ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії 

 „Меч і калина" імені Миколи Вінграновського (2015)

З книги „ПАРАД ПИТАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ"

                          * * *

…Молодість!.. Молодість!.. Де твій злет?

Де твої поривання?  

Ти – і поезія, ти – й балет,

Ти – й душі невгавання…

Молодість!.. Молодість!.. Де ти, де?

Хто твоїх випріг коней? 

Чому лице твоє геть бліде:

Прапор випав з долоней?

Вірш мій не впав на чотири стерні,

В найми – не зголосився…

Є ще сили-моці в мені:

Жайвір – в небо просився?..

…Молодість!.. Молодість!.. Де твій цвіт?

Де твої горді ружі?..

…Знов розконвоюю творчий світ – 

Всупереч хижій стужі!..

12.10.2015р.

                        * * *

…Впасти і скніти? –  не мій мотив,

Впасти і скніти? – ницих завдання…

Доля високості – злет, супротив,

Доля всезрячості – не піддання…

…Впасти і скніти? – сором душі,

…Впасти і скніти? – жити в болоті…

Смерть подолають ті гармаші,

Котрі присмалять чуба сволоті…

…Впасти і скніти? – це вже було,

Впасти і скніти? – годі ж бо, годі…

…З мороку – в сонце вірш і чоло,

Це – найчарівніший бунт в природі…

12.10.2015р.

                    * * *

…Таємниць у житті доволі,

Та моя – до них не належить…

Розконвоюю в серці болі:

Творчий устрій від них залежить…

Таємниць у житті – як глоду,

Що росте на осонні літа…

Од ягíд цих ще замолóду

На душі в мене творча міта…

Таємниць у житті – без ліку:

Рахував їх, а потім збився…

…Клюнув дзьобом орел шуліку – 

Кров’ю хижою закропився…

Таємниць у житті… таємин…

А найбільше – на полі Духу…

…Як пізнати їх без взаємин,

Не зборовши пітьму й задуху?..

12.10.2015р.

                * * *

                                             Галі

…Плаче в душі козенятко,

Чого йому, люба, треба:

Може, меду горнятко,

Може, зіроньку з неба?

Плаче в душі козенятко,

Чого йому, люба, треба:

Може, з лану зернятко,

Може, росинку з стéбла?

Плаче в душі козенятко,

Чого йому, люба, треба?

Щось белькоче невнятно,

Може, крихточку хліба?..

…Я його приголублю,

Я йому дам напиться…

…Адже так тебе люблю,

Щоб пітьмі утопиться…

12.10.2015р.

                 * * *

…Ходять слова по бруках,

Ходять – по бездоріжжю…

Розчарувавшись в круках,

Творять молитву збіжжю…

Ходять слова по стернях,

Ходять – по реп’яшинню…

Щось шукають? Мо’, зерня,

Що не піддатне тлінню?..

Ходять слова по лезах,

Врізавши п’яти босі…

Тіні скрух – на протезах – 

За ними: злі й безголосі…

Ходять слова повільно,

Ходять бігцем – мов кози…

…В душах їх богомільно,

Дарма, що сніги й морози…

12.10.2015р.

                  * * *

…Такі сумні, такі звичайні,

Такі розпачливі слова…

Підтексти їх чомусь відчайні,

Мов заворожені дивá…

Такі сумні, такі зболілі,

Такі наморені в снігах

Мовчать слова, мов чорні лілії,

На необжитих берегах…

Такі сумні, такі не наші,

І, разом з тим, такі – одні…

Чого їм: сіна, ягід, каші

Чи – повертань в забуті дні?..

Такі земні, такі – небесні,

Такі – непорані вночі:

Мов павутинки безшелесні,

На котрі моляться сичі…

12.10.2015р.

         ПРОХАННЯ ДОЗВОЛУ

…Дозвольте повернутись, моя пані,

До ваших розкосичених жалів…

Я ниньки в генеральському жупані,

Як подих ваш коштовний повелів…

Дозвольте повернутись… Прошу дуже,

Сьогодні – понеділок… Та – дарма:

Душа моя за вами й досі туже,

І ради в цих гризотах ніц нема…

Дозвольте повернутись, о, дозвольте,

Готов платити злотом, серебром…

До білих ніжок впасти приневольте,

Вони для мене – сяйв святих огром…

Я вас, понад усе, люблю, кохаю,

Я вам віддать готов дощі й сніги…

Я вас в чуттях своїх не занехаю,

Хай знають всі: і друзі, й – вороги…

Дозвольте повернутись, моя пані,

До ваших повноважень і щедрот…

Я ниньки в генеральському жупані,

А ви так сонно видовжили рот…

Я вам привіз усе, що ви хотіли,

Заклав на нових землях хутори…

Невже чуття жаги відмиготіли,

А ночі наші схрумали тхори?

Дозвольте бути вам рабом довіку,

Я ж тричі вами в пестощах пропах…

А що я маю? Місячну шуліку,

В якої вигризли вівчарки пах…

Невже це ви? Невже це ваші ноги,

Які я цілував на самоті?..

А нині ви прохаєте „підмоги"

У ницих зайд в день чорної куті…

Дозвольте повернутись… Ні, даруйте:

В жагу повернень випали сніги…

З австрійськими собаками жируйте,

У них ще стільки ніжної снаги…

…Даруйте, що словами дозоляю – 

Тоді, як треба вас нести в альков…

…Любить собі вас більш не дозволяю…

Князь, ваш придворний, Пашка Пацюков…

12.10.2015р.

                   ОСТАННІЙ 

          РЕВАНШ ПОЧУТТІВ

…Випиймо по повній гальбі пива,

Моя люба з міста Конотоп…

Наша ніжність – щира й незлобива,

Та гряде Вселенський, знов, Потоп…

Вип’ємо… Це – все, що поміж нами,

А любові – ніби й не було…

Заховалась поміж іменами?

Столочила в зазимку тепло?

Вип’ємо і будемо здорові,

І не лиш, на цих ось, ліжниках…

Вірші, мов гетери чорноброві,

Згаслу ніжність носять на руках…

Холодно і дуже необачно,

Що ми буть собою не змогли…

…Пиво губи так лоскоче смачно,

А душа співає, мов щигли…

…Моя люба пані з Конотопа,

Ми не ті вже, що були колись…

За п’ять днів до нового Потопа,

Віщі сльози в гальбу пролились…

Лірики в словах цих небагато,

А іронії? Овва! Овва!..

…Ця розлука – виворотне свято,

Колами від нього голова…

12.10.2015р.

                     * * *

…Падають сніги на безголів’я,

На розлуку, на самотинý…

А сичі з поважного розгілля

Щось мугичуть, геть і не утну…

Падають сніги… Всі – однакóві,

Всі – мов вийшли з храму чистоти…

Душі і слова їх празникові

Наостанок спробуй осягти…

Невимовно хочеться збагнути:

Звідки вони в нашому краю?

А вже потім нищечком зітхнути,

Мов у власнестворенім раю…

…Падають сніги, моя кохана:

Без любові, справжності, мети…

…Сто наложниць ніжать похіть хана,

Взявши в скрипок ґлуму й чистоти…

…Падають сніги на безголів’я,

Голови – мов глеки на тинах…

…Не шукай в словах чуже прислів’я,

Воно блазнів посилає нах…

12.10.2015р.

                 ПАРАД 

   ПИТАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

…Вірш твій вигулює таксу

За відповідну таксу?

Є і в злиднях резони:

Псам поливать газони?

Ти в блуді – істий ґеній:

З волі не вийшов ґенів…

Досі – в.о. в газеті?

Засидівся на клозеті?

Це ще не та крамола,

Що була в Чорновола…

…Май собі на увазі:

Творчість – завжди в екстазі…

Ти, певно ж, знаєш міру?

Вправно голубиш Міру…

Вірш твій – бувалий фалос,

Не те, що стило і стилос…

Тричі в день, в час релаксу,

Просиш підвищить таксу?..

…В цьому – творча потреба?

Впала драбина з неба?..

12.10.2015р.

                   БАЛАДА 

   ПРО МАЗУНЧИКА ДОЛІ

                  З циклу

 „Свинопаси козирної масті"

…На відгодівлі свиней

Ти служив помкомвзводу…

Бравий, немов Еней,

Виходець із народу…

Личок зо три вже мав,

Як нагодився дембель – 

Строгий, мов дядько мавр,

З прізвиськом Шнобель…

А як прийшла пора, 

Змовившись з божим татом,

Він – теж родом з Дніпра, – 

Став депутатом…

Все з твоїх рук аж пре:

Вілли, машини, дачі…

…Стрижений під каре,

В Бога не просиш здачі…

Кохана? Купив і її,

Лорди в гостях бувають…

…От тільки солов’ї 

З рук твоїх не співають…

…Все в тебе, схоже, є,

Лише дітóк бракує…

…З форсом – карти здає,

З рідних святинь кепкує…

12.10.2015р.