедрýги…

Чому навчали в школах ми синів?

Взуватись в чоботи Інтернаціоналу?

Самі ж в горнилі бездуховних днів

Вже поклонялись баксовому налу…

Отак – було… Отак і нині є,

А вороги – вже біля горла роду…

Павуча суть їх ненависть снує,

І вже вона – загроза для народу…

А що ж народ? Чужинські прапори

І досі, похмеляючись, вітає…

А біля ніг його якісь тхори

І павучня в ярмо наш край вертає…

…А що ж газети? Їх поводирі

Знов продались за ковбасу і дині…

Виходить, і вони – в пекельній грі,

В біди і щирості – посередині…

Нема у нас державницьких газет,

А що ж лишилося на полі честі?

Безликість гнилозуба з паном Зет,

А журавлинка де – свята, не з жерсті?..

21.08.2014р.

        ЦВІТ В РОСАХ

...Не братаючись з ганьбою,

Вчися, сестро, буть собою…

Розумію: це – непросто:

У жар-птиці – власне просо…

Не братаючись з печаллю,

Вигукни: „В любов причалю!"

Розумію: це – зухвалість,

Та – даруй мені цю малість…

Не братаючись з олжею,

Будь у лиха за межею…

…Розумію: зло – минеться,

А цвіт в росах зостанéться…

21.08.2014р.,

м. Січеслав.

                 * * *

…Хоч хай він на вершечку даху, – 

Біда – не порає невдаху…

Він шаленіє, навісніє,

Та мертві в пісні голосні є…

Як їх, спотворених, відродиш?

Чим в змроках скрух облагородиш?

Хоч хай він на вершечку даху, –

Біда – спотворює невдаху…

Я ж – не про те… Я – про можливість

Відсвяткувать душі важливість…

А що ж невдаха? Він – минущий,

Хоч і понині в світі сущий…

Я – знав його… Я – з ним якшався,

Та з бід його не потішався…

Життя – гротескне й гомеричне,

І, в суті, досить полемічне…

…Категоричним – буть не хочу,

А тому справжність не зурочу…

21.08.2014р.,

м. Січеслав.