Валентина Лысич

Згасле кохання

Я згрібаю у кучку віднайдену ніжність,
А її все морозить зима.
Огорнула, закутала саваном сніжність
Згаслу нашу любов крадькома.

Може, слізьми омить, чи водою святою,
Заспівати псалми у пітьмі?
Віднайти хочу вірність – слова гіркотою
Застигають на вітрі, німі...

----------------

Квiтли жоржини в душi

Радість вином розлилася, мажорною гамою.
В музику враз одяглися знайомі вірші.
Ти називав мене сонечком ясним, коханою...
Я посміхалась, і квітли жоржини в душі.

І кучеряві хмаринки пливли так замріяно!
Вітер мелодію щастя на флейті нам грав.
Вірним коханням флюїди неслися неміряно:
Поцілувавши, – губились, п'янкі, серед трав.

Сонячні дні – наші всі, відпрацьовані кармою.
Стеляться вперто під ноги м'які спориші.
Ти називав мене сонечком ясним, коханою...
Я посміхалась, і квітли жоржини в душі.

---------------------

Вчера ещё...

Вчера ещё верилось в чудо, в реальность мечтаний,
Янтарное солнце на мир весь светило тепло!
Ослабло фантазий былых торжество очертаний,
Желанья завяли, в очках помутнело стекло.

Из мая меня занесло в феврали ноябрями,
Вдогонку примчались вопросы, проблемы, дожди...
Унять бы мне боль, исцелиться твоими руками,
Чтоб стали ненастья, что сильно горчат, позади.

------------------

Віддаляюсь

"Забуду все!" – було мені мікстурою,
щоб не боліло і не так пекло.
У рік той осінь видалась похмурою,
І крадькома тепло з душі втекло.

Фантазіями неймовірно тішилась,
До неба підставляючи чоло.
Ймовірність спокій відшукати збільшилась,
Образа заховала вже жало.

Від щастя ірреального п’яніючи,
В скарлупинці жила, одним-одна,
На правду подивитися не сміючи.
... Між нами все росла й росла стіна.

-------------------

Столетним мхом...

Столетним мхом что было – поросло.
А было ль что?
Сама уже не верю
Ни в сказку прошлого, вобравшей зло,
Ни в красочные сны – свою потерю.
Ты сразу понял: я не для тебя!
Таким не лгут!
Таких не оскорбляют!
И от разбившейся мечты скорбя,
Свернул к другим,
Авось те оправдают.
Да не пошёл – помчался что есть сил,
Минуя оторопь, обиды... Жалость
К себе, и понимания просил,
Хоть капельку любви! –
...ликует крайность!

------------------

В твоём плену

Ну вот, к любви привыкла, к сказке,
К твоим доверчивым глазам,
К такой желанной нежной ласке
И к ободряющим словам.

Хоть и твердил упрямо разум:
Будь умницей, уйми свой пыл!
Но не послушалась ни разу,
Лишил дурман любовный сил.

Хотелось вечного апреля,
Медово-золотых дождей.
Просила рифм душа и пела,
И с каждым днём – сочней, резвей.

...Глаза закрою, улыбнувшись,
Навстречу солнцу потянусь.
К тебе душою прикоснувшись,
В плену желанном нахожусь.

-------------------

Давайте жизнь ценить!

Хоть каплей, хоть песчинкой, хоть стихом
Остаться б на Земле, начать сначала,
Где крыльями небес святых касалась
И упивалась солнечным теплом...

Давайте жизнь ценить! Она щедра
На светлые мгновения и радость.
Извлечь из малого возможно сладость,
Когда душа приветлива, добра.

За каждое мгновенье, каждый час
Давайте говорить "спасибо" Богу!
Как важно выбрать верную дорогу,
Чтоб никогда не оставлял Он нас!