ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Маркіяна Шашкевича (2015)

З циклу „КАЛИНА ПРОТИ НОЧІ“

                        * * *

…А дощ і справді не хотів додому,

Він йшов у гості, і нехай там як…

Прийшовши у долину невідому,

Він сприйнятий був, наче маніяк…

Але йому це буть не заважало:

Чужі думки про нього? То – пусте…

Змія на вивільгу тримала жало,

Скрадаючись крізь марево густе…

А дощ – ішов… Змія йому – без діла,

А дощ – ішов… Змія йому – чужа…

Куріпка у житах, вважай, без тіла:

Намокла так, як житечко й межа…

В гостях дощу в цих сутінках не ждали,

А він – прийшов, і хай тобі, як є…

Хіба дощі доконані вандали?

Між ними і людьми Бог нить снує…

…Але сьогодні нитка обірвалась,

Але сьогодні нитку клюнув шпак…

…В розгіллі сойка з дивом цілувалась,

А може, диво з сойкою: навспак?..

23.11.2015р.

                      * * *

…У виярку калина проти ночі

В діброву поверталася – з гулянь…

А я стеріг від лиха твої очі

І думав: текст – маестро замовлянь…

У виярку калина вже – як вдома,

У виярку калина вже – своя…

Ніякий біль, ніяка зла судома

Не вжалять вже її, мов та змія…

У виярку калина – господиня,

У виярку калина – діва втіх…

Тут вона пава, котру любить Гриня,

Що їй з містечка циганів батіг?

Я мав до неї кількоро симпатій,

Але про це, либонь, не на порі…

…Казав мені колись ще дід Іпатій:

„Калина – менша посестра зорі…“

Розповідав і інше, та – забулось,

А в згадці залишилась явина…

…Чуже нещастя об корчі спіткнулось,

І ось на покуті зітхань вона…

23.11.2015р.

                        * * *

…Слово, перевтілившись в баладу,

Не відчуло втіхи, як колись…

Маючи над розпачами владу,

Літери в безсоння пролились…

А в безсонні … там свої … проблеми,

А в безсонні … там свої … жалі…

Формули свої і – теореми,

І цілунки в розпачів на тлі…

Я до слова ставлюсь не вороже,

Я зі словом діалог веду…

Може статись, справді, дуже може,

Діалог довіри віднайду…

А поки що слово моє срібне,

І не скоро буде золоте…

Безперечно, в чомусь, може, й здібне,

А проте, кохана, а – проте…

Будь до нього сповнена привіту,

Якщо сили, вивільни з хули…

…Йшли волхви до нього з крайки світу:

Божу милість, схоже, принесли…

23.11.2015р.

                      * * *

…Ховрашки – в ярах кучкуються,

Ховрашки – тепла шукають…

В ста тумани з ночі взуються

І безчасся накликають…

Ховрашки – неприневолені,

Ховрашки – живуть, як хочуть…

Душі їх – на чверть вдоволені:

Боговиявів клопочуть?

Ховрашки в ярах – не зболені,

Ховрашки в ярах – змістовні…

Їх грядкú – давно прополені,

Їхні ранки – молитовні…

Я до них іду вітатися,

Я до них з доріг приходжу…

…І, щоб до кривлянь не вдатися,

Патефон в душі заводжу…

23.11.2015р.,

м. Січеслав

                           * * *

…Холодний вересень нагнувсь до глоду,

Холодний вересень щось пошепки – йому…

Колись я з ними знався замолóду,

А нині скрухи їх чи й обійму…

Холодний вересень торкає гілку:

Щось мовить їй чи, може, щось пита?

А може, третього шукає в спілку,

Аби потішить серце ще й вуста?

Холодний вересень? Ламка потреба

Сидіть в його сум’яттях і жалях…

…Чого йому – окрім ярів і неба?

Мо’, тих чобіт, що виведуть на шлях?

Я в них давно вже відходив… Сьогодні – 

І босонíж не пíду в туманú…

…І не тому, що ті мені невгодні,

А тому, що втомивсь од таїни…

У ній – так много скрух і замороки,

У ній – так много магії в душі…

…Їй надоїло бігать на уроки

По, битому морозом, спориші…

23.11.2015р.

                        * * *

…Тумани з битих глеків витікають,

І над Оріллю поночі пливуть…

Чого вони у розпачів шукають,

Кому своє безсоння віддають?..

Тумани не минають хутір болю,

Тут здавна випасають кобилиць…

Тут – обіймають клена і тополю,

Тут – не байдужі до старих ялиць…

Я з туманáми знаюся неспішно,

Я їх в слова і в душу накликáв…

Вони мені казали щось потішно,

Ще й шарпали тривожно за рукав…

Я медом частував їх і чаями

З тих різнотрав’їв, де твої сади…

Водив їх понад річкою й гаями,

Аби уникнуть розпачу й біди…

…Тумани з битих глеків витікають,

І над Оріллю в немочі стоять…

Мо’, коней в яблуках з орди чекають?

Мо’, щось мені, ще хлопчику, велять?..

23.11.2015р.

                       * * *

…Трапляється, що любим ворогів

І нехристів, і покручів, і – блазнів…

І едельвейс несем з чужих снігів,

І серцем дотикаємось маразмів…

Коли ж доходить нам вся ница суть, –

Жахаємось і просимо пощади…

І неможливо всю цю каламуть

Собі самому завидна прощати…

А – змушені: Господь заповідав

Любить і ворогів лиху подобу…

Тих, хто на стежці зболеній – удав,

Хто гріх смакує, мов предивну здобу…

23.11.2015р.