ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

 З книги

„СЛОВА З ДАЛЕКОГО БЕРЕГА"

* * *

…Вітчизна дерев у снігах,

Вітчизна дерев у слові…

Лежить дорога в ногах –

Слухає голос крові…

Душа їй заповіда

Святині – усі, що має…

А далеч, світла й бліда,

Курс на вірність тримає…

Дерева мовчать? О ні!

Портрет безгоміння творять…

Сичі при чорній стіні

Злі капості лихочворять…

Вітчизна дерев і днів,

Вітчизна у слові й реченні…

…Поклик заграв не звогнів –

Поглибився в самозреченні…

05.03.2013р.

* * *

…В моїй квартирці у Марселі

На підвіконні кактуси… Вони –

В міру сумні, в міру – веселі,

Діти пітьми і сяйвини…

Вони – шляхетний подарунок

Якоїсь пані з смуткувань…

Від зустрічі – терпкий відлунок

Невтішних зваб і чарувань…

Ці кактуси… Вони – лишились,

В горнятках з глини прижились…

В латентні дурні не пошились,

З півтінями переплелись…

В моїй квартирці у Марселі

До них сто сорок запитáнь

Од слів, що крутять каруселі

В години смерків і світань…

23.03.2013р.

* * *

День молодого повітря,

День молодої води,

Ввійди в козацьке повір’я,

В душу вогню ввійди…

Маю тобі казати

Кілька істотних слів –

Радість підперезати

Совістю нив, полів…

День молодого грому,

Тиші й таємин день,

Сутність твого огрому

Зріє в мені – не десь…

Я його відчуваю,

Честі й красі служу…

В спілці із ним триваю,

Цвіт прозрінь бережу…

День молодого чару,

Йду в твої голоси…

Відкрий чарівливу чакру,

З древа пізнань вкуси…

29.03.2013р.

БАЛАДА

ПРО КОНЕЙ

БЕЗ ТАБУНЩИКА

…Бігли коні в табуні

При столоченій стерні…

Бігли коні, бігли коні,

Мак в руках всміхався доні…

Бігли коні в ніч лиху

По закуренім шляху…

Вів їх крізь туман вожак

На ім’я Багряний Жак…

Бігли коні, бігли баско,

Ув очах тьмяніло жаско…

В небесах – зірки мигтіли:

В коней вкібчитись хотіли?

Може, хтіли, мо’, не хтіли,

Запитати б у Сивіли…

Та Сивіла – дряхла й сива,

Ще й на кутній зуб спесива:

Схоче – скаже, схоче – збреше,

Вірш – брехнею ошелеше…

А навіщо нам брехня

При копитах в гриваня?

Бігли коні, мов причинні,

Прямо в зуби злій вовчинні…

Бігли… Впали… Задубіли…

Губи й ніздрі – змроки білі…

Бігли коні в табуні,

Зирк: балада на стерні…

Коні миттю зупинились,

Чи вони мені наснились?..

…Бігли коні, бігли коні,

Ґлузд лишивши на припоні…

А без ґлузду – все безглуздя,

Окрім сріберного вуздя…

19.03.2013р.

* * *

…Що мені ягоди, що мені яблука,

Що мені меч на моє надбрів’я,

Якщо мрія босоніж хмільна блука

В росах, де любляться безголів’я?

Що мені голос і що – мовчання,

Що мені казка в небі з голубкою,

Якщо п’ю я мед з чужого вінчання,

В ніч кохання з чужою любкою?

Що мені зводи чужих історій,

Що мені власна лиха година,

Як серце моє й твоє – крематорій,

А гаддя з болота – моя родина?

Що мені плаха чи навіть диба,

Що мені шабля над головою,

Якщо небо – з захмар’я розбита шиба,

А за плечима – тіні конвою?

Що мені мальви або ті ж ружі,

Що чорнобривці із нагідками,

Як ми обоє більше недужі

Радість і муку торкать руками?

Де наші губи, де наші руки,

Де наші очі із головою?

…А дні – кривавлять, як в небі круки,

А ночі – в парі з розрив-травою…

06.03.2013р.

м. Січеслав.

* * *

…Вірші писали Юзю,

А він їх вночі записував:

Не вмів ні плазом, ні юзом –

Під серцем біль заколисував…

Вірші були всілякі –

І ґеніальні, й не дуже…

З пташкою край гілляки,

Котра за небом туже…

Вірші були класичні,

А через те – сучасні…

Мов прибори оптичні,

Щасливі і геть нещасні…

Юзя з ними возився,

Мов з їжачком хлоп’ятко…

І так вже з ними здружився,

Мов з цицькою – немовлятко…

Юзя – не був поетом

Чи містичним естетом…

Зачитувавсь Лоркою, Фетом,

А вбили його кастетом…

02.02.2013р.

* * *

...Поетів їдять живими,

Так – набагато смачніше…

Поети – не херувими,

Та їм, з безсмертя, видніше,

Як бути лісом і степом,

Колибою й колосками…

Душа їхня повна стерпом,

Калиною і – віками…

Поетів мертвими славлять,

І це – класична традиція…

Бушлати соснові справлять,

А потім – і чарка, й дикція…

Поетам на біль начхати,

Поети – народ без шкіри:

Ні волі у них, ні хати,

Господь їх – в сузір’ї Ліри…

02.02.2013р.

КВАШЕНА КАПУСТКА

Балада про Лебéдів Хутір

…Марію кличуть Квашена Капустка:

На третьому кутку, при бузині,

У її хаті проживає пустка,

Ката біду на карому коні…

Чи так, чи ні, мені це менше знати,

А тільки кажуть, ніби сам комдив,

Щоб вигнать із душі гіркі стаґнати,

Надибав при тій Мані дев’ять див…

Про всі негоже тут розповідати,

А про одне скажу, хоча й не слід:

Уміла Маня звабі раду дати,

Хай би ти й був, мов з ополонки лід…

Всього – не скажеш, та й давно було це,

Всі вибрехи – не для моїх потреб…

А тільки в Мані поселилось Сонце

Із Місяцем – для любощів і треб…

Чи то їх Маня хроном годувала,

Чи й чарку наливала тричі в день,

А тільки й стріха в Мані чарувала

На хуторі, що звався Лебедень…

Лебéдів Хутір знали і в Європі,

І в Києві, і в області, авжеж…

Душа тут не купалася в окропі,

А в ночвах хтивості – піди простеж…

Раніш дітей у Мані не водилось,

Та й нащо чорнокнижниці дітва?

А то – нівроку сталось: народилось

У хуторяночки синків аж два…

Один – білявий, а другий – смаглявий,

І всі – як викупані з дна роси…

Один – мов з хмелю вітер кучерявий,

А інший – половецької краси,

А тільки волосочки білі й рівні –

І гребінця для них не попроси…

Обá – мов княженяточка чарівні,

Як мовиться, з води їм та з роси…

А Маня народила і … померла,

А хлопців – до приюту віддали…

І тут вчинитись мала б люта мерва,

Та в хутір з яру піп пригнав воли…

Він і хрестив двійнят, і клав поклони

На всі чотири сторони буття…

І від печалі гнулися ослони,

Та, врешті, переважило життя…

Хлоп’ята – вижили, як свідчать люди,

Десь загубився їх гріховний слід…

І, може б, і не скресли ці етюди,

Якби воли ті не пішли під лід…

Цигани, вкравши їх, вели по річці,

А та була – мов цукор у воді…

Упала в око Степці і Марічці

Та мить, як мало трапитись біді…

Воли тонули з тихою мольбою,

Та хто їм міг тоді допомогти?

…Лебéдів Хутір, мічений Судьбою,

Не міг за хвіст біду перетягти…

28.03.2013р.

БАЛАДА

ПРЕЧИСТОЇ ГРІШНИЦІ

…Баба Льоля гоне самогон,

Бабі Льолі – сімдесят годочків…

Катма мужа в пані Малігон,

Та є ружі в декілька рядочків…

Хата в баби бляхою блищить,

Євровікнами застерігає:

Баба вміє гицелів провчить,

Часу задаремно ніц не гає…

Баба Льоля – з тих, хто від бабусь

Має лише дату в паспортечку…

На сусідське „кусь та перекусь"

Має Льоля відьомську аптечку…

Кажуть, баба гоне самогон –

Так, „для пользи дєла" і не більше…

Не чіпайте Льолю Малігон,

Бо, де гірко, буде там ще гірше…

Що вам ця солом’яна вдова?

Мафії ж за зиск не продалася…

Ну там згонить літер а чи й два,

Так вона ж вам не якась Парася…

Кажуть, Льоля, буцімто, з княгинь,

Рюрики – в її блакитній крівці…

Є в ній, також, щось від берегинь:

Буцімто, зашито здавна в брівці…

Баба Льоля це не відкида,

Але й голови цим не морочить…

Праведних – „по честі" відрида,

Гріховодців – ні за гріш зурочить…

28.03.2013р.

СПОВІДЬ

НАЙМАНОГО ВБИВЦІ

Балада про історію пітьми

…Пластинка з дарчим написом на кольті

Зачовгалась, але не стерлась, ні:

За операцію у Верхній Вольті

Сей револьвер – в подяку був мені…

З тих пір літа і дні свої кульбіти

Робили, незважаючи на фарт…

Пан кольт виходив на круті орбіти

Лише тоді, коли було це варт…

А нині ось, натруджений, в пеналі

Із дерева червоного лежить…

Шляхетний лев у творчім арсеналі –

Ну, як мені ним тут не дорожить?

Я – найманець, я – кілер… І що з того,

Коли в душі я, вибачте, поет?

Господь мені, в ім’я всього святого,

Подарував слів зрячий пірует…

Але – про кольт… Він – брат мій і товариш,

Печать убивці не лежить на нім…

Коли свинцем лиш скривдженість розхмариш,

Тоді він грізно входить в хижий дім…

Він – смітникар… Така його робота,

І на стволі його нема гріха…

Якась потворночола тля-стогнота

І раз не сходилась з ним „на ха-ха"…

Пластинка з дарчим написом на кольті

Потверджує: сей воїн – ветеран…

Я з ним вгрузав у дні високовольтні,

І тричі не помер був ледь від ран…

Тепер – оба на пенсії: знедавна

Належимо історії пітьми…

Була вона кривава і заглавна:

Стволом і серцем – в ній назавше ми…

31.01.2013р.

БАЛАДА

ПРОПЛАЧЕНОГО

ЗЛОДІЙСТВА

З

циклу

„Там,

де ґаздують гроші"

…Чотири чорних відтінки

У бестії під очима…

Вона – в прицілі гвинтівки,

З оголеними плечима…

Чотири негри з базуками

Її ще охороняють…

І їх не назвеш базіками,

І кілери про це знають…

Чотири хвилини – жити…

Це як? Багато чи ні?

Цікавинку вуст спожити

У розпачів на стерні…

Годинник про це не віда,

Та й нащо йому це тра’?

Він розпачем не обіда,

А болями? Що за гра?

Чотири чорні гримаси

У бестії за плечима…

Чотири тіні з-за „Мазди"

Метають ікру очима…

А бестія – на ліжникý,

А змішана кров – клекоче…

…За що вбивати таку?

Та й хто безкоштовно хоче?..

28.03.2013р.

БАЛАДА

ПРО

ОПОЛОНЧАТИЙ ЛІД

…У розлуки – свої слова,

А які – не питай:

Світлу пам'ять, що в них жива,

Проти серця притай…

У розлуки – свої жалі

І свої радощí…

На надломленому крилі

Вони – в хвищу й дощі…

Їх соромитися не тра’,

Зневажати – не слід…

Хуртовинна була пора,

Ополончатий лід…

У розлуки – свої книжки

І поети – свої…

Де відьмацьких світань стежки,

Де з прощань солов’ї?

Відлетіла ніч в незабуть,

Відмолилася…

На чиїх вустах світла суть

Повторилася?

У розлуки – свої пісні

Непозичені:

Ледь захриплі, неголосні,

Розкосичені…

Що про них мені говорить,

Тобі – слухати?

Що погасло, – не повторить,

Не роздмухати…

Ополончатий лід в мені

Розтавать не вмів…

…А біду на чорнім коні

Зупинить не смів…

23.02.2013р.

БАЛАДА

НА

ПОМИНКАХ СМУТКУ

З

циклу

„Легковажні вірші"

…Вам смакують вірші з кавою?

Що ж, кохана, я – не проти…

Усмішкою екс-ласкавою

Легше облизня збороти…

Вам смакує кава з грінками?

Безперечно… Безперечно…

Як блукали ми барвінками,

Вірші мліли недоречно…

Вам смакує ніч з арабами?

Може статись… Може бути…

Пиво – з раками чи з крабами?

Ох, ті хтиві шалапути…

Вам цей тортик в упаковочці?

Чом би й ні, моя солодка?

Славно вчора на тусовочці?

До сьогодні – в перці глотка…

Вам смакують вірші-збочинці?

Коли ласка, коли ласка…

Всі ми в цій війні оточенці,

Як вам це, Панібудьласка?

Ви мене заледь чи й знаєте?

Я вас – теж, моя богине…

…То кого ж ви поминаєте?

Смуток? Та нехай він згине!..

28.10.2013р.

БАЛАДА

З РЕСТОРАНУ „САВОЙ"

…Твої губи пасе морок,

Його такса – двісті сорок…

Ти – не проти? Він – не проти!

Ніч вас впише в санкюлоти…

Твої губи пасе згуба,

Чи ти згодна, моя люба?

Я – не проти… Ти – не проти…

Спробуй, під горілку, шпроти…

Твої губи – голуб’ята,

На столі – скатéрка м’ята…

Хай офіціант замінить,

Творчі навики примінить…

Ти – не проти? Я – не проти…

Нікудишні, кажеш, шпроти?

Ну, тоді пійдем до мене,

Ось тобі на чай, Семене…

Ти – не проти? Я – не проти…

Де взять засіб від блювоти?

Моя люба, твої губи

Сеї ночі – свято згуби…

Їх любити – світ ганьбити,

Що ся маю ще робити?..

28.03.2013р.

КІЛЕР ЙОВ

БЕРЕТЬСЯ ДО СПРАВИ…

Балада в бронежилеті

…Я приймаю правила гри:

Б’є наган мій на раз-два-три…

Пристріляний – не промахнутись,

Не зайвим буде лиш всміхнутись…

Я приймаю правила гри:

Прошу в гості під явори…

Вам незручно при яворах

Констатувати свій крах?

Тоді ходіть в коктейль-бар,

У ньому сто сорок барв,

Їх всі снує зла Маруха,

Взяла б її в найми скруха…

І це вам не до холери?

То їжте тоді еклери,

А я вам в мить часоплину

Пришлю свинцеву маслину…

І хоч вона не з Ямайки,

Пограйтеся навпіймайки…

28.03.2013р.

ЛІТАК

У КРИВАВОМУ НЕБІ

Балада нічних спогадань

…В цієї ночі я кози не пас,

В цієї ночі я овець не стриг…

Не крав у неї золотий запас,

Не призволяв до чарочки розстриг…

В цієї ночі я куліш не їв,

В цієї ночі пива не пивав…

Не потурав їй за святий наїв,

В її покоях краль не чарував…

З цією ніччю я на ти й на ви,

Вона мені далека і близька…

В святих і грішних шатах Калитви

Не бинтував туманами бузька…

В цієї ночі я – лиш в’язень… Так!

В цієї ночі я – лиш еміґрант…

В ній тричі загорявся мій літак,

Лиш парашут був брат мій і ґарант…

В цієї ночі – марення ста дів,

В цієї ночі ніж – в кровí, в кровí…

Цієї ночі я вмирав-радів,

Цієї ночі спогади – живі…

Куди їх діть? В ломбард? Так не беруть,

Віддать за так? Накладно і – не те…

Якби був жив письмак Микола Рудь,

Порадився б із ним про лжесвяте…

А так… А так… А так – не до атак,

А так… А так… А так – не до зітхань…

…Горить у її небі мій літак,

І люто торжествує чингісхань…

30.01.2013р.

БАЛАДА

ОРЛЕКРИЛОЇ БЛАКИТІ

…Дайте мені змоги без підмоги

Обминути терники знемоги –

Вийти на большак, на світлу путь,

Не вгрузаючи в злу шалапуть…

Дайте мені змоги стать на бруки,

Випростать в біді затерплі руки,

В кузні збить кайдани осоружні –

Дні довкіл закличні ще й напружні…

Дайте мені змоги буть собою,

Доленосно виструнчить до бою

Дух і тіло, і слова, і згуки –

В ім’я цього варто порать муки…

Дайте мені змоги… Дайте змоги

Обійтись без підлої підмоги –

На шляхи ганеби не ступить

В час, коли блакить в орлах кипить…

25.03.2013р.

БАЛАДА

ПРО КАЛИНУ В КРОВІ

…Калина в крові – в променях світань,

Час доростань до пташих щебетань,

До сурм, що відвойовують блакить,

До спраг буття з багнетами навскидь…

Калина в крові посеред снігів,

Розтоптана чобíтьми ворогів,

Яких цікавить лише хліб і борщ,

І тут міжбрів’я вже ти морщ-не морщ…

Калина в крові в тінях німоти,

Її в безсмертя ницим не внести,

Підлоті й зайдам – в ніч не обіймать,

То – інша річ: знущаючись, – ламать…

Калина в крові… Шабля і мавзер,

І літерат – зухвалих мрій призер…

Все в окаянний час не осягнуть,

Хіба що славі в сінцях підморгнуть…

Калина в крові… Круки на гіллі…

Портрет під рушниками на столі…

Вітчизна боса з втомленим чолом,

І журавлі (повстанці!) над Дніпром…

Усе – в мені… Усе – мені і вам,

Тополі, клену, іншим деревáм…

…Доба зійшла на Хрест – в ім’я Христа,

В тон чорнозему фарблячи вуста…

25.03.2013р.

БАЛАДА

ПРО

ПОВЕРНЕННЯ НА ХРЕСТ

…Вертаюсь на круги своя

Із прутиком для солов’я,

А він мій прутик не бере:

В росі сорочечку пере…

Сорочка – з коміром небес,

А по боках прижився без…

Щось є в ній і від козаків

Із леґендарних тих віків,

Як шабля піснею була,

А лиштва крівцею цвіла…

Вертаюся до тих часів –

Почути в кронах голосів…

Але не ті вже солов’ї:

Між мальв – натури пса й змії…

Вертаюсь на круги кругів,

А в них – почвари ворогів…

…Кудою йти, куди брести?

На всі чотири сни – хрести…

26.03.2013р.

БАЛАДА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ СНІГІВ

…Куди пішли сніги з моїх околів,

Куди запропастилися, куди?

До скіфів, до варягів, до моголів?

Подалі від безп’ятої біди?

Чи я проспав їх, чи не запомітив

Евакуації їх чистоти?

Всевишній ними творчо так насмíтив,

Що сяяли мистці, воли й хорти…

А що вже літерати? Що поети?

А що художники? А що – співці?

Натхненно оживали кастаньєти

І досягали творчої мети…

І ось сніги пощезли, провалились,

Мов нелині, пішли на поруби…

За них сімсот балад моїх молились:

Аби вернулись в царствіє, аби…

Але вони пропали – ніби обри,

Проникли: крізь туман, озимину?

А може, їх украли з пущі зубри,

Сховавши у печеру крижану…

Льоди на річці болісно смутились:

Куди вони поділися, куди?

Вовки з лисицями в яру хрестились,

Заскочені на белебні біди…

І ні ординці, і ні конокради,

Ні православні, і ні лопарі –

Ніхто не годен, схоже, дати ради

Печалі з смутним профілем зорі…

І лише через тиждень чи на другий,

Коли вже й жданики поїли всі,

Із хутора Смоляний віл муругий

Зустрів їх у всій вранішній красі…

Сніги ішли – немов полки з походу,

Вертались – мов козацький кіш – домів…

І вірш мій, задивившись на їх вроду,

Як віл велеречивий, занімів…

11.01.2013р.

СНІГИ З УЧОРА

Балада зимових ностальґій

Галі

…Учора йшли сніги – волхвам на смутні лиця,

Учора йшли сніги, учора йшли сніги…

І сріблом сяяла леґенда і билиця,

І кожна мала власний дзбан снаги…

Учора йшли сніги – поважні подорожні,

Ні зупинити їх, ні словом вгамувать:

Несли в підпоміч нам гостинчики неложні,

Яким наречено сім бід перетривать…

Учора йшли сніги… А де вони тепера?

Що з ними скоїлось? Чому мовчить струна?

Лиш супиться душа – безмовно-білопера,

Лиш доганяє відчай далина…

До тих снігів і я мав непросту дотичність,

Якби були живі, – засвідчили б волхви…

Але – не ті часи… Їх щільна синкретичність –

В полоні беркутів та змроків Калитви…

Не зобиджайсь на ці сніги з учора,

Не переймай їх втому в смуток брів…

Згадай, що мовив я, кохана, ізвечора

Тобі в долині срібних яворів…

Літа – ярмаркарі… Сніги – кинджальні леза,

Це знаємо і я, і ти, і ті волхви,

Чиї стозрячі сни багатші скарбів Креза

Й ніжніші від циганської трави…

Кохана, не смуткуй: не всі сніги розтали,

На вічну звабу вуст гіркот не проливай…

Ми серцем і чолом в їх віхолу вростали,

Їх розпачем з пітьми не зловживай…

Учора я їх стрів: під Києвом стояли

Заметами – до срібної брови…

В підніжжі їх сум’ять знамена розбуяли,

На кожному – священний лик сови…

11.02.2013р.

СНІГИ ЗІ СХОДУ

Галі

…Кохана, сніги – зі сходу,

Зі сходу, люба, сніги…

Фіксуй їх знаменну вроду,

Сніги ці – не вороги…

Кохана, сніги – священні,

Господь нам такі послав,

Щоб ми були незнищенні,

Щоб ворог не стлумив лав…

Кохана, при цьому разі,

Сніги – Господнє дання:

У Кракові, Відні, Празі

Всезрячість їх не куня…

Кохана, сніги – прозрільці,

За ними йде благодать:

Бездомні і погорільці

Щасливі їм перст подать…

Ніхто і ніщо їх вроду

Лихим не протне мечем…

Сніги не шукають броду,

І що їм лютість нікчем?..

Сніги – крилаті пророки,

І все, що від них, – святе…

Поглянь на їх дужі кроки,

Спитайся: як живете?

Усе, що вони відкажуть,

Сприйми, як погожий знак…

…Сніги – на творчість помажуть,

Не можуть вони інак…

16.02.2013р.

* * *

…Вірш – дослідник життя людини,

Так би мовити, з середини…

І не треба його повчати,

В час безтямства права качати,

Бо в журналі вірш надрукують,

З недотепи ж лиш покепкують,

Та й залишать серед дороги,

Аби хтось йому вправив роги…

Згине морок вслід за ордою,

А що ж вірш? Переспить з бідою

Ніч безчестя і позолоти,

Недоступний стану сволоти…

Вірш – солдат… Він часу не гає,

Сам Господь йому помагає,

Як володар Життя й Таланту, –

Всупір блазню й колаборанту…

28.03.2013р.

ВХОДЖЕННЯ В ДАР БОЖИЙ

Балада

прозрівань та одкровень

…Коли включається Дар Божий,

То кане в бездну мур ворожий,

І стіни падають, і стеля,

І сходить в прірву зла пустеля…

Коли включається Дар Божий,

Поет на себе ніц не схожий:

Він, підперезаний мечем,

В прах поверга орду нікчем…

Коли включається Дар Божий,

Світ правдочолий – не ворожий:

Тоді він брат наш і сестра,

І благодать із-за Дніпра…

Коли включається Дар Божий,

Світанок правдоньки вельможий

Над білим світом постає,

І всім по-честі воздає…

Дар Божий – не куріпка в житі,

Не пряники, в пітьмі спожиті…

Це те, що на Йордань Господь

Нарік: у Слові верховодь!

І я пишу, як верховоджу,

А перед цим – із Ним узгоджу

І дух, і титлу, і слова,

І світ, що в душах визріва…

Коли включається Дар Божий,

Всевишній на Вітця нам схожий…

Не просто схожий, Він і є

Тим, хто нам впасти не дає…

17.03.2013р.

СЛОВА З ДАЛЕКОГО БЕРЕГА

…Слова – знесилені, слова – знеможені,

І, все ж, усміхнені і, все ж, примножені…

Слова – сполинілі, в ніч потолочені,

До лук сіделечних в дощ приторочені…

Слова – порубані, за гріх покарані

І, все ж, невичахлі при чорнім карканні…

Слова – калинові, не позолочені,

Доньцí в три посаги в снах напророчені…

Слова – катовані й розконвойовані,

Для звироднілих зайд геть табуйовані…

Слова – пригнічені і розпрозорені,

В росі любистковій добром озорені…

Слова – заквітчані, незаболочені,

Всевишнім з пранебес нам напророчені…

Слова – барвінкові, слова – кармінові,

В заставу віддані псу й нафталінові…

Слова матусеньки й рідного батечка –

З часів, як мова ще була не в горлі затичка…

13.03.2013р.

БАЛАДА З КРОНИ ВІЧНОСТІ

…Три жмені моїх слів чогось та варті,

Три жмені моїх слів, три жмені моїх слів…

Без допомоги їх вночі сутужно ватрі

Та й цей сюжет без них – банальний хлів…

Три жмені моїх слів – не жолуді під дубом,

Три жмені моїх слів – патрони для стволів…

У зайд від їх снаги волосся корчем, дибом,

Підвестися з колін Всевишній їм звелів…

Три жмені моїх слів – буденні і святкові,

Їх відтворить в душі не кожному дано…

Вони – мов мальви цвіт на рушникові,

Вони – хмелять, мов молоде вино…

Три жмені моїх слів – три незвичайні долі,

Посестрені, сполучені в одне

Чоло краси, що на земній юдолі

Земних тривог і скрух вовік не промине…

Три жмені моїх слів? Таж ось вони, куштуйте:

Комусь вони кислять, для когось – мов меди…

На дланях ста відваг їх в зорях шеретуйте,

При ночвах зрад – Всевишній, відведи…

Три жмені моїх слів – святині для народів,

Але своїми їх назве лише один…

Для нього в моїх днях немає недородів,

Плоди моїх чеснот – для зболених родин…

Три жмені моїх слів – і хліб, і бараболя,

І кетяги калини у вінку…

І розкайданена, свята, як неня, Воля,

І, в кроні вічності, зозулине ку-ку…

16.03.2013р.

ЯВОРИ НАД БЕЗСМЕРТЯМ

Балада на березі вічності

Галі

…На березі вічності змроків нема,

На березі вічності – світло нівроку…

В глибинах клопочеться риба німа,

Хто зняв з неї вчора підступну навроку?

На березі вічності вдвох стоїмо,

Чекаєм зорю, що для нас нарожденна…

Блакитну подобу повітря п’ємо,

Хай буде душа віщих справ оновенна!

На березі вічності – кози й паслін,

На березі вічності де ті морози?

Любов злим почварам послала заслін

І пташка озвучує дні й верболози…

Кохана, на березі вічності – сад,

Його ми плекали своїми руками…

Здавалось, нічого нема крім досад,

Аж просинь прозориться між колосками…

Кому вона дана цієї пори,

І хто росяницею вмив її очі?..

…Стоять над безсмертям стрункі явори –

Піднесено-юні й повчально-пророчі…

02.03.2013р.