Тая Соломаха

"Головне "

Слухати Стінга 

за чашкою кави та Кінгом 

Забути про все минуле та жити 

Живим моментом. 

Не думати,

Що в майбутньому у кишені може бути ані цента. 

Головне - не хрусткі банкноти в долоні, 

Головне - м'яке волосся матусі, 

Яке лоскоче скроні. 

Головне - посмішка тата, 

Коли вибираєшься з ним на прогулянку

(І весь цей час вашим кермом

є шаленогавкуче створіння Джоні).

Головне - привітання бабусі 

З тяжких студентських буднів, 

Коли приходиш висмокчений колючим груднем… 

Головне - друзі, що вибрали тебе і 

Прийняли твою складну дорогу,

Що розуміють зміни настрою спрожогу… 

Головне - безмежна насолода, 

Яку отримуєш від того, що просто живий,

Просто потрібен на Землі,  

щоб впоратися з тисячею невиконаних мрій.

Наприклад, подарувати тепло тим,

хто забруднився титулом "щастєзлодій",

Чи вберегти те, що трохи не падає в безодню, 

Чи нарешті самостійно спекти паски до Великодня,

І ось такий нелегкий ранець

добровільно причепиш на плечі, 

Та не звалишься в порожнечу, 

Відчув колотнечу адреналіну.

Так, мабуть,  вперше  закони фізики не спрацюють,  

Та внутрішні сили крила намалюють 

Щоб тебе жбурхнуть у вирій неба, 

Де ти й проявиш свої кеби. 

(16.04.2017)

 "Немає більше крил"

Твої крила - більше не крила,

Їх звела судома

Без відома, 

Ях пухлина живиться відчаєм, 

Як сутінок огортає самотнії плеч,і 

Так і вона лізе у твою свідомість

Безсилу 

Через силу. 

Її жага наситить - твоє бачення, 

Пошкрябані твої думки

Скуйовджені,

Звужені до мінімального кола обертів. 

Де твої янголи? 

З обрію виточені,

З сонячного сяйва зрощені?

Немає їх більше

Тих світоносців - Скуті твоїм розпачем

 Немає і крил твоїх  - ателектовані слабкістю

І ти - вже не ти,

А відображення дзеркала.

(30.12.2016)

"Тримають стило"

Тримають стило

Міста - скали 

Держави стилю 

І судять сміло 

Наші манери, 

Сталі в хвилі, 

Дзвінкі емоції

На краю схилу. 

Скалять посмішку

Міста - грози 

При вигляді життя прози 

Усі синостози відношень - 

Окремі фази 

Де любов та ненависть - важкі фрази 

Чекають на похибку 

Міста - безмежності 

Коли між небом і землею 

Не буде залежності. 

А втім здригнулось стило

У міст - ампірів 

Та не роз'ятрився в нас кришталь, 

Та не зламалася наша сталь, 

Коли зійшла посмішка 

З облич міст-скал.