ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Віслави Шимборської (2015)

 

З книги „ЗУСТРІЧАННЯ ВОЛХВІВ"

 

          БАЛАДА ГАЛІНОЇ СТЕЖКИ

 

…У стежки, що веде дні до весни,

Вітрисько вкрав дещицю сяйвини

І виніс на простори Придніпров’я –

Дай боже за це парубку здоров’я…

Тепер і тут весна розправить крила,

Які їй неня-доля сотворила,

Аби гуляла там, де лиш хотіла,

Ще й рясноцвітно бралася до діла…

У стежки, що з весною поріднилась,

Душа цвіла, сміялася, вогнилась…

З хрещеницею-Галею віталась,

Як та домів з портфеликом верталась…

…Ой, стежко-стежко, простилайсь в околи,

Не розчаровуй дівчину ніколи…

18.04.2012р.

 

                        * * *

…Літа ідуть, мов коні до води,

На стежці залишаючи сліди…

А дощ і вітер ті сліди руйнують –

Свої помітки доокрýж ладнують…

Автографи ці теж недовговічні –

Стирають їх сніги з небес північні…

…І так – по колу: знов літа – мов коні,

Лиш божий лик незрушний на іконі…

28.04.2012р.

 

            * * *

…Мальви моєї мами

Квітнуть, росою вмиті…

Туманами, мов димами,

З раночку оповиті…

Тихо їм і привітно

За хатою й на причілку…

Дихають самоцвітно,

Чекаючи бджілку…

Мальви моєї нені

Десь називають ружами…

Їх пелюстинки – в жмені

І на землі – під грушами…

Осінь надворі чемна,

Як тут кого сварити?..

…Тиша стоїть недремна,

Здатна боготворити…

28.05.2012р.

 

                      * * *

                                                              Галі

 

…На мінному полі стоять мої болі,

Куди їм, кохана, іти?

Ні хліба, ні волі, ні в полі тополі,

А десь же є інші світи…

07.06.2012р.

 

                   * * *

…Мете Дзержинського мітла,

Нема ні грошей, ні житла…

А доокіл, а доокруж –

Оранжереї райських руж…

Новий формат в старій оправі

Підтримують чекісти браві…

А їм удень і уночі

Допомагають стукачі…

Мете Дзержинського мітла,

Наказ простий: усе – дотла…

14.04.2012р.

 

                            * * *

…Опісля жнив Господь незримим кроком

Проходить по намореній землі…

Не треба бути генієм, пророком,

Щоб зрозуміти: втіху на чолі

Дарує хліб, який дало колосся –

Тужаве, мов долоні трударя…

У нім – трудів і днів повноголосся

І жайвора невичахла зоря…

15.06.2012р.

 

                          БАЛАДА

       ВІДБОЛІЛОГО МОВЧАННЯ

 

                                 З

                              циклу

               „Казки для дорослих"

 

…Нема в моїй свідомості казок,

Які б я розповів дорослим людям:

Хоча би раз… Ну, хоч один разок –

Чолу солдатському а чи дівочим грудям…

Із ким пішли? Навіщо подались

За дальні береги, за осокори?

В лякливих сутінках переплелись

З барвінками, при котрих – сум, докори?

Нема – і край… І де тепер шукать

Все те, що навіть в згадках відболіло?

І що душі до серця дотикать,

Якщо й воно на порох перетліло?..

03.06.2012р.

 

                    БАЛАДА

                        ПРО

    КОНИКА БЕЗ СІДЕЛЬЦЯ

 

...Світ на білому коні

Мчав крізь дим і крізь вогні…

Вершник божий у стременах

Щось навстіч кричав мені…

Я звитяжця чув-не чув –

Аж змокрів чорнявий чуб…

Безголосся й безгоміння

Поглинав дуплистий дуб…

Світ на чорному коні

В’язку слів приніс мені –

Для балад і для роману:

На всі ночі мої й дні…

За писання я засів

Ніч не спав і день не їв:

Змалював усе по-честі,

Включно й творчий свій наїв…

Світ на білому коні

Сто дарів приніс мені:

Чорний хліб і цибулину

І – вогні, вогні, вогні…

Ці вогні – не погасить,

В них – мистецька ненасить…

…Коник – при узді й стременах,

Де б сідельце попросить?..

19.04.2012р.

 

                     БАЛАДА

    ПРО СОНЦЕ В БЛАКИТІ

 

…Вітри, скажені й навіжені,

Прийшли читати вірші Жені…

А дівчинці – шістнадцять літ,

Вона й сама уже віршує,

Із юністю товаришує:

Римує пліт і вертоліт…

А взагалі, поетка Женя

В блакиті – сонця повна жменя…

Кому вона його? Кому?

Аби осяяти пітьму?

Про це – у Жені не питайте,

Невмілі вірші почитайте

І зрозумієте, либонь,

Її льоди, її вогонь…

Вітри, скажені й навіжені,

Мали претензії до Жені,

Але зняли їх з черги дня, 

Шугнувши в безмір навмання…

А Женя – залишúлась вдома:

Якась печаль, якась навтома,

Якісь явились їй слова

Про небовись і деревá…

Світ Женя ще не зовсім знала,

В студену душу слів пірнала

І не хотіла випірнать…

…Чого б то? Непогано б знать…

24.05.2012р.

 

                ВЕСНА НА ОЗЕРІ

 

             Балада стежок і доріг

 

…Весна на озері, на озері весна –

Приндична, витівлива, запашна:

Із птахами, з деревами, з кущами,

Із затяжними, з раночку, дощами…

Весна на озері, на озері весна –

Така собі звитяжно-щебетнá…

До неї йшов, од неї повертаюсь,

З комашкою із брунькою вітаюсь…

Вони мене упізнають не дуже,

А все-таки, при серці славно, друже…

І я у цій весні – щаслива кузька,

Потвердить може легкокрилість бузька…

Та не об цім я, брате, щебечу

Зозулі і захланному сичу:

Весна ввіходить в стежечку, в дороги

Без жодної печалі-остороги…

Вона іде, проклавши в творчість путь…

…І ти, мій вірше, вірним їй пребудь!..

04.04.2012р.

 

                         ДЕРЕВА

 

…Дерева мають свою Батьківщину,

Дерева мають свою Державу…

Ти кажеш, що це їм геть „не по чину",

Ну, хай там – коріння, крону тужаву…

Дерева мають свою Вітчизну,

Дерева мають свою планету…

Смуткують за мертвими, правлять тризну,

Спілкуються з людством по Інтернету…

Ти кажеш, цього їм простить не можна,

Дарма, що вони нам усе прощають:

На мир налаштована брунька кожна,

А крони їх в людях душі не чають…

Дерева здавна – співці і вої,

А ще – поети і дипломати…

Живуть і творять в несупокої,

Планета щастя – їх рідна Мати…

04.04.2012р.

 

ЗАМОВЧУВАНИЙ КЛАСИК

 

Балада творчої відвертості

 

…Замовчуваний класик –

У місті глупоти…

Йому в учнівські класи

Непросто увійти…

Директори й охранка

Пильнують, аби він

У книгах чи й у ґранках

Не вдарив був у дзвін…

Та він учнівські душі

І кличе, і зове –

Туди, де щирі й дужі,

Де сонячне й живе…

Не всі із ним в поході,

Та дехто все ж пішов…

Цвіте зоря на сході,

Немов на серці шов…

Замовчуваний класик

Працює не за гріш:

Він – мрій мільйоновласник,

До нього всі скоріш!..

Директори й чекісти

Пильнують, аби він

І вас у фаталісти

Не взяв у свій загін…

Та юність має вдачу

Нескореною буть…

Планиду неледачу –

Їй в труднощах здобуть…

Замовчуваний автор –

Леґенда в наші дні…

…І – визначальний фактор,

Повірте в це мені…

09.05.2012р.

 

                ЛІТЕРАТУРНИМ КРИТИКАМ

 

…Сучасні контексти грімливі, мов димчастий порох,

А ви в них і досі шукаєте серденька порух…

У них – що завгодно і стільки завгодно,

Бракує лиш правди, яка промовля непогордно…

22.06.2012р.

 

                        МАСКИ СМЕРТІ

 

                                   Балада

              про зло за лаштунками світла

 

...Чекісти йдуть по сліду: по бруках, по росі,

Їх завдання – вбивати усіх, хто брат красі...

Чекісти – пси ікласті: непросто їх спинить,

Душа у цій напáсті від болю не саднить...

Чекісти – мертводухи, скажені упирі,

Для них людина – кузька, комашка в чорній грі...

Вони – привітні зовні, а збоченці – внутрі:

Однакові на Волзі і в нас тут, на Дніпрі...

Їх діти і онуки – з такого ж саманý:

Що їм Життя, як гроші в безчестя на кону?

Чекісти йдуть по сліду, мов упирі вночі,

Паролі їхні знають в лісах вовки й сичі...

Їх лиця – маски смерті ерзац-виробника,

На службі в чингісхані їх крижана рука...

У них добро у фільмах і в книгах – напоказ,

А за лаштунком світла – найзлісніша з проказ...

10.04.2012р.

м. Київ, готель „ЛаМа".

 

 

                  ІНТЕРМЕЦЦО

                                         Пам’яті В. Івасюка

 

…Чекісти на гіллі – як груші на вербі,

І всі – із тих, що на умі собі…

Господь з небес рук білих не трудив:

Народний гнів туди їх підсадив…

28.04.2012р.

 

                         КРИВІ ДОЩІ

 

       Балада про доцільність капелюхів

 

…Над містом знову йдуть криві дощі,

А сил катма вдягать старі плащі:

В грозу прийнятні лише капелюхи,

Що в них свій лик ховають зайшлі шлюхи…

Але ж дощі… Вони дахи та вулиці

І навіть корифеїв творчі вилиці

Перетворили в сіре мокротиння,

З якого кпинять сови з часоплиння…

Але ж дощі…  Ці хижі ловеласи

З небесної зійшли, геть схоже, траси,

Аби подивувати все в окрузі,

І навіть гуску на веснянім прузі,

Яка над хатами Секлети й Солі

Прохає, аби дав хтось парасолі…

А парасолі в місті цім не модні,

Тут капелюхи княжать всепогодні…

Тут, як і в Англії, – ніде без капелюха:

Інфанта ти а чи, даруйте, шлюха…

02.06.2012р.

м. Січеслав.