ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Томаса Еліота (2014)

                              * * *

…При світлі ліхтарів вагітніють комахи,

І що мені від них при світлі ліхтарів?

Є серед них мазепи й мономахи,

І той, хто серце щирістю зігрів…

При світлі ліхтарів закінчується літо,

При світлі ліхтарів прозоріє душа,

Яка є матір’ю молитв, литавр і літер,

І в туманú неспішно поспіша…

При світлі ліхтарів і кокони, й личинки

Виборюють своє – задовго до снігів:

Не підлітки ідуть в зорю – мужчинки,

Робота їх – цвіль зчистити з лугів…

…При світлі ліхтарів і ми з тобов, кохана,

На кладці почуттів і болю стоїмо…

…Горить, мов смолоскип, за соняхами, рана,

Мо’ спілих груш із медом поїмо?..

…Не вичерпавши скрух, – що нам до губ принéсти?

Не вичерпавши днів, – що в сіни унести?

За щастя і любов меди до вуст піднéсти,

Забувши, як трактується „прости"?..

…При світлі ліхтарів кохаються комахи,

При світлі сутінок – гарують упирі…

…Вповільнені й ламкі у лип хупаві змахи:

Їх місія тонка у цій химерній грі…

18.09.2015р.

                           * * *

…До ночі впоравши писання про слонів,

Я повертав до нагідок і м’яти,

А ти стояла осторонь вогнів,

І вечір усміх твій праг підім’яти…

Химера? Осеніюча біда? 

Леґенда, за якою – згасле літо?..

…А ти була, мов айстра молода,

І суть твоя горнулася до літер…

Я розгадати їх не зміг: хотів,

Та щось завадило… Мо’, прохолода?

А тому й никав край чужих хітів,

І сам себе питав: хіба ж це врода?

До ночі впоравши балад-слонів,

Я накосив трави: верблюди хтіли їсти…

Стояв при вербах і заледь німів,

І на калинову мостився кладку сісти…

…А річка – плинула: Оріль а чи Десна,

А річка тісняву розповивала…

…Була така розкішна, як весна,

В ній пані з Мюнхена снам позувала…

18.09.2015р.

      БАЛАДА ПЕКЕЛЬНОГО РАЮ

…Мов тіло молодиці, – пахло сіно,

Бери його з росою, якщо тра’…

…Я цілував тебе учора в сінях,

І то була душі і плоті гра…

Ти – не впиралась, ти була, мов річка,

Яка, свої ж, ламала береги…

Я знав уже: ти – з Хуста… Ти – Марічка,

І що тобі кохатись – до снаги…

А ніч була прониклива і – хижа,

А ніч була пропаща і – жива…

Недовго нас в собі тримала хижа:

Наверх, під зорі, вабила трава…

До неї ми притиснулися пружно,

У ній ми почувалися незле…

Тілам було розкішно й несутужно:

Мов птахам в позахмар’ї зваб, але…

Але – між ружі слалася тривога,

І гірко стиглі пролились меди…

Ти не була з любистку недотрога:

Сказала тихо: „В казку вуст веди…"

…І я – повів: за обрій, в царство драми,

І, похіттю прип’ята до струни,

Ти мовила: „Я – середульша в мами,

І в любощах не знаю ніц вини…"

Я з нею згоден був: я брав жар-птицю,

Мов коршуна чи яструба онук…

Так сіроманці порали лисицю:

Жагуче, жадібно і – без принук…

…Мов тіло молодиці, – пахло сіно,

І ти була, мов сіно, запашна…

…Душа невидиме сплітала віно,

І ніч була жагуча і – страшна…

…А ранок нам нічого не залишив,

Окрім, покусаних в знемозі, губ…

Коли я звук „Спідоли" чемно стишив,

Почув гортанне: „Люб ти мені, люб…" 

…Що відповісти? Як тобі сказати,

Що ніч пожежу виткала і – край?..

…Є сіять час, і є – снопи в'язати,

А є – щоб з пекла витворити рай…

18.09.2015р.

            БАЛАДА ПРО ТЯГАР НЕЛЮБОВІ

…Вуста довірялись вустам, та – не надто, не дуже,

Вуста довірялись вустам, та – обачні були…

...Сьогодні ми знаєм: любов є зрадливою, друже,

А зраду ще жодні сніги з почуттів не змели…

Вуста довірялись вустам… В сніговицю, в негоду,

Вуста довірялись сопілці, що кликала в ніч…

В Оріль ми ввійшли, як в страшну, неприкаяну воду,

Що ще нам бажалось, цілунків і зваби опріч?

Хіба ми те знали? Ми просто хотіли любити,

Ми – ніжили квітку, а інші вже – з ночі на брук…

Не мали потреби святе і величне ганьбити:

Зле щастя прийшло і упало помíж розкайданених рук…

…Вуста довірялись вустам, як лелека – лелеці,

Вуста довірялись вустам, як лебідка – руці…

…Рукою підступності хтось на полив’янім глеці

В ніч літери вивів, що кликали на манівці…

Я їх відмовлявся читать і душею, і – серцем,

Я глек в черепки обернув, а проте, а проте…

…Не ті вже лелеки полощуть блакить над озерцем,

І слово відлюблене геть не для всіх золоте…

…Вуста довірялись вустам, та – не надто, не дуже,

Вуста довірялись вустам – необачні були?..

…Згадай наостанок нас в серпень під зорями, луже,

Коли ми тягар нелюбові ще в рай не внесли…

18.09.2015р.

              БАЛАДА ПРИХИЛЯННЯ ДО ВІТЧИЗНИ

…До вірності слово хилилось,мов чесне  чоло – до знамена,

До ніжності слово хилилось, мов цвіт – до живої роси…

Поет не навчався на штатного, знай, шоумена,  

Так, зрештою, як не навчався на бранця журби і краси…

До вірності слово хилилось, мов щире чоло – до Вітчизни,

До вірності слово хилилось, мов горлиця – до джерела…

А ви мені що за відвертість душевну? Трутизни?

Кривава розправа між честю і суттю лягла…

До вірності слово хилилось і хилиться, знаємо, ніби,

До вірності слово хилилось, і так має, скажете, буть…

Та знаєм і бачим, як зводяться калічні німби,

За котрими – тричі продажна, в лушпинні, кохана майбуть…

…Це ж звідки взялося: продажність, підступність, підстава?

Це ж звідки взялося: почвари – в сім’ї, мзда – в суді?..

…На лаву – йде лава, на славу і вірність – неслава,

Як так, в ім’я чого второвувать стежі орді?..

…До вірності слово хилилось, як птах молодий – до калини,

До вірності слово хилилось, як ніч – до дерев і трави…

Душа не зневажить ні жайвора, ні – бадилини:

Ні – побіля вікон, ні – в нетрях гори Калитви…

…Що ж сталося нині з великим і мужнім народом?

Чому за рікою кістки убієнних блищать?

Чому в зраді те, за що падали ротою, взводом?

Невже і понині відступництво в моді прощать?..

18.09.2015р.

                     БАЛАДА 

       ПРО ВИЗВОЛЕНУ ПІСНЮ

…В полі пісню вовки обступили:

Ще хвилину, і намертво б вбили…

Ще хвилину, і геть би порвали,

І пішли б за хисткі перевали…

В полі пісню вовки пов’язали:

Ще б хвилину, і кров би злизали…

Та Господь на них вислав мисливців – 

України палких незрадливців…

Злі вовки відступили від пісні,

А були ж в навіженості грізні,

А були ж і затяті, й – ікласті,

І чужинської, знаєте, масті…

…Пісня в гості чужинців не звала,

Пісня щирості й правді співала…

Але зрадили пісню в хоромах,

І зле гаддя ґаздує в огромах

І степів, і доріг, і околиць,

І книжок не дістать більше з пóлиць,

У яких про Вкраїноньку йдеться,

Чи один хоч читальник знайдéться?

…От і вийшли вовки, знахабніли,

Хижим оком в пів степу вогніли…

Але Бог України не зрадив – 

Охорону для пісні впровадив:

Захищаючи голос і вроду,

Віщий знак віднайшов для народу…

…В чеснім слові Бог радість розхмарив,

Визволяючи душу з ста марев…

…В чеснім герці – і Матір не вбити,

Якщо Вірність і Дух не зганьбити…

18.09.2015р.

                  * * *

…Сосни, торкаючись неба,

Хмарі горішок дали…

Що це: одвічна потреба

Вдячними буть за „курли"?

Сосни, торкаючись тиші,

Визнали віщу блакить…

Бачив я це на цім тижні:

Досі в зіницях кипить

Та невідцвітна година,

В котрій і грім, і – меди…

…Звітна природі людина,

А не одні лиш сади…

Сосни, торкаючись висі, 

Думають, все ж, про земне…

…Світ за банальний цей вислів,

Може, й мене спом’яне…

…Віршів „на виданні" – много,

Образи – вхожі в красу…

…В щасті чуття неземного

Більше, ніж в слові несу…

18.09.2015р.

      БАЛАДА ДАВНЬОЇ ЗУСТРІЧІ

…Ми стрілися опісля косовиці,

Коли дощі гнітили полини…

І на дахи, які були тут з криці,

Летіли з неба чоботи й лини…

Ми молоді були: студенти з міста,

Ми мріяли про золоте перо…

І перших одкровень од фаталіста

Навчались в того, котрий звавсь Дніпро…

Любов ходила з нами в надвечір’я,

Найбільш відважних звала на меди…

Той, хто віддав був душу за ганчір’я,

Не входив непосвяченим в сади…

А що в садах? Про те – не розповíсти,

А що в садах? Хіба ж розповісти?

Ти не була ще в статусі невісти,

А я був той, хто спалює мости…

Ми стрілися опісля косовиці,

Хоч знали один одного давно…

Я вірші з книг читав тобі не ниці,

А чисті, мов домашнє полотно…

Чи я тебе любив? Не факт, не знаю,

Чи я тебе кохав? Все може буть…

Та усмішку твою – з ста розпізнаю,

Вона ґарантувала нам майбуть…

…Роки лебедокрилі серцю любі,

І ось ми на сполинілій межі…

Ти, кажуть, другий раз в законнім шлюбі,

Я теж не став сповідуватись лжі…

У тебе – син, а в мене (знаєш?) доня,

А як по-совісті, то – цілих три…

…Перстінок твій я не зберіг… Це – доля

Чи – лиш фраґмент далекої пори?..

Мої книжки? Їх знають і читають,

Хоча не всі й лягли за образú…

…А сни, мов пух за Ворсклою, витають,

І давній гріх кладуть на терези…

18.09.2015р.