ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Чеслава Мілоша (2015)

З циклу „НА ЗНАМЕНАХ ТУМАНІВ"

                 * * *

...Розпач ходив до криниці,                              

Хтів там набрати води?..

Сич всі його таємниці

Здав на поруки звізди...

Розпач з сичем не вітався,

Розпач сича зневажав:

В час, коли вірш цей верстався,

Прикрощі серпиком жав...

Ми – смакували порічки,

Ми – йшли в шовкόві луги...

Де се було? Біля річки,

Де ще були ті сніги...

Молодість прагла розвою,

Молодість прагла краси...

В зверхності над головою

Птахів цвіли голоси...

Розпач ходив до криниці,

Райдуги босі – за ним:

Щирі такі витівниці,

Хрещені віршем сумним...

Все це було не в поранні,

Все це було не вночі...

...Пахли слова семигранні,

Мов з твоїх скрух калачі...

18.10.2015р.

               * * *

...Сіли тумани на коні

І подались за ріку...

Губи, від горя солоні,

Пробують радість гірку...

Сіли тумани на коні

І подались у степи...

Отча печаль – на іконі:

Спробуй-но переступи...

Сіли тумани на коні

І подалися в орду...

Прикрощі дня – на долоні,

Їм сповідать цю біду?

Люба моя наречена,

Вірші мої – не тобі...

В келішку туга свячена,

Певно ж, підзвітна біді...

Нам її пить не належить,

Нам її пити не слід...

...Прикрість в долонях не влежить:

Піде під чорний цей лід...

...Сіли тумани на коні

І подалися домів...

...Сльози, гіркі і солоні,

Я утішав, як умів...

Ти мені рай дарувала,

Я ж ледве порав наїв...

...Як ти мене цілувала

В щемній вітчизні гаїв!..

...Молодість – все памʼятає,

Молодість – все забува...

...Той, хто тумани читає,

Їх, до знемоги, спива...

18.10.2015р.

                 * * *

…Врода твоя – не типова,

Хоч і така степова...

Алеж, до жаху, раптова,

Так хіба в смутків бува?

Врода твоя – таємнича,

Хоч і така молода...

Тиша край неї звіднича

Знать не бажає встида...

Врода твоя – білоперса,

Ледь вирина з туманý...

...Ворон злим поглядом вперся

В стегна, як в млосну ману...

Врода твоя – не фригідна,

Де в чому, навіть, свята...

Певно ж, ти зваб усіх гідна:

Вірш – плазму плоті віта...

Врода твоя – безталанна:

Лінії, форми, їх тінь...

...Доля красуні – захланна

В мареві палахкотінь...

18.10.2015р.

                       * * *

...Четверта ружа плакала вночі,

Четверта ружа нéсла в серці болі...

На втіху їй щось мовили сичі,

А коні в снах дошукувались волі...

Четверта ружа входила в туман,

Як весталка з пітьми: голодна й боса...

...І хто заклав її в чужий обман?

Не скаже їй і пісня стоголоса...

Четвертій ружі лестили жалі,

Четвертій ружі пан прислав перстéні...

І мліло серце в болю на крилі,

І кетяги калин стогнали в жмені...

Четверта ружа нишкла в туманί,

Четверта ружа, з виду, не гріховна...

...При самім серці, в розпачу на дні,

Таїлась в неї туга невимовна...

Я їй хотів (чи ж міг?) запомогти,

Я їй послав лелеку з Прокурави...

...Але в блакиті хтось палив мости,

І вкрали в небі крила злі заграви...

18.10.2015р.

                       * * *

...Три селезні сиділи на воді,

Три селезні? Для лірики – не мало...

Хто допоміг тут скоїтись біді,

Що в сутінках четвертого не стало?

Три селезні сиділи на воді,

Три селезні? Четвертого – убили...

На Ворсклу впали сутінки руді,

І відчаєм безпомічність зганьбили...

Три селезні сиділи на воді,

Три селезні? Четвертий впав у морок...

...Я цілував уста твої бліді,

Шампанське загубило жовтий корок...

Три селезні... З яких вони рулад?

Три селезні... З якого поголосу? 

Я запрсив їх в цей баладний лад:

У пору скрух чи першого покосу?

На це, кохана, вам не відповім,

І не тому, що впрігся в таємниці,

А тому, що за вікнами – сто відьм,

І в кожної – з ста прикрощів зіниці...

18.10.2015р.

                            * * *

...Повірити в печаль і збутися печалі,

Повірити в печаль – як річку перейти...

Слова моїх крамол – гінці невідзвучалі,

У них одна дорога: до мети...

Повірити в печаль і збутися печалі,

Повірити в печаль – торкнутись віщих струн...

Не запрягай в мій віз застояні в днях чалі,

Полковнику Малій, печальний говорун...

Повірити в печаль і збутися печалі – 

Завдання непросте, хоча буває всяк...

Хто вартий кривавúць, – сидітиме на палі:

Майорчик з СБУ чи – з відчаю босяк...

Повірити в печаль і збутися печалі – 

Завдання непросте, але під силу всім...

Як впоратися з ним? Це, друже мій, деталі,

Принáгідно я вам, колеги, розповім...

Повірити в печаль – не ваша заморока?

Повірити в печаль – не ваша таїна?

Воно б, можливо, й так, та віршам Кості Дрока

І ваш пісний апломб стежки перетина...

18.10.2015р.

                         * * *

...Дорога в стан знемоги – не коротка,

Дорога в стан знемоги – в туманáх...

Вхід в істину шука вночі стокротка,

А з нею й вірш, що зовсім не монах...

Дорога в стан знемоги – окаянна,

Дорога в стан знемоги – не проста...

Душа всіх смутків творча, розбуянна,

Спитайте хоча б ці, з жури, вуста...

Дорога в стан знемоги – синкритична,

Дорога в стан знемоги – степова...

...Ти сеї ночі – більш ніж симпатична,

Ти сеї ночі – лілія жива...

Я – цілував тебе, я був на зводі,

Я – вірив у сумні передчуття...

...А ти ні разу не сказала „годі",

А ти за казку правила життя...

...Дорога в стан знемоги – не коротка,

Дорога в стан знемоги – з таїни...

...Якщо в руках жаги тремтить стокротка,

Попробуй її в слові обмини...

18.10.2015р.

                  * * *

...Слова не чекають відповіді,

Слова – даленіють в змроки...

І де вони там? На висповіді

У пані сороки?

Слова не чекають відповіді,

Слова даленіють в згуки...

Доскочивши тричі відповіді,

Стишились без принуки...

Слова не чекають відповіді,

Слова даленіють в весни:

Не читають нам проповіді – 

Ніщо ніде й не шелесне...

Слова не чекають відповіді,

Слова даленіють в скрухи...

...Слова – мурахи в цій розповіді,

Хоч ті ще (гей!) відчайдухи...

18.10.2015р.

                 * * *

...Дозвольте вам заперечити,

Пані з жалів, Мілено...

Слово – вміє вбезпечити,

І то, звісно ж, шалено...

Дозвольте вам заперечити,

Що? Не питати згоди?

Та ж в пані Софії Глечити

Привласнені й небозводи!

Дозвольте вас чимсь власкавити?

Ставлю питання руба:

Чи можете ви повірити

В те, що нам сіє згуба?

Не та, яка до поезії 

Щира і молитовна,

А та, яка, без претензії,

На ліжниках змістовна...

Ви – мовчите? Ви – вражена:

В тексті, де півпечалі, 

Корпоративна вражина

Тілом платить за чалі...

Чи варті вони в півмороці,

Тіла? Не коментую...

...Ходить ницість по шворочці,

Питає: „Чого вартую?"...

18.10.2015р.