ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії
імені Тумаса Транстремера (2015)
* * *
…Болять мені невтолені жалі –
І чорнокнижники, і скрипалі…
Сприймаю їх за друзів, котрих маю
На полі милостивого розмаю…
Вони мені – в підпоміч, в милосердя,
Мов олівці, чиє палке осердя,
Підводячись над бруствером в хуртечі,
В криваву ніч веде криваві речі…
Болять мені їх розп’яті ремесла,
Мов річка, котра в гирлі скронь замерзла…
05.03.2011р.
* * *
М. Селезньову
…Відьмакові важко помирати,
Хоч усім відомо: він – поет…
Все, що в світі вийшло настарати,
Рознесе, розсипе часолет…
Залишившись сам на сам з вовками,
Дотикайсь до всіх святинь, мистецтв…
На ікло – із голими руками?
Вічна каліграфія простецтв!
Але, що подієш, коли – треба,
Але, що подієш, коли – слід:
В кожного – свій жереб просто неба,
Під ногами – свій блакитний лід…
І коли він в сяєві проталин,
І коли він в сутені сум’ять,
Світ живих вітає мертвий Сталін
Концентраками, що в снах димлять…
Відьмакові важко помирати,
Хоч всі знають: він – ще й сталініст…
…Як душа відійде через ґрати,
Прощебече відхідну горніст…
12.03.2011р.
* * *
А. Могильницькому
…В’яне мова, згасає народ,
А на кресах не злічиш заброд…
Що ж із нами, брати, відбувається?
Рід із божої стежки збивається!
Про таке і подумати годі:
Дух Шевченка ще вчора в пригоді
Був тобі і йому, а сьогодні,
Придивімось: для чого ми годні?
Все погрязло в зітханні, в судомі,
Хто ж панує в козацькому домі?..
14.03.2011р.
БАЛАДА ПРО ЄГОРА
Є. Бахтіну
…Єгор-мовчун словам не помічник,
Цигарці братом – не його сірник…
А все ж душа, немов про Піфагора,
В сюжеті цім згадала про Єгора,
Який „на кігтях“ лазив по стовпах,
Електрострумом вжалений у пах…
Сопілку міг зробити з бузини,
Медальку мав з корейської війни…
У Копані мої прибивсь з світів,
Коптив – життя, а ліхтарі – світив…
Єгор-мовчун в житті не Піфагор –
В селі за світло звітував Єгор…
…Коли його несли на рушниках,
Дві сотні ват засяяли в віках…
11.01.2011р.
БАЛАДА
ПРО
ЛОВЦЯ БЕЗПЕЧНИХ ДУШ
В. Омельченку
…Так близько він підведений до мене,
Як до чола – безчестя чорнойменне…
І хоч у душу вліз уже, здається,
Але душа ніяк не продається…
Обіцяно душі і хліба, й солі,
І три мішки свяченої квасолі…
Не скажеш, що все – геть безрезультатно:
Про блазня мовив був і я цитатно,
В „святого“ обрядивши його кості,
Аж стали дибки калинόві брості…
І я жахнувсь: та ж це переді мною
Той, за яким гріх стати й за труною,
Той, що продає вроздріб і оптом,
Сумління не обтяжуючи клопотом…
Здогадка ця мене вночі вкусила,
Як миша: видавсь зуб гострішим шила…
Охранкою підведений до мене,
Як до чола – нікчемство безіменне…
Я з вірша стер лик блазня п’ятірнею,
Промовивши: „Іди собі стернею –
Подалі од очей, душі та хисту,
В рядках моїх не маючи прихúстку…
Зійди на пси і псам не прислужися,
За тридцять срібних сам в собі сказися…
Хай буде стопечально, стохворобно
В слідах твоїх, червиве одоробло!..“
З ким він тепер столичним бруком ходить,
Мене це аніскільки не обходить…
Учора бачив берка у підземці:
Спостерігав, як ґелґотять туземці…
У шкірянім пальті, не без кравати,
Він мізкував: кого б завербувати…
Завдання не з легких, але – можливе,
І в сферах ловців душ архіважливе…
09.02.2011р.
БАЛАДА
МАТЕРИНИХ ІСТИН
…Колись мені казала сива мати
Слова, які лиш нині пригадав:
„Писати вірш – підносить до гармати
Снаряди, що Господь для помсти дав“…
Я мстити не умів, але пророки
Поклали в сповиток моїх тривог
Ледь стишені й грімкі Господні кроки,
Якими ходить істинно лиш Бог…
Я вглиблювався в них, я в них вслухався,
Я розчинявся в них, як у воді…
Я в них, мов качур в хвилях, колихався,
Щемливо спивши змроки молоді…
Я прагнув їх як слід копіювати,
Але вони, мов клапті туманý,
Повзли з-під пер, були неначе з вати,
Нагадували мертвизну, ману…
Я, чемний хлопець біленої хати,
Сахнувся копій, ніби мрець краси…
Я зрозумів: душа празникувати
Покликана в світ чистої роси…
А як же помста? Як же воріженьки?
Шрамú край мого горла – їх печать…
Я за роз’ясненням прийшов до неньки,
А вже слова її не так звучать…
Виходить, нині помста не на часі?
Матуся, вийшовши на мить з юги,
Рекла: негоже мстити сірій масі
Безликостей… Які з них вороги?..
Мсти – ворогу, який Вітчизну топче,
В ясир узявши сестроньок, братів…
…А курячий послід – не ворог, хлопче,
Він –добриво під музику світів…
18.03.2011р.
ПО ПЕРШІЙ КРИЗІ
Богдані
…Читаю і пишу, пишу й читаю –
В наземнім космосі буття світаю…
Хоч перейти по першій кризі морок
Складніше, ніж із пляшки вибить корок:
На кожнім кроці пастки, злі загрози,
А ти ж поет – маестро антипрози…
Все, що ти зможеш, у віках одлунить,
Все, що напишеш, всохне чи заврунить…
І треба жить: відчуть – як відридати,
І хоч катма чим, а зуміть віддати…
12.01.2011р.
НАСЛУХАННЯ БОЛЮ
…Страшний, пекельний стан речей –
Сповзає шкіра із плечей…
…І пізно сірим вовком вить:
Світ, захлинаючись, кровить…
12.03.2011р.
ПОСЛИ
ПРОДАЖНОСТІ Й СВАВОЛІ
Фраґмент
…Сьогодні вам шлють безневинні дари,
А завтра звелять під чужі прапори,
І зроблять із вас, усміхаючись ласо,
Гарматне м’ясо…
28.01.2011р.
ПО ДОРОЗІ БОЛЮ
…Пісня, свята і грішна,
В сутінках безутішна:
І не вдова, а тужить,
Із стопечаллям дружить…
Йде по дорозі болю,
Усміх – туману й полю,
Терну з ярів, долині,
А ще – для макітер глині,
Котра в творчих долонях
Квітне, мов сяйний сонях…
Пісня, збагнувши тугу,
Заповідалась другу:
Більше свята, ніж грішна,
Хоч така безутішна…
11.03.2011р.
ПОГРЕБАЛЬНИЙ
ВІРШ СУСІДОВІ
…Сусід мій не любить собак,
Сусід мій – на службі в охранці…
Душею – що вигрібний бак
Щоночі і вранці…
Вітається – тричі на рік,
Готовий до послуг дешевих…
А якось, по п’яні, прорік:
„Шапок не люблю не смушевих“…
Словам би цим згаснуть в траві
А чи в хуртовині змертвіти…
Край смушку при злій голові
Вздовж трунми і впоперек – квіти…
Відхекав на благо ЧеКа,
Відхόдив – і грішно, й поволі…
…За шапку смушеву рука
Трималася з Божої волі…
18.03.2011р.
ПАМ’ЯТІ
СПАДКОВОЇ ДОСТОЙНИЦІ
…Без пані Михайлини Коцюбинської
Світ змарнів од нечисті ординської:
Нікому в щем руки заламати,
Нікому олівчика тримати…
Замість пер – заумні самописки,
Та й ті – без столичної прописки…
20.01.2011р.
ПИСЬМЕННИК І ЧАС
Балада вічних вакансій
Письменник і Час живуть на різних вулицях,
Кожен ходить на власних милицях…
Кожен вживає власні напої,
В кожного власні збочинства й збої…
Та щось ріднить їх у цьому світі,
Може, сонце, ярке – в зеніті,
Може, місяць, а може, – зорі,
Може, лиштва в тонкім узорі?
Письменник і Час не часто вітаються –
Дарма, що в спільнім храмі вінчаються,
Дарма, що правду одну сповідують,
Дарма, що рідко друзів навідують:
Живуть, як мовиться, на всю котушку,
Зневагою мітять чергову „тушку“
З зрадливої вщент Верховної Ради,
Яка – по шию в болоті зради:
Ніц не бажає служить народу,
Продавши гептом Красу і Вроду
Липким лукавцям з чужого світу
За шнур бікфордів до динаміту…
Письменник сварить на Час, а той – на письменника,
Хто із них, збасаманених, виліпить кулеметника?..
Хто із них ляже на край яруги
Другим номером кулеметної обслуги?..
…Питання – не вовк, а зубасте: кусається,
Допоки в прицілі душі залишається…
29.01.2011р.
НАРОДНИМ
ДЕПУТАТАМ УКРАЇНИ
Шукай вітра в полі…
З уст в уста
…Не шукайте вітра в полі,
Він – вигнанець мимоволі:
Куди зволять, туди й ходить –
Безталання гопки водить…
А як вислугу дістане,
Що із бідним людом стане?..
08.02.2011р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.