На брата брата нацькували

Николай Рязанцев

Вставай, Тарас, вставай Кобзар. Тобі кричу я, по між хмар.

Не маю сил, вже геть терпіти. Що роблять можновладці, кляті діти.

Сидять як ті царі , на троні. Усе загребли у свої долоні.

Мов Яничари ,знахабніли. На злиднів нас перетворили.

На олігархів люд працює. І з кожним днем, все більш бідує.

Старі нещасні жебракують . А ті еліти , знай жирують.

Вони пани, а ми холопи. Хоча крокують, до Європи.

Людей вбивають і катують. Та скрізь кричать , що їх ґвалтують.

Хапуг у мантії уділи. За грати правду зачинили.

Даремно по судах, її шукають. Брехня і кривда, там гуляють.

До церкви, як годиться, ходять. За Україну Бога молять.

Сорочки носять, вишиванки. Я у самих, нутро поганки.

Країни Єдність захищають. Агресором усіх лякають.

Кров проливають, наче воду. Та не ворожу. Свого роду.

На брата брата нацькували. А самі статки заробляли.

І все їм мало, ще цькують. А Неньки гіркі сльози ллють.

Озвись, Тарас, дай раду нам. Як жити Сестрам і Братам?

У сім’ї Великій , Новій, Вольній. Бо є вона, лише на слові.

Мовчить Тарас, мовчить Кобзар. Насупив брови, з чорних хмар.

Не має слів, що нам сказати. До Заповіту, нічого додати.

Сто сімдесят вже зим і літ. Як склав Кобзар, свій Заповіт.

Писав для пращурів, Тарас. А наче бачив нас, в цей час.

Тож варто, той заповіт узяти. Ретельно, усім перечитати.

Все, як там сказано, зробити. Щоб гідно стали люди жити.

Поэзия