З циклу "ВЕЛИЧ П"ЯТОГО СЛОВА"

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Поля Елюара (2015)

 

 

                               ПАРИЖ

                                    НА

                  УКРАЇНСЬКИЙ ЛАД

 

                    Пам’яті С.Петлюри

 

…У Парижі, на цвинтарі Монпарнас,

Де на цвіт осипаються змроки,

Струнить тишу громову найсонячніший із нас,

Асистують йому прокажені й пророки…

Їх набої збираю долонями слів,

Щоб Вкраїні світань передати…

Самотужки – непросто: бракує послів – 

Навіть в час домотканої дати…

Та як тільки вдається, а це зрідка бува,

Отверзаються очі ночей і балад…

Крізь ґраніт проростає дволеза трава,

Наладнавши Париж на український лад

 

 

         ПЛАЦДАРМ ДЛЯ ЗВИТЯГ

 

           Балада про вітер з Волині

 

…Вітер з Волині – в шинелі й бушлаті,

Вітер з Волині слова шле крилаті,

Вітер з Волині – повстанець з снігів,

Кріс і багнет на чоло ворогів…

Вітер з Волині – повстанець зі схрону,

В горах зайняв кругову оборону…

Вітер з Волині – терпкий, мов нарзан,

Брат і товариш усіх партизан…

Вітер з Волині – і духом, і тілом – 

Самодостатній скрипаль з самострілом…

Ворог на нього гармати післав,

Ще й сім лазутчиків хижих до лав…

Вітер з Волині крізь ніч очі мружить,

Він Україні, не ворогу, служить:

Вірить, що згинуть в ярах байстрюки,

Шваби з окопів – чимдуж навтіки…

Вітер з Волині розхитує ґрати:

Матері й доні не слід умирати…

…Доля Вітчизни – для всіх один стяг,

Схрон з кулеметом – плацдарм для звитяг…

 

01.09.2015р.

 

              БАЛАДА ПРИХИЛЯННЯ ДО ВІТЧИЗНИ

 

…До вірності слово хилилось, мов чесне  чоло – до знамена,

До ніжності слово хилилось, мов цвіт – до живої роси…

Поет не навчався на штатного, знай, шоумена,  

Так, зрештою, як не навчався на бранця журби і краси…

До вірності слово хилилось, мов щире чоло – до Вітчизни,

До вірності слово хилилось, мов горлиця – до джерела…

А ви мені що за відвертість душевну? Трутизни?

Кривава розправа між честю і суттю лягла…

До вірності слово хилилось і хилиться, знаємо, ніби,

До вірності слово хилилось, і так має, скажете, буть…

Та знаєм і бачим, як зводяться калічні німби,

За котрими – тричі продажна, в лушпинні, кохана майбуть…

…Це ж звідки взялося: продажність, підступність, підстава?

Це ж звідки взялося: почвари – в сім’ї, мзда – в суді?..

…На лаву – йде лава, на славу і вірність – неслава,

Як так, в ім’я чого второвувать стежі орді?..

…До вірності слово хилилось, як птах молодий – до калини,

До вірності слово хилилось, як ніч – до дерев і трави…

Душа не зневажить ні жайвора, ні – бадилини:

Ні – побіля вікон, ні – в нетрях гори Калитви…

…Що ж сталося нині з великим і мужнім народом?

Чому за рікою кістки убієнних блищать?

Чому в зраді те, за що падали ротою, взводом?

Невже і понині відступництво в моді прощать?..

 

18.09.2015р.

 

                         БАЛАДА

                   ПРО РІЧЕЧКУ, 

   ЯКА ВТІКАЛА КРІЗЬ БОЛОТО

 

…Крізь болото річечка текла:

Від конвою вражого втекла?..

Крізь болото? Так, хіба, бува?

Стерпла в згірклих дум душа жива…

На болоті – всякого було,

Та було й просвітлене чоло…

З ним вона й вела свій діалог,

Все б нічо, коб не переполох…

На болоті чубились чорти,

Прибуло їх ледь не три борти…

Хто привіз їх в тоту глушину?

Хоч убийте, геть ніяк не втну…

Але ж річечка… Чортам – нащо?

Мо’, хотіли обернуть в ніщо

Тут святу й первісну красоту?

Намір мав би виправдать мету…

Але ж злу красу не поганьбить:

Зло – минуще… Суть – сюжет різьбить…

…Крізь болото річечка текла:

Від ординців з чужини втекла?

Може, й так… А може, що й інак,

Але факт цей – невигойний знак…

Руселко – з невипитих джерел,

Це потвердять з піднебесь орел

І вужі, і їжачки, і чаплі,

Й чорногузи, в котрих очі теплі…

Дивну річечку ми обминули:

Лячно входити в чуже минуле…

В сьогоденні ж їй поталанило:

З дна її сіяло і вогнило…

…Що було на денці в красавиці,

Знав лиш Бог та серденьком не ниці…

…Крізь болото річечка текла,

Лід і полум’я в собі несла…

…У леґенди очі – з таїни,

Бачив їх минулої весни…

 

20.09.2015р.

 

                     БАЛАДА 

       ПРО ВИЗВОЛЕНУ ПІСНЮ

 

…В полі пісню вовки обступили:

Ще хвилину, і намертво б вбили…

Ще хвилину, і геть би порвали,

І пішли б за хисткі перевали…

В полі пісню вовки пов’язали:

Ще б хвилину, і кров би злизали…

Та Господь на них вислав мисливців – 

України палких незрадливців…

Злі вовки відступили від пісні,

А були ж в навіженості грізні,

А були ж і затяті, й – ікласті,

І чужинської, знаєте, масті…

…Пісня в гості чужинців не звала,

Пісня щирості й правді співала…

Але зрадили пісню в хоромах,

І зле гаддя ґаздує в огромах

І степів, і доріг, і околиць,

І книжок не дістать більше з пóлиць,

У яких про Вкраїноньку йдеться,

Чи один хоч читальник знайдéться?

…От і вийшли вовки, знахабніли,

Хижим оком в пів степу вогніли…

Але Бог України не зрадив – 

Охорону для пісні впровадив:

Захищаючи голос і вроду,

Віщий знак віднайшов для народу…

…В чеснім слові Бог радість розхмарив,

Визволяючи душу з ста марев…

…В чеснім герці – і Матір не вбити,

Якщо Вірність і Дух не зганьбити…

 

18.09.2015р.

 

            БАЛАДА ЯРІВ СУДЬБОНОСНИХ

 

…За городами, в ярах, квітне сонях-дикосій,

За городами, в ярах, ти судьбу свою посій…

Чому сіяти судьбу ти не хочеш у ярах?

Закосичену ганьбу вмить обернеш в лютий прах…

За городами, в ярах, сірий вовк лисицю жде,

На семи страшних вітрах він з ума її зведе…

Та лисиця – ти, а я – хтивий вовк з тії весни,

Коли в ніч (пробач-прости) серце прагло таїни…

За городами, в ярах, квітне без, або ж, бузок,

На семи страшних вітрах – поцілуй, ну, хоч разок…

Цілувала не разок, і не два, і геть не три,

Та судьбу – сліпий візок – перекинули вітри…

Коні – в поле подались, а колеса циган вкрав,

Сни – вина перепились десь в районі трьох заграв…

…Нам з тобою повезло, аж блакить з-посеред вій:

За городами, в ярах, квітне сонях-дикосій…

На тім соняху бджола творить мерву, аж болить,

Про інтимне – годі, ша: час приспів човни смолить…

 

21.09.2015р.

 

 

                    * * *

 

…Маки цвітуть у долині, – 

Там, де упали бійці…

Квітнуть вогнем в часоплині,

Що їм якісь манівці?

Маки цвітуть, хоч займися

Серцем, словами, чолом…

Ранніми росами вмийся, – 

Тими, що княжать за Пслом…

Маки цвітуть не сьогодні,

Тут вони, люба, завжди…

Богу й Вітчизні угодні:

В їх прохолоду ходи…

Я до них серцем і словом,

Я до них – щемом душі…

Був би в цих днях тигроловом, – 

Цигану б здав бариші…

Їх коло мене і в мене, –

Хоч три криниці надпий…

…Слово, хоч і не знаменне,

Але чуття в нім не вбий…

Ну, хоча б, знову ж, ті маки,

Ну, хоча б, ріллі й сади…

Десь тут гули аргамаки,

Десь – святкували меди…

Все це – колись, не з учора,

Все це, даруйте, давно…

…Клавка, в ганебі аж чорна,

За перекисле вино…

…Маки цвітуть у долині, – 

Там, де упали бійці…

…Хто ми у цім часоплині

З лезами скрух при  щоці?..

…Попасом до бережечка

Коні ідуть молоді…

Срібна, мов з казки, вуздечка,

Качур дріма на воді…

 

21.09.2015р.

 

 

                       БАЛАДА

   ПРО ЗНЕМОЖЕНИХ ВОВКІВ

 

…Вовки в яругах молоді й голодні,

Вовки в яругах стріляні й живі…

Кому вони в степах у нас невгодні,

Заникані природою в траві?

Вовки в яругах… Кажете, не в лісі?

Вовки в яругах… З вигляду, хмільні?

Рида в три  горла сойка на горісі,

А страхом озивається в мені…

Вовки в яругах… Що їм в ночах треба?

Вовки в яругах… Ікла – як мечі…

На парашутах їх спустили з неба,

Коли сторожа бавилась вночі?

Ніхто не віда тут, ніхто не знає,

Ніхто нікому носа не втира…

А скрипка грає, душу протинає, 

А мертві зорі світяться з копра…

…Донбас крамолу спив, як насолоду,

Донбасу нічим горло промочить…

…В степ до криниць сліпці ідуть по воду,

А мертвий вовк услід їм щось кричить…

Про що ти, сірий, в туманí голосиш?

Про що ти, сірий, іклами – в степи?

Води чи м’яса у безчестя просиш?

Все буде згодом: трохи потерпи…

 

21.09.2015р.

 

                         * * *

 

…Сім карабінів, а бійців – дванадцять,

Сім карабінів, а судьба – одна…

За нею, кажуть, смерті не вганяться:

Життя і смерть – то спільна таїна…

Сім карабінів… Скажете, леґенда?

Сім карабінів… То – з балад слова?

Ніхто не знає… Мо’, хіба, лаванда,

Що в Чорнім лісі туманú спива?

Її спитать? Але, хіба, розкаже?

До таємниць у неї свій підхід…

І не піддобрюйся до неї, враже,

Вона ще й досі прикрива відхід

Тих соколят, яких всі звали хлопці,

Яких у тата й нені вже нема…

Горів тризуб у юних на пілотці,

Їх цілували юнки крадькома…

…Сім карабінів, а бійців – дванадцять,

Сім карабінів, а душа – одна…

За нею, кажуть, смерті не вганяться,

А інше все – священна таїна…

 

08.10.2015р.

 

                    ВАСИЛЬКИ

 

...Ці васильки не з поля і не з саду,

Ці васильки (ви чуєте?) з ярів…

Господь вділив їм лагідну посаду,

Щоб чар світань в літах не від’ярів…

Ці васильки не з парників, не з грядок,

Не з задзеркалля – з іншої весни…

У них душі і серця розпорядок,

Як мовиться, з святої таїни…

Ці васильки – з ярів… Запам’ятайте!

Вони – Господній Промисел, вважай…

Вітайте їх! Вітайте їх! Вітайте

Щонайшляхетніший їх урожай!

Ці васильки – тобі, моя кохана,

Звідкіль вони? З якої таїни?

Бабуся кажуть: „Ще за Чингізхана

Тут українські полягли сини…"

…Історія – мовчить, а бабця знають,

Вони такі у нас в селі одна…

…Що спогади? Не всі в них поринають,

Хіба що, літо, осінь і весна…

А що ж – зима? Вона – таємин повна,

А васильки? Так то ж її сини…

…Струна бандури щемна і мажорна,

В ній васильки не знають сивини…

 

08.10.2015р.

 

      ВЕЛИЧ П’ЯТОГО СЛОВА

 

                       Леґенда

 

…П’ятого ж слова ніхто не знав,

Кажуть, ніхто його з нас не вчився…

Так рік за роком собі минав,

Морок між слів чотирьох сочився…

Дощ – за дощем, а за снігом – сніг,

Ранок і вечір, і ніч – ярами…

Лисиці нишкли край грубих ніг,

Вовки зле шастали за вітрами…

Човен тонув, затим – виринав

За очеретом, за осокою…

А п’ятого слова ніхто не знав,

І пахло в серці за ним тоскою…

Аж ось прибились, з неба, писці,

І щось на чолах пітьми писали…

А літери тліли в їхній руці,

І за хвилину чи дві – згасали…

Господь – се бачив… Довго мовчав,

А потім сказав – аж відлуння з поля:

„Я – вмисне вас п’ятого не навчав…

Воно – криваве… І зветься ВОЛЯ…"

Писці – завмерли… В шоці були:

Це ж – саме те, яке ждуть знамена…

…І довго знати не всі могли

Ціну на віще Боже Знамення…

 

08.10.2015р.

 

                  * * *

 

…Нечистий сидить в чекісті

І шарпа його за нитку…

А люди гарують в місті

І зирять на хвойди литку…

Нечистому се на руку:

З усього він зиск свій має…

Як вийме камінчик з бруку, – 

Мов серце з грудей виймає…

У ницім сидить нечистий,

В чекісті – його аж три…

…Ось чому Панас Речистий

Подався служить в тхори…

 

09.10.2015р.,

м. Січеслав

 

 

 

 

 

                                  

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.