ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії 

імені Володимира Маяковського (2014)

З книжки „ПОВЕРЖЕННЯ ДРАКОНА“

                            * * *

…В святих церквах ще правиться, та осінь

У шибу кленом стука вже й мені…

Блакить в очах перетікає в просинь,

Печаль розлук лишивши в туманí…

А в туманáх? А в туманáх – дерева,

А в туманáх – небілені хати…

А за хатами стопечальні мрева

І ті, хто впав за лікоть од мети…

03.11.2011р.

                    * * *

…КАМАЗи, як зброю чекістів,

Я вияскравив, як умів…

Їх фари вилазять з ста змістів – 

І досі ніхто їх не змів

На смітники, на обочі…

І нині вони – знаряддя,

Яким закривають нам очі

Мерці – прокурор і суддя…

А ці гуркітливі потвори

У їхніх скажених руках

Підносять безсмертних на хори

В небесних вінках…

05.11.2011р.

м. Січеслав.

                         * * *

…Кленовий лист уже не шелестить,

Навіть як з гілки, зшерхлий геть, летить…

Він повен невагомості і втіхи,

І це його найголовніші ціхи…

Все інше, що було знедавна в ньому,

Не вабить більше Харитинку й Ньому,

Які, ступаючи по жовтолисту,

Ведуть балачку тихобадьористу…

Я спостеріг їх щастя, але слів

Дід Вітер дослухатись не велів,

Лишаючи в солодкій таємниці

Те, що читальник в книзі із полиці

По часі котромусь, мо’, переочить,

І цим собі щось щире напророчить…

02.11.2011р.

м. Січеслав.

                   * * *

...Київ – умитий  дощами

І просвітлілий чолом...

Люди шурхочуть плащами,

Діляться першим теплом...

Все це – знайоме і рідне,

Все це – змістовне й земне...

Слово, святе і побідне,

Щемом торкає мене...

Вірші скресають, як ріки,

Що розламали льоди...

Строфи, написані Рільке,

Кличуть мій щем на меди...

Дні, які грілись вустами,

В лодії скрух відпливли...

Літепло снів – за літами,

В котрих три мальви цвіли...

Рідна моя і далека,

Чуєш з гніздечка чив-чив?..

....Вірш, в якім грівся лелека,

Тричі на лаврах спочив...

25.03.2012р.

м. Київ, Сирець.

                       БАЛАДА

        ПРО СВІТ У СМУЖЕЧКУ

…Композиторів, режисерів

У державі цій – одиниці…

Небагато в ній і аскерів,

Що здолали б навали ниці…

А поетів з чолом пророка,

Не таким, як у Кості Дрока?..

Не питаю, бо – що питати?

Скрізь – цитати… Одні цитати…

Хтось сіпнувсь був: а пані ж Ліна?

Може, більше за інших тлінна…

З пíтьми чую: „А Степовичка?“

Із чекістських рук рукавичка…

Діалектиків, меценатів

Чи ж хто стрів у добу стаґнатів?..

…А нам кажуть: „Тримайтесь, браття!“

Світ – у смужечку із заґраття…

29.02.2012р.

                   ПАМ’ЯТІ

       ФРАНСУАЗИ САГАН

…Сонце в холодній воді,

Хоч і не надто багато…

Вирок змарнілій біді – 

В ночах багаття…

Смутку, здоров був, здоров,

З Брамсом давно зустрічався?

Розпач в собі поборов,

Як із журою вінчався?

Юність – до інших прийдé,

Наша – давно за літами…

Сніг, що над світом гряде,

Благословляють литаври…

Сонце в холодній воді

В маму вдалося чи в тата?

…Проліски, як і тоді,

В Альпах ніжніші, ніж в Татрах…

14.01.2012р.

                МОВА

...Мова – Вітчизна Краси,

Мова – основа буття…

Гожі її голоси – 

Вічності серцебиття…

Вірю в її первосуть,

Вірую і бережу…

Літери – вроду несуть,

Ген, за небесну межу…

Мова – царівна світань,

Діва пречистих сердець – 

Птаха, чиїх щебетань

Не переступить мудрець…

15.12.2011р.

                НА ЦВИНТАРІ 

            МОВНИХ ІЛЮЗІЙ

           Український сектор

…Душа в обороні мови

Зневажена в сітях змови…

Знов годі чекать підпомочі – 

На кресах вся влада в немочі…

Знов мова, скарбниця людства,

Щось лизька, мов киця з блюдця…

А де ж її орлі обрії?

Стоптали зайди недобрії:

В часи лихої навали

Збезчестили, звоювали…

А що по кутках лишилося,

Духовно не оросилося – 

Поникло, пощезло, згинуло,

Од серця турбот одринуло…

Шукай тепер вітра в полі:

Ні мови, ні правди, ні волі…

…Злі тіні в театрі абсурду

Авторизують міф з урду…

06.11.2011р.

м. Січеслав.

                             МІРАЖІ

            СОРОК ПЕРШОГО РОКУ

            Балада небесних прощань

…В небі окопи у повен ріст

Янголи нам копають…

Твій патронташ, але мій в ньому вміст – 

Злі язики теліпають…

Я – не перечу злим язикам,

Більше – підпомагаю:

Разом перейдем служить вікам

Крізь таємниці гаю…

В небі окопи накрили хмарки,

Мов кулеметні гнізда…

Виводки вовчі втекли в ярки,

При хаті – старий лиш ґазда…

Скоро йому на вічний спочин,

Скоро, ой, скоро…

А з виду – ще нічогенький турчин,

Хоч в зікрах і морок…

Баба – в труні, і вже не докоря

За старі буйства…

Світить їй в небі свічка й зоря:

Дівка – бабуся…

Кажете, так не бува водночас?

Може, можливо…

У її січні – бузок зірчаст,

Вам це важливо?

В небі окопи у повен зріст

Баба обходить:

В час вечоровий, у строгий піст,

Бог її водить…

Дід про ходіння це зна і не зна – 

Видихся майже…

А все ж, нездоля його мина:

В діда є „Шмайсер“…

До скоростріла ще й магазин

Має в запасі…

Роду козацького зморений син,

Діри – в лампасі…

Баба тривоги його не труїть

І не вітає:

Чоло, що в трунмі, печаль таїть,

А вже – світає…

Дід їй гріхи вже простив сто разів,

Це – раз заверший…

…Каже: із бабою жив, як не жив,

У сорок перший…

22.03.2012р.

             РОСІЯ – В УСЬОМУ…

             Балада січневого цвіту

…Аґенти охранки, директори,

Не пускають поета в школу…

Червоні і досі в них прапори,

Синьо-жовті – лиш для приколу…

І де ж це таке відбувається? В нас,

На рідному Придніпров’ї…

Там, де катма українських назв,

Були б ви всі при здоров’ї…

Росія – у всьому: в лакузництві, в снах

І навіть у чорній лазні…

І так просто вже не пошлеш їх нах – 

До устілок всі продажні…

А світ шаленіє: йому давай

Соборну, вільну Вкраїну –

Дарма, що везе нас усіх трамвай

В пропиту, гнилу руїну…

Аґенти охранки, директори

Гімназій, ліцеїв, шкіл,

Сидять на посадах, немов тхори:

Святині славних – на кіл…

Таке вже було… І не раз, не два,

І стільки ще буде літ?

…А Україна – й досі жива,

Сповита в січневий цвіт…

30.01.2012р.

м. Січеслав.

                       ФАКТОР

            КРИВАВОГО ФАХУ

                                      Олесю Ульяненку

…Кривава схема діє звично,

Концептуально, блискавично:

Спочатку автора вбивають,

А потім – в бронзі відливають…

Така нам послана Вітчизна – 

Благопристойна мертвичизна…

Кривава схема непомітна – 

Лакизам пітьмища підзвітна…

Ті, хто її реалізує,

Свій фах не декларує всує…

…Та факти злочину лишаються,

Як „в сферах“ зле не потішаються…

11.12.2011р.

                  ТІНІ ПО ЛИЦЮ

             Балада пізніх покаянь

…Нема чого зле докорять за втому,

Раз не тримався неньчиного дому – 

На власний триб подався, бо посмів

Розворушить науки ста томів…

Нема чого зле докорять за втіху,

В якій забув молитву роду тиху,

При котрій хліб і сіль, і дні-буслú,

Що в гніздах див пристанище знайшли…

Нема чого зле докорять за роси,

Що не твої оздобили покоси,

Не на твою косу з світань лягли,

Хоча й могли… Хоча й могли… Могли!..

Та що тепер дні суєтні гортати?

Все’дно у них окрадені цитати…

А ті, що гріли, – попелом взялись, 

На псиний харч в ярах перевелись…

Що цитувать чужії замороки,

Як гріють душу власні творчі змроки?..

Тепер сиди, чеши сумну потилицю,

Вигулюючи тіні по лицю…

21.03.2012р.

            ХЛІБ ДЛЯ СІРОМАНЦІВ

              Балада споріднених душ

…Вовки з ярів підходили до хати,

Аж я, було, наміривсь їх впускати,

Та Галя (в нерішучості була)

Крізь шибу хліб їм в ніч передала…

Вовки за хліб подякували штивно:

Поводились, і справді, якось дивно – 

Не завивали і не скавучали,

А якось так промовисто мовчали…

На сіроманців це ніяк не схоже:

Вовки, а в душах – сяйво невороже…

А може, це і не вовки були,

А, гнані розпачем, тривог посли?..

А, по якомусь часі, – скрежет в двері,

Мов шерех скрижанілий на папері…

І скімлення, мов плаче в сні дівчатко,

Відкрились двері: Боже мій! – вовчатко

Стара вовчиця Галі простяга…

А за дверима – молиться юга…

Вовчиця, а була це Лапа-Лала,

Дитятко в шерсті в світ людський поклала,

Мені та Галі глянула ув очі

І розчинилась в срібних чарах ночі…

Наступний день вовки вже не приходили,

Та горе з лихом хутір наш обходили…

…А що було, питаєте, опісля,

То вже, даруйте, зовсім інша пісня…

22.02.2012р.