ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Віслави Шимборської (2015)

                   БАЛАДА 

     НА ТЕРНІЯХ СМУТКУ

                    З циклу

   „Портретування хижаків"

…Писати портрети вовків

Лисиця навикла не вчора:

Невмислимих, злих, диваків

Творила уява нехвора…

Були вони – як на підбір:

Старі, молоді, навіжені…

Любили їх річка і бір,

Ще й сутінки мудро-скажені…

А що вже осінні яри,

То тут – одіссея окрема…

…Вовки були вхожі в двори

І в творчі конструкції Брема…

…Писати портрети вовків

Лисиця полúшила вчора:

Убили її родаків,

А трупи забрала Печора…

…Лисицю ту хорт змалював

І плакав, і люто карався…

…А світ незглибимо тривав

І смертними кулями грався…

11.11.2015р.

                      * * *

…Цілунки у вечірній прохолоді

Приходять і відходять… Так бува…

Вони – мов зморений курок на зводі,

Мов передчасно скошена трава…

Цілунки у вечірній прохолоді

Віщують протидію почуттям…

Таке трапляється, завваж, в природі,

І ти це, друже мій, собі затям…

Цілунки у вечірній прохолоді

Ще ходять в сад пізнань, хоча, проте…

…Це ліпше знать Марині і Володі:

Вони ще вірують в чуття святе…

11.11.2015р.

                          * * *

…Я не прийму ні ганьбищ, ні наруги,

А лише неподільність почуттів…

Священне слово вийшло з осоруги

І прагне дотикань до ста життів…

І як мені його не розуміти?

І як мені його не осягти?

В глибокім небі моляться терміти,

Хвилюють їх небачені світи…

Я не прийму ні ганьбищ, ні – наруги,

Та хочу знать, що дума осокір,

Який, обходячи ставки й яруги,

Світа в словах, судьбі наперекір…

Я розумію, люба, те світання,

Я в ньому возвеличую чуття…

…А птахи нам дарують щебетання,

А птахи – невіддільні від життя…

11.11.2015р.

                        * * *

…Дозвольте цілувати ваші губи,

Дозвольте повноважень на вуста…

До чого тут вінчання, звичай, шлюби

І, врешті-решт, ця ніч, як мед густа?..

Дозвольте бути з вами, тільки з вами,

Дозвольте занапáстити себе:

Лежати в травах поміж деревáми,

Відкоркувавши небо голубе…

Дозвольте вам щось пам’ятне зробити,

Від чого б засвітилася зоря,

І жоден вірш не зміг її зганьбити,

І хай судьба судьбі не докоря…

Дозвольте цілувати ваші очі,

Аби вони вторгалися в блакить…

…І хай було б це, навіть, в нетрях ночі, – 

Серця б вістили сонячність навскидь…

11.11.2015р.

                 * * *

…Знову – дощі і тумани,

Знову – м’які туманú…

Серце – на лезах омани,

Слово – на лезах вини…

Дощ – невтіпак на лимані,

Дощ – камуфляж без душі…

Мороки хлюпають в дзбані,

Тіні бредуть по соші…

Все – невимовне і віще,

Все – зосеніло-просте…

…Впало в журбу кладовище,

В марево змроків густе…

Знову – дощі і тумани,

Знову – чумні чагарі…

…Ні, я не лицар омани,

Не карбівничий зорі…

Все, що зі мною сьогодні,

Завтра – комусь перейдé…

…Ви, пані, родом не з Кодні?

Чом ваше личко бліде?..

Не поспішайте казати,

Не поспішайте… Не слід…

…Пісня сліпої казарки – 

Смутком общипаний глід…

11.11.2015р.

                   * * *

…Жінки вигулюють собак

І палять цигарки…

А в скрух на узбічах кульбак

Задивлений в ярки…

Жінки задумливо мовчать:

А що їм говорить?

Їм вже нема кого повчать,

Тим більш – боготворить…

Жінки ще досить молоді,

Хоча не те, щоб, та

Вже накупалися в біді

Їх губи ще й вуста…

Жінки вигулюють собак

І палять цигарки…

А в скрух на узбічі кульбак

Мандрує крізь віки…

…Я мандрівничому радúй,

Він – поводир словам…

…Цей вечір сонячно-рудий –

Душпастир деревáм…

11.11.2015р.

            * * *

…Конвалії цвітуть?

І що мені на те?

Конвалії цвітуть?

І що нам двом, кохана?

Сніги все рівно нас,

До ранку, заметуть,

А хрест не ставлять 

В змроках Чингізхана…

Конвалії цвітуть?

І що мені на те?

Конвалії цвітуть?

Зимою? Божа рана…

…Слова в слова

Непоквапом вростуть

І стануть скарбом

Князя Філіґрана…

…Мені на завтра

Вирушать домів,

А ти ще залишаєшся, кохана?..

…У річки скрух – сомів, як і умів,

А кулі – всі відстріляні з нагана…

11.11.2015р.