ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії

„Меч і калина"імені Миколи Вінграновського (2015)

                         * * *

…Клени – повстанці з гіркої доби,

Клени – душпастори слів і харизми…

Їх посадили в чорнозем, аби

Пісню взяли собі в долю хористи…

Клени – подвижники зоряних трас,

Клени – володарі срібної стрічки…

…В ніч, з перепою, водій, що вів КРАЗ,

Занапастив при них душу Марічки…

Всяке трапляється в них на віку,

Не застраховані й клени від болю…

Вийдуть, бувало, на толокý,

А там Безп’ятий розп’яв тополю…

Як протидіять злу й гіркоті?

Як бездуховність в часі змагати?..

…Клени – такі ж, як і ми, в житті:

Вчаться безґлуздя перемагати…

03.08.2015р.

                           * * *

…Калина у ярах спива тремкі тумани,

Калина у ярах, калина у ярах…

Душа, зневаживши злі натяки й обмани,

Тремтить, мов бадилина на вітрах…

Чого це їй так зле, чого так одиноко,

Чого вона сахнулася межі?

Лічильник від судьби не відсторонить око,

Допоки не схова в чорнозем всі ножі…

…Калина у ярах... Їй знов посутеніло?

Калина у ярах…Їй знов болить чуже?..

…А в ночах при свічах на четверть снів звесніло,

Й лисиці в срібний час гуляють в негліже…

03.08.2015р.

                       * * *

…Завари на двох чай з шипшиною,

Будем пить його сеї ночі…

Курява знялась за машиною,

Срібний місяць так сліпить очі…

Звечоріло геть, звечорілося,

Над Оріллю десь крячуть гуси…

Босе серце впотьмах зігрілося,

Знов міняє на хрестик буси…

Нам з тобою в цю ніч не холодно,

Нам з тобою в цю ніч спекотно…

Слову, вірую, теж не голодно,

На три четверті, мо’, смеркотно…

Щось сичі гомонять за річкою,

Знов заточують срібну змову?..

…Піду в третю хату за свічкою,

Налаштую вірш на розмову…

…Завари на двох чай з шипшиною,

Вірші навчені з ним говіти…

…Пес чийсь вшнипився за машиною,

Фари в шибах – що самоцвіти…

03.08.2015р.

                               * * *

…Я чую дзвін дзвіночків, хоч знаю: це – мана,

Яку собі у віршах дозволили поети…

Та дзвін четвертий місяць у серці не мина,

І чують його луни конвойні і – скелети…

Я чую дзвін дзвіночків з невúгойних снігів,

Де мертвочолі зеки пройшли за горизонти…

Вже всі почили в бозі, зійшли за ворогів,

Хоча в часах минулих були в загонах Гонти…

Я чую дзвін дзвіночків, які – з планети гроз,

А як же сніговії їх не потолочили?

На це моє питання – безрадісний прогноз:

Тих, млявих, що за ними, конвойні замочили…

Я чую дзвін дзвіночків, і хай тобі там що,

Вони – ніде не ділись: видзвонюють і баста…

Сніги їх дзвін вгорнули в невúгойне ніщо,

А капітан Волошин ще, п’яний, ними й хваста…

Йому не заборонить ні Бог, ні – сатана:

У нього нагороди і – виправка чекіста…

…І внук його молодший про дідів „подвиг" зна,

Портрет його в шинелі – серед звитяжців міста…

03.08.2015р.

                БАЛАДА 

                   ДЛЯ 

  СПРАВЖНІХ ПОЕТІВ

…Все, що належить знати

Поетам у цьому світі:

Душі їхні – стаґнати,

Смертники в гожім літі…

Все, що належить знати

Поетам у задзеркаллі:

Вічні в світі – магнати,

Книгам місце – в завалі…

Все, що належить знати

Мертвим про героїчне:

Марно в совість пірнати,

Пишучи псам про вічне…

Все, що належить знати

Праху про Україну:

Велено проминати 

В зорях душу чаїну…

Той, хто в це не повірить

І заперечить схоче,

За ним ніхто не провітрить

Камеру, глупа ноче…

…Все, що належить знати, – 

Знали не раз, не двічі…

…І лиш святі й фанати

Кулям дивились в вічі…

03.08.2015р.

                   * * *

                                 М. Вінграновському

…Шукав себе у глибині дощів:

Дещицю віднаходив радощíв,

Аби нести за тихі перелази,

Сахнувшись парасольок і плащів…

З доріг мав скибу сонця, а то й дві,

Не наступав на цвіркуна в траві – 

До крил і крилець ставився побожно,

Мандруючи по сонній мураві…

Писав – як дихав, дихав – як писав,

Поволі, мов ковальський міх, згасав…

…Конаючу жарину хтів роздмухать

У слові, котре недоколисав…

                            БАЛАДА 

        ДОЛЕНОСНОГО ДЕРЗАННЯ

                                           М. Вінграновському

…Він – маршал щирості, атлант у слові,

Господь йому поклав у сповиток

Безсмертя, без якого в творчім лові

Не витворить високих зваг виток…

Він – українець… Син Дніпра і Неба,

Господар Степом тканих кольорів…

Його Слова – Всевишнього потреба,

Якщо Він біля серця хлопця грів…

З яких сум’ять прибилось це зернятко,

Проклюнувшись крізь щемні чебреці,

Якщо, немов мале горобенятко,

Прийшло із Божим Промислом в руці?

Душа його – з блакиті, Доля – з Степу,

Талант – днів перевесло: сніп в’язать

До сонячного у долонях стерпу…

…Що ще про Доленосного сказать?..

07.08.2011р.

                              БАЛАДА НА ЗАХИСТ ТАЛАНТУ

…В. Кордун – цікавий поет, хоча, кажуть, служив охранці,

А ви – хіба ні, хіба – ні, збожеволілі в хорах, засранці?

А ви – хіба ні, хто, не вийшовши в папараці,

Стали, на подив і пострах, і вічне прокляття, Героями праці?

В. Кордун – цікавий поет, хоча б, думаю, тому,

Що відбувся в злу ніч, подавивши в собі судому…

В. Кордун – цікавий поет, хоч я з ним лиш по віршах знайомий:

Він – не перший у творчості,  але й – не сто тридцять сьомий…

Він – цікавий мені, а комусь, може бути, й занадто в’ялий чи пружний,

Хоч не був, як успішний Ів.Драч, тектонічний і весь аркодужний…

На Тичину пан Кордун не схожий ні в профіль, ні, навіть, в анфас,

В академіки – не попер і не став попереду, здрючених, вас…

В. Кордун кордонів у слові не знав і, думаю, знати не хтів,

А прожив за короткий час, як мінімум, не менше, як сто життів…

В. Кордун? А далі що з ним? А далі що з ним? А – далі?

А далі – у папці рудій зашифровані (не для сторонніх) оперативні дані,

На мову комп’ютера вправно кимсь переведені,

Під цівку розстрільних команд не підведені…

В. Кордун – цікавий поет… Подейкують, во врем’я оне служив охранці,

А ви – хіба ні? – запитають в балад і в ронделів, рожеві як цвіт, новобранці…

…І вам – не повірять, і не скажуть, що ви – надзвичайно цікаві,

І навіть, не запропонують, як Віктору Кордуну, після обіду – по каві…

Р.S.

…Раніше я думав: таланти в нас, в Україні, не потребують захисту,

По них можна замовити хмурої днини хіба що лиш по акафісту…

А бач, що виходить, а бач, що виходить насправді?

Охочих – не менше і нині служити безчинствам і кривді…

06.08.2015р.

                   БАЛАДА ПРО ТАЇНСТВА ЗВАБ

…В житах перепілка співала про таїнства зваб,

В житах перепілка, хмільна від світанку, співала…

А десь, в іншій точці планети, смутивсь баобаб,

Ця музика смутку невúчерпно в часі тривала…

Я знав: ти – минуща, як все у земній суєті,

Я знав: ти – пропаща, як все, що – із мертвої плоті…

Обоє, до слова сказати, ми в днях не святі, не святі,

Та щось нас у цілісність творчу навіщось взялось пов’язати…

Але – не надовго, але на якісь там роки,

І ось ми виходимо з них, як з лагуни…

Ступаєм босоніж на чисті чиїсь нагідки,

Окремі із них потрапляють в баладні лакуни…

Вони – заповідні, на це у нас ради нема,

Вони – заповітні, на це у нас – жодної ради…

…Коли ще їх болі звінчає холодна зима,

Коли ще їх душі заплачуть під лезами зради?..

04.08.2015р.

                                 * * *

…Чай, невипитий у шклянці, нишкне крадькома,

Вуст, за котрими він тужить, в сутінках нема…

Назавжди чи ненадовго, – справа не його,

Про що супиться в поранні старий том Гюго?

Чай, невипитий у шклянці, сам наливку п’є:

Розслаблятись до нестями досвід не дає…

Третій день, як третю вічність, тіні гомонять,

Хто сказав, що три нагани стрілись без понять?

Міліарна їх культура, знаю, іще та,

Інше все – на видноколі, інше – суєта…

До суєт чай не навиклий: що йому вони?

Резюме рядків цих, люба, родом з сивини…

Вітер гілкою край шиби знаки подає,

Творче право у старого достеменно є…

Ти – це знаєш, я – це знаю… А обá, обá?

Не злились вустами ранки… А судьба, судьба?

…Над Оріллю небо низько в змроки зависа,

Чай китайський не рятує, більше – не спаса…

Він – у змові чи в задумі… Врешті, – все одно,

Серце з віршем наодинці грають в доміно…

04.08.2015р.

                ПТАШКА ЗІ СХОДУ

            Балада про код до тексту

…Ти – туркеня, ти – незвичайна,

Ти – туркеня, лань неземна…

Історія роду твого – повчальна,

Та код до тексту вкрала мана…

Ти – туркеня, вільна і хтива,

Спробуй таку до втіх прив’язать…

В зверхності можеш буть милостива:

Рану, скажімо, перев’язать…

Ти – туркеня, пташка зі сходу,

Шабля й пістолі – твоя рідня…

…Вдягнувшись в огонь, переходиш воду,

І хай – хоч сто лицарів здоганя…

Ти – туркеня… Таїни роду – 

У твоїх персах, в косі, в брові…

Не по любові не пестиш зроду – 

Надто ще в ґенах згадки живі…

Ти – туркеня, вранішня рута,

Сутемінь – також навік в тобі…

…Ніч, що з тобою раз перебута,

Тричі дасть фору щастю й журбі…

04.08.2015р.

                     * * *

…Повні губи твої – не випить,

Повні губи твої – не зрадить…

З чого молодість твоя кпинить,

Тому згуба твоя зарадить…

Повні губи твої – покара,

Повні губи твої – неволя…

Брови – втиснута в повість хмара,

Що дощем нависа край поля…

Повні губи твої – тубільці,

Дні без паспорта чи посвідки:

Дальні родичі перепілці,

Що прибилась не знати звідки…

Повні губи твої – морелі:

На червоному чорне грає…

Знаю їх лишé з акварелі,

А душа – вірш бідою крає…

Повні губи твої – хиренні,

Наче воля з-за оболоні…

…Тричі вимиті по варенні,

А, як перш, – на високім троні…

04.08.2015р.

                             СОНЯХИ

…Соняхи – не цвітуть, соняхи – відцвітають,

Ти в їх жовтавість, люба, більше вже не ходи…

Там – ті, хто дозволу на роздрай не питають,

В них на ста лезах ранку вихлюпи зла й біди…

Соняхи – не цвітуть, соняхи – вгамували

Серце своє і душу: мріють про холоди…

Як ми у них тоді розпач свій цілували,

Знали: за тим цілунком – віхола, знак біди…

Соняхи – не цвітуть, соняхи входять в хмари,

Їм би надпить блакиті ще до ції зими…

Потім – усе, що вгодно, навіть лихі кошмари,

Ті, від яких відбігти тричі хотіли й ми…

Соняхи – не цвітуть… Висвяти в падишахи

Хочуть обжити трон,  та не всім це дано…

А по обіді грають з цим вітряком ось в шахи,

Вечір їм пропонує з терну терпке вино…

Соняхи – п’ють-не п’ють: може, так, для годиться, 

Соняхи – п’ють-не п’ють: з радощів чи з біди…

Їхній жазі для двох ще дано відродиться,

Дай-но лишé настануть в хуторі холоди…

…Вчора – прийшли сніги: горді такі, лапаті,

З віршами – вже завізно, áле ще є, ще є…

…Соняхами топлю грубку в промозглій хаті,

Кіт, від мишви втомившись, побіля ніг снує…

04.08.2015р.

                      * * *

…Поночі – у слові, та не в росах,

Поночі – у квітах, та – не скрізь…

Йдем крізь яр по травах-медоносах:

В захмелілім серці – щемна різь…

Відучора ми – вже відлюбили,

Відсьогодні ми, вважай, чужі…

Але серце в пісні не зганьбили,

Хоч і брали смуток на ножі…

Може, все ще вернеться з роками?

Може… Може… Але радше – ні!..

Почуття – десь за материками

На лебедокрилому коні…

Кінь вудила рве… Та карта – бита,

Кінь – левади смутку обмина…

…А любов заледве-ледь надпита,

І для нас обох – не таїна…

Поцілуємось, і вже нарíзно

Підем за високі полини…

Повертати в спільність вже запізно:

Не вини, кохана, не вини…

Наші ночі канули в тумани,

Не зітхай за ними: то – мана…

…Качка й качур впали за лимани,

Хай їх шріт мисливський обмина!..

25.07.2015р.