ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Івана Франка (2014)

 

З книги „ВІРШІ З СТЕПІВ І БРУКІВ"

 

                    БАЛАДА

   УКРАЇНСЬКОГО СТЕПУ

 

…Дорога в український степ

Тривка й тривожна…

Вона – у серці творчий стерп,

Душа неложна…

Її непросто злікувать,

А треба, треба!..

Як можна совість таврувать

Орлами з неба?..

Дорога в українську суть

Жива! Не вбита!..

Орли з небес мечі несуть,

Величні в битвах…

…Шляхетна, рідна сторона –

Вкраїна люба…

…Свій келих зодчого вина

Час впорать, люба…

Дорога в український дім

Давно відома…

Ходімо – в степ! Пора – усім!

Геть – зла судома!..

…Мої чорноземи – святі,

Вони – ріднизна…

…У кожного у нас в житті

Одна Вітчизна!..

 

28.07.2015р.,

На Володимира-Хрестителя

 

 

                    * * *

 

…Я – син українського степу –

До болю, до щастя, до стерпу,

До віщих сивин у скронях,

До трьох колосків у долонях…

Я – син української долі –

До тихої Ворскли, до волі,

А ще – до Самари й Орелі,

До скрух в петриківській тарелі…

А ще – до криниці й безсоння,

У котрих і вірш цей, і – сонях,

І всі копанівські надії

На вдатні літа молодії…

…Цим степом горджуся, пишаюся,

Чолом його днів лишаюся…

 

30.07.2015р.

 

                  * * *

 

…Я не вірю у смерть героїв,

Невмирущі вони… Я – знаю…

Бачу їх в рядах одностроїв,

З ними – з мороку виринаю…

Я – не вірю у смерть пророків,

Україна яких зростила…

Ось вони! За кількоро кроків,

Неня серцем для них світила…

Я не вірю, що злі ординці

Соколиці зламають крила…

Дух звитяжить не поодинці,

Напинає тугі вітрила…

Я – не вірю! Красі пропасти

Не дадуть усміхнені люди…

…А якщо доведеться впасти,

Інші вийдуть знов на етюди…

 

01.08.2015р.

 

                         * * *

 

…Вітре, візьми мене в свій заповіт,

Не гаси моїх скронь, не ламай оцих віт,

Дай надихатися повітрям –

Над холодним і чорним вістрям…

Що я маю в житті своєму?

Місію слів таємну

До чорнозему до господнього,

До характеру великоднього…

…Вітре, візьми мене в свій заповіт,

Чим тобі заплачу? Ось,

                                       бери

                                              віршосвіт…

Я несу його в серце Боже:

Може, зглянеться, може…

 

30.07.2015р.

 

 

              ЧОРНІ МАРАЛИ

 

…Спека – спекотна, а вітру нема,

Спека – спекотна, а вітер украли…

Мова природи хижа й німа:

Ходять по хмарах чорні марали…

Що їм тут треба не на землі?

Що їм тут треба в нас, на Вкраїні?

Зорі, які ґаздували в імлі,

Зрадили серце і служать руїні…

Спека – спекотна, а вітру – нема,

Спека – спекотна, а дощ десь подівся:

Хоч би на трави ліг крадькома,

На Придніпров’я чи на Поділля…

…Галицькі фури трасами йдуть,

Чола в гуцулів горді й спекотні…

Ці на дорозі не підведуть:

Ні десь позавтра, ані – сьогодні…

Спека – спекотна, а вітру нема,

Спека – спекотна, а вітер украли…

Лише за бакси краплі впадуть?

Може, цей дощик в карти програли?..

…Вірші – писались, а нині пішли,

Геть натрудивши чола спекотні…

Люди й ковтка їм в ніч не знайшли:

Гинуть в безводді вчора й сьогодні…

…В яр поховались лисиці й вовки,

Кур і ягнят, з третіх півнів, не крали…

…Спеки такої чи й знали роки:

Хмари збезводнили чорні марали...

 

31.07.2015р.

 

                  КАЛІЧАТАМ

           З ЧУЖОГО ГОЛОСУ

 

   Памфлет з тротилом при серці

 

…Чужаки з світу псарень, варвари,

Що для вас українська мова?

Я читав брудні ваші „витвори",

Ви – потвори! За вами – змова!..

Калічата з чужого голосу,

Зверхні збоченці, бузувіри…

Хто довірить вам зерня з колосу?

А вважались – одної віри…

Нині ви пацюки відвертіші,

Проявляєтесь одіозніше…

Може, тому і вчинки смертніші,

І це видно стократ цинічніше…

Я – не з вашого злого берега,

І ніколи не був на ньому…

Йду до щирості, як до береста,

Ще й запрошую слідом Ньому…

Ньомі – мулько, але ж і радісно,

Він вивчає Шевченка мову…

Вірить – в совість: святу і справдішню,

Зневажає потворну змову…

Змова – з вироджень: родом-племенем

Одіозна і осоружна…

Хто хизується її іменем,

Того суть – мертвота прислужна…

…Чужаки з світу псарень, варвари,

Я вас, чуєте, зневажаю…

…Дотикатись до псевдовартості

Нижче гідності… Так вважаю!..

 

31.07.2015р.

 

                   * * *

 

                     Одному милому колезі

 

…Не грайте міченими картами

Ні в храмі божому – ніде,

Не то вас переїдуть нартами,

Де сніг три вічності не йде…

 

01.07.2015р.

 

                           * * *

 

…Ділити Особистість – справа марна,

До того ж, некоректна і негарна…

Хіба до цього вдався б Пастернак?

Він точно знав: цей хід – безґлуздий знак…

 

31.07.2015р.

 

 

                        БУТИ СОБОЮ…

 

…На підлоту й зухвалість – завжди відповім,

Що мені залишається в світі?

Хто я в цьому пустім товаристві новім:

Пустоцвіт а чи птах в рясноцвіті?

А знедавна байдýже так стало мені,

А знедавна – так бáйдуже стало…

Світ, творящий нетлінки, – в червоній труні,

Та цього злу зворушливо мало…

Я ще вчора по-тихому тлю розумів,

А сьогодні – мов карк мій зламало…

А сьогодні – я бути собою посмів,

Що мене в псів у наймах тримало?

Відповíсти й сьогодні непросто бува,

Відповíсти? З якої це речі?

Що сьогодні для ницості значать слова,

Коли підлість кладе руки цноті на плечі?..

…На підлоту і ницість – мечем відповім, –

Тим, що сріблом виґранює в слові…

…Що сьогодні зі мною? Що – в серці живім?

Жар бунтарств, протиставлений злові!..

 

01.08.2015р.

 

 

                            * * *

 

…Я люблю цих лелек, ці тополі, ці квіти,

Вони – днів і ночей моїх всіх самоцвіти…

Чи багатий я з ними? О так! Безперечно,

Хоч питання це задане, мо’, й недоречно…

Я люблю цих людей в небагатих оселях,

Біль мій – поруч, отут, при земних каруселях…

Що він може сказати моєму народу

Про степи і серця, і річок прохолоду?

Я люблю ці тополі, ці мальви, ці клени,

Сумні очі Івана і баби Олени,

Зустрічання в селі, на гробках, на городі,

Чую гасло своє в цім, великім, народі…

Він мене впізнає, бо і я – з його хати:

Тут навчався був ластівку мрій колихати,

Тут – до школи ходив, тут – землі не цурався,

Тут, із сонцем у слові, трудився – не грався…

А коли повели вірші з степу на бруки,

Взяв од нені весь світ, наче яблуко, в руки…

 

30.07.2015р.

 

 

                * * *

 

…Вірші степів і бруків

Вітрові віддаю:

Хай не бояться круків,

Тут їм – як у раю…

Знаю свою зухвалість,

Вірю в свою мету…

Слово – не мальви малість,

Слово – душа в цвіту…

Вірші степів і бруків

Не поганьби в росі…

…Є завдання і в згуків:

Толерувать красі…

 

30.07.2015р.

 

                 * * *

 

…Дерево в сумному березі

Дивиться не в мої очі…

Пташечка в гінкому бересті

Надивляє дні співочі…

Я до береста і птахи

Раннім словом промовляю…

Творчі будні – діти плахи,

Голову в їх щем схиляю…

Голова – до слів голодна,

Голова – не відболіла:

І безтямна, і – невгодна,

І на четверть див змертвіла…

Чим зарадити їй з ночі?

Чим, принаймні, просвітити?..

…Кажеш, сині твої очі

Згодні втому літ святити?..

 

30.07.2015р.

 

                БАЛАДА

     БАЛАМУТНОЇ РІКИ

 

…Плавні, очерет, ріка,

Синя прохолода…

Ось тобі моя рука –

Стерпла насолода…

Віднайди в душі тепло,

Чемно привітайся…

Слово – в гріх перетекло:

Ближче пригортайся…

Не цілуй, якщо сумна,

Якщо – невесела…

На тобі – моя вина:

Знають треті села…

…Плавні, річка, таїна,

Далеч безголоса…

Мариш в сутінках одна

Мірочкою проса?

Заворожений туман

Хату обіймає…

…Знав: якщо в них не обман, –

Кращих вуст немає…

…Плавні, річка, очерет,

Поруч – два озерця…

…Люблю Ніну Нещерет –

Срібну стрічку серця…

Срібну, та – не золоту,

В чому тут тривога?..

…Не стрічав тебе таку,

Сарно довгонога…

Ти – втікала, я здогнав,

Довго не пручалась…

…Якби тільки тоді знав,

З ким в ярах стрічалась…

…Плавні, річка, очерет,

Ах ти ж, з меду ручка…

…Не вінчає Філарет:

Крадена обручка?..

 

30.07.2015р.

 

 

                  * * *

 

…Пахне любистком в степу,

М’ятою і – красою…

Чим ти поранив стопу –

Серпиком чи косою?

Пахне любистком в степу,

Гостро, до болю…

В житі хтось виткав тропу:

В відчай? На волю?

Пахне – і тут тобі все,

Пахне – ще й дуже…

…Хто це в сад зорям несе

Серце байдуже?

Річка шукає тепло –

Тут, в очереті…

…Те, чого в нас не було, –

В срібній вереті…

…Я тебе дуже люблю,

Та – чи кохаю?

В раз, якщо не загублю,

В два – занехаю…

…Пахне любистком в степу,

В зорях – пожежі…

…Кулю, злостиву й тупу,

Чую на вежі…

 

30.07.2015р.

 

                   * * *

 

…Не сумуй, що тиша в полі,

Що гірчить полин…

Щастя в юності доволі –

На весь часоплин…

Не сумуй, що на покоси

Випала роса…

…Як сама розпустиш коси, –

Спалиться й краса…

Не сумуй, що в осокорах

Ніч – вовчиця зла…

…Скільки гіркоти в докорах,

Стільки ж – і тепла…

…Моя люба, моя славна,

Гріх наш – суєта…

…Впала літерка заглавна

В зраджені вуста…

 

30.07.2015р.

 

                       * * *

 

…Є і в літературі інтриґани,

Вони не носять під пальтом нагани…

Ці творчі миші приязні назовні,

Та мізерні їх кігті гною повні…

 

231.07.2015р.

 

 

          БАЛАДА ДЛЯ ЛІТНЬОЇ ДАМИ

 

                  На правах некролога

 

…Літній дамі в плащі із гадючої шкіри

Я хотів би сказати наразі одне:

Грайте свій преферанс, а до слава й до ліри

Хай в борделі заступить вам шлях каберне…

Ви уже за межею інтимної зваби,

Нагадали про себе і – досить, і – хай…

Я ж молитися стану, щоб жук із кульбаби

Вам за шекелі справив новий малахай…

В ньому будете ви до знемог артистичні,

І читальники ваші небесне й земне

Згрібши в купоньку, скажуть: ви – жах пієтичні,

Я ж, хіба що, замовлю вам вслід каберне…

Пити з вами – все’дно, що сякатись в ронделі,

В мене ж нехіть давно до такого письма…

…А оце нещодавно приїхали з Делі:

Кажуть, буцімто вас серед тамтих нема…

…Поминаючи шлюх, я нічим не ображу

Ваш сапфір в декольте, від якого відвик…

…Ваш химерний портрет не замазати в сажу,

Як і лівий, розтоптаний ледь, черевик…

 

01.08.2015р.

 

                   * * *

 

…Не все вдається пробачить,

Але тобі – пробачаю

Любов, яку не присмачить

Хмільною дрібкою чаю…

Не все вдається забути,

Але в собі забуваю

Веселку на денці скрути,

Відтак, забувши, триваю…

Не все вдається відкинуть

В криваве провалля згуби…

…Ці птахи – вже не прилинуть,

Не буде вже: губи в губи…

Не все вдається зцілити,

А надто – холодне серце…

…Тобі ще чаю налити?

Туман ляга на озерце…

Не все вдається сполохать,

Даруй, та я вже куняю…

…Якщо надоїло слухать,

На ретро запис міняю…

 

30.07.2015р.

 

                                   * * *

                                                                                                   

 

…Гординя потвор і фурій в білих шатах не ходить,

І це – очевидні речі, і це – доконаний факт…

…Блаженство Святого Духа

                                             на карлиць

                                                             в слові

                                                                     не сходить,

Нехай би хоч сам Іуда сповняв їх „небесний фрахт"…

 

30.07.2015р.

 

                    * * *

                                                 

…Заздрість – штука летальна,

Що тут можна сказать?

Фальш буває фатальна:

Тут би „не пережать"…

Ви це мусили б знати,

Пані з сірих снігів…

…Слово ваше не з знаті –

Шавка чужих боргів…

…Я вас не зневажаю,

Я вас – не визнаю…

…Певний свого врожаю,

„Падшему подаю"…

 

30.07.2015р.

 

               * * *

 

…Ви – повією була,

Але що із того?

Гралось з Вами півсела

В пряника святого…

Ви – повією була,

Але що із того?

Стільки ніжності й тепла

З тіла йшло незлого!

Ви – повією була?

Звісно ж, це – брехеньки…

…Не цуралась ремесла

Знаного від неньки?..

„Ця – повією була…", –

Пхикне руда Мотька…

Чорна гадина повзла

З рота криворотька…

…А вона була – мов цвіт:

Сказано ж, – любила…

…Може бути, на весь світ

Честі не зганьбила…

 

30.07.2015р.

 

                              * * *

 

…Відпливають човни в срібну річку бажань,

Ти мене не вини, моя люба…

Вже – далеко: не чути кобил двох іржань,

Сич пугука в розщелині дуба…

Відпливають човни, відпливають човни,

Відпливають, аби повернутись?

Карий вірш мій озвався в душі з глибини,

Ти не знала, чи слід усміхнутись…

Ти – не знала, а я не хотів… Не хотів?

Ти – не знала, а я – не перечив…

Двійко губ нагадали скажених хортів

З хутірця непримітного – Глечив…

Відпливають човни? Ні, давно відпливли,

Відпливли, пані Ґрето Поярко…

А колись ми, мов ружі в тумані, цвіли,

Понад щем – цілувалися шпарко…

Відпливають човни: вже не наші, чужі,

Вже – не наші… Нехай їм – по вірі…

…Зла печаль палить в ніч золоті вітражі,

Аж морозом – по сонячній шкірі…

 

30.07.2015р.