ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

                    * * *

…Ці дерева – не з мовчазних,

Але чомусь мовчать…

Що мені чекати від них?

Безпорадних зачать?

Ці дерева – з полів, з ярів,

З окаянних дібров?

Переходячи через рів,

Мовлю в крони: „Привіт! Здоров!"

Ці дерева дійшли до стріх,

А до тракту – ні руш…

Безпорадне блукання – гріх,

Навіть посеред руж?..

Не сказати б, що гріх, але,

Що блукать без пуття?..

…Слово бродить в ярах незле,

Але втратило смак, чуття…

…Ці дерева – не з мовчунів,

Та мовчать і мовчать…

…На острішку прозрілих днів

Бусли азбуку вчать…

26.10.2015р.

                 * * *

…Коні блукають яром,

Дикі? Так, наче б, ні…

Кину на них ще зором,

Згаслі згадаю дні…

Коні блукають… Просять

Вершників у похід?..

…Срібні дощі морóсять:

В штивність їх – вільний вхід…

Коні блукають сонні,

Де їхні верхівці?..

Це ж бо з чиєї сотні?

Люблять їх манівці?..

Коні бредуть в тумані,

В яблуках гривані…

…Качури на лимані

Вісточку шлють мені…

26.10.2015р.

                      * * *

…Таємниці з чужих балад

Загубили кармічну сутність:

Щось говорять, але – не в лад,

Входять босими в незабутність?

Таємниці з чужих балад

У дощі подалися з ночі…

Надивляють дерев парад?

Чари вкраплюють в сині очі?

Таємниці з чужих балад

Не такі уже й таємниці…

Та дощі без чужих порад 

Незугарні такі… Ще й ниці…

Я в дощі такі не ходок,

Я в дощі такі не блукалець…

Вірш, на четверть з чимось, мудак,

Хоч і праведний, зваж, зухвалець…

Таємниці з чужих балад

Загубили кармічну сутність…

…Світ, спираючись на приклад,

Вже не мовить про незабутність…

Що вона? Десь була й нема,

Що вона? Десь накрилась тазом…

…Цілувались ми крадькома,

В щастя входили (тричі!) плазом…

Що лишилось від тотих днів,

Що від них (скажи!) збереглося?..

…Окрім хмар і змертвілих пнів, –

Біле-біле твоє волосся…

…Таємниці чужих балад

Надихати нас двох втомились…

Здав би їх крадькома на склад,

Так прозріння сльозою вмились…

26.10.2015р.

               * * *

…Віхола мела степами,

Віхола мела й мела…

За крамольними стовпами

Ружа зболена цвіла…

Я у неї задивився,

Впав на дно її жаги…

Вірш мій тричі розповився:

Встав з крамольної ноги?..

Віхола мела з учора,

Віхола мела й мела…

Ніч була не те, щоб чорна – 

Келих смутку пролила…

Я до келиха наруги

Не присунувсь, не припав:

На плечі в змії-подруги

Непробудним сном проспав…

…А на ранок – квас чи кава?

А на ранок – цигарки?..

…Це ж чия рука ласкава

Склала в папку сторінки?..

…Віхола мела степами,

Говорила про чуття…

…Хутірець наш – за стовпами:

Там  вовки і там – життя…

26.10.2015р.

                 * * *

…П’ять наруг мене любили,

П’ять наруг в степи вели:

Не вбивали, не ганьбили – 

Милостивими були?..

П’ять наруг мене стрічали,

П’ять наруг – за хутори…

Не хотіли й не звінчали

В церкві з Білої Гори…

П’ять наруг мені писали

Білим віршем в час жури…

Губи, мов тхори, скусали,

Научали: суть твори…

П’ять наруг? Велике діло!

П’ять наруг? Було, було…

…Славне біле твоє тіло,

З ста крамол його тепло…

26.10.2015р.

                            * * *

…Шипшина під вікном мені казки писала,

Шипшина під вікном і в зазимок цвіла…

Аж доки в сиву ніч якийсь чужий лошара

Сокирою убив сонет її тепла…

Шипшину під вікном в словах ми схоронили,

Віддавши їй належне, а проте,

Ліхтарики її у серці знов саднили

І кликали в безсмертя золоте…

Та я до слів шипшинових не брався:

Чи так спроквола ниділа душа?

Чи так печалями в собі карався,

Мов серед степу знуджене лоша?

Шипшина – з віч не йшла, хоча й не голосила,

Шипшина – з снів не йшла, хоч вбитою ж  була:

Чи вірш оцей вночі мене писать просила,

Чи – мерзла, у мені шукаючи тепла?..

26.10.2015р.

                              БАЛАДА 

          СПОКОНВІЧНИХ ЗАПИТАНЬ

…Я в ніч за вами йшов, а потім загубився,

Я в ніч за вами йшов, а потім зник і – все…

Об скелю крем’яну на сорок літ розбився,

Нехай вас від гризот таких Господь спасе…

Я в ніч за вами йшов, та ви кудись поділись,

Я в ніч за вами йшов, та ніч була сліпа…

І вірші мої враз у білі шати вділись,

І радість не гнітила їх скупа…

Я в ніч за вами йшов… Не йшов, а біг ярами,

Ярами? Манівцями? Біг і біг…

Ніхто з нас не бажав такої мелодрами,

І навіть пан Господь – небесний Біг…

Але се – сталося… І ми упали в морок,

Вино – не пролилось, а скисло… От і все…

Від пляшки залишúвсь ось цей, хіба що, корок:

Торкнувсь його – і небеса трясе…

…Я в ніч за вами біг, а потім загубився,

Я в ніч за вами біг, а потім, потім – що?..

…Сюжет, можливо б, знов на покуті різьбився,

Але на вістрі скрух біда пита: „За що?"…

26.10.2015р.