ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії 

імені Чеслава Мілоша (2015)

                      * * *

                                                                        Галі

…Бджола на квітку сіла і – мовчить,

А що вона повинна нам казати?

Любов розлукою не доточить,

Хіба, на пам'ять, вузлик зав’язати…

Бджола на квітку сіла і – співа:

Без музики, без голосу, без грому…

Співа, мов царство в квітку зазива,

Яке при ній тут замість космодрому…

Бджола на квітку сіла і – зорить

У саму суть, у глибину матерій…

Як дзумкотуху не боготворить,

Не поселить хоча б в одну з містерій?..

…Моя кохана, бджілка, як і ти, 

На почуваннях знається тривожних…

Торкаючись святої простоти,

Вона причетна до чуттів неложних…

…А світу що? Він – явлений красі,

А цвіту що? Він – служить в третій роті,

Де ми пронумеровані усі

Й прописані у щастя на звороті…

29.08.2015р.

                          * * *

...В державі почуттів кордонів не шукай,

В державі цій усе іде, як треба...

У неї достеменніше вникай,

І буде все, як дощ чи гуси з неба...

В державі почуттів, на лінії снігів,

Окреслюється все, що не минає...

Тримайся друзів, краще – ворогів:

Душа, що діять з ними, добре знає...

В державі почуттів є шинок і – Шанхай,

При котрому із них ти з віршем наодинці?..

...А тугу свою з болем колихай,

Вона прозріє в зваб посерединці...

...В державі почуттів кордони замели

Лихі сніги, які нам ворожили...

Ми ще торік Оріль перепливли

Завиграшки, заледь напрягши жили...

Тепер у нас є все, що має буть,

А про любов осміяну – начхати...

...Забудь про гріх наш, та про ніч забуть

Тобі не дасть жура – зла лялька з вати...

19.08.2015р.

                        * * *

...В садах осінніх яблук не знайти,

Хіба що, на одній-двох деревинах…

Та я наваживсь в сутність їх ввійти,

Щоб взяти участь в їх земних провинах…

В садах осінніх… Що там? Ще зима

На совісний поріг в їх день не стала,

Хоча в пів ока зирить крадькома 

На, як вона вважа, свого васала…

В садах осінніх павутину тче

Примхливий срібноокий павучисько…

Мені ж його присутність в снах пече,

Неначе я – і досі той хлопчисько,

Який тебе в пітьмі не цілував,

А тільки, до знемог і болю, мріяв…

А світ – тривав, тривав, тривав, тривав,

І мороки в садах світань розвіяв…

В садах осінніх яблук не знайти,

Хоч там такі замислені дерева…

Я – їх художник… А хто ти, хто – ти?

Не менше, як французька королева…

В садах осінніх ми обá, обá, 

Як мовить прозою, – не випадкові…

А що на двох у нас одна журба,

Так є ж на ній сережки празникові…

Тут кульчиками їх не назовуть,

Тут неба просинь дружить з очеретом…

…А хмари що? Вони повз біль пливуть,

І де зникають? В скрух за ожередом…

22.09.2015р.

                    * * *

…Гинуть метелики в полі, 

Маки їх суть обпікають…

Вирвавшись вранці з неволі,

В хижих туманах зникають…

Гинуть метелики в росах,

Змерзлі в ярах, при долині,

В шерхлій траві, при покосах, 

При остюках в часоплині…

Як мені їх врятувати?

Як мені їх обігріти?..

…Браттями чемно назвати,

Мовить: „Дерзайте! Творіте!“?..

…Гинуть метелики в полі,

Маки їх біль обпікають…

…Там, де край яру тополі,

В м’яті холодній вклякають…

17.08.2015р.

                        * * *

…Впасти і скніти? –  не мій мотив,

Впасти і скніти? – ницих завдання…

Доля високості – злет, супротив,

Доля всезрячості – не піддання…

…Впасти і скніти? – сором душі,

…Впасти і скніти? – жити в болоті…

Смерть подолають ті гармаші,

Котрі присмалять чуба сволоті…

…Впасти і скніти? – це вже було,

Впасти і скніти? – годі ж бо, годі…

…З мороку – в сонце вірш і чоло,

Це – найчарівніший бунт в природі…

12.10.2015р.

                   * * *

…Вороги, адепти згуби,

Дратвою зашийте губи:

Все, що мовити бажали,

Нанизалось на кинджали…

Вороги, адепти зради,

Не у вас прохать поради:

Ваші звироднілі речі, – 

Воші, котрі скачуть з печі…

Вороги, адепти смерті,

Ваші лиця – з часу стерті…

В кожнім кроці ви – як в змроці,

Кендюх ваш – на харч сороці…

Зневажаю вас, як можу,

Активуючи сторожу…

…Гов-агов, сторожо мила,

Чорна галич поле вкрила!..

…Гов-агов, мої гайдýки,

Вірш – не підданець принуки!..

03.09.2015р.

                 * * *

…Врода твоя – не типова,

Хоч і така степова...

Алеж, до жаху, раптова,

Так хіба в смутків бува?

Врода твоя – таємнича,

Хоч і така молода...

Тиша край неї звіднича

Знать не бажає встида...

Врода твоя – білоперса,

Ледь вирина з туманý...

...Ворон злим поглядом вперся

В стегна, як в млосну ману...

Врода твоя – не фригідна,

Де в чому, навіть, свята...

Певно ж, ти зваб усіх гідна:

Вірш – плазму плоті віта...

Врода твоя – безталанна:

Лінії, форми, їх тінь...

...Доля красуні – захланна

В мареві палахкотінь...

18.10.2015р.

                  * * *

…Гуляю по зжовклих травах,

Осінній запах вдихаю…

Хмари в небесних лавах

В слові чи ж вколихаю?

Хмари – мені знайомі,

Хмари – мені цікаві:

Горні і на підйомі,

Вперті і геть ласкаві…

Гуляю по безгомінню,

Гуляю по ностальгії:

Заздрю чужому вмінню

Мріять в сніжній завії…

Гуляю по заметілі,

Гуляю по сніговиці:

Вірш мій – і тут при ділі,

Хукає в рукавиці…

…Люба моя, кохана,

Не переймайся болем: 

Смутки мої – не рана,

Зорі над вічним полем…

15.09.2015р.

                        * * *

…Дихати треба, а – неможливо,

Дихати треба, а чим, а як?

На українське з хорів – дражливо

Дивиться містик і маніяк…

Дихати треба, та протигази

Віддамо іншим, а не тобі…

Скільки на кресах стало зарази,

Скільки служивих пíтьмі й ганьбі…

Дихати треба… Подих – це вчинок,

Дихати треба – вдень і вночі…

В рот мій набилось безліч личинок,

Хто від повітря їм дав ключі?

Дихати треба, та – неможливо,

Це очевидним стало тепер…

…Бути порядним – архіважливо,

Що ж ти цього не добіг, не допер?

Подих – як подив… З ним – виживають,

На барикадах Духу живуть…

…А дні хижацькі – досі тривають,

Дохлою рибою в руслах пливуть…

…Я – розумію: дихати треба,

Право на подих в кожного є…

…Як же сповити встигла ганеба

Зоряне небо віще моє?..

12.08.2015р.

                           * * *

…Ділити Особистість – справа марна,

До того ж, некоректна і негарна…

Хіба до цього вдався б Пастернак?

Він точно знав: цей хід – безґлуздий знак…

31.07.2015р.

                       * * *

…Жменю слів посію у ярочку,

Жменю слів посію і – піду..

…Мама щастям вишила сорочку,

Щоб одяг в цю днину молоду…

В’ється стежка у житах зелених,

В’ється стежка в стиглих пшеницях…

Чемне сонце у ярах черлених,

Чесне серце в зранених бійцях…

Жменю слів посію у ярочку,

Жменю слів посію і – піду…

…Завтра зранку виперу сорочку,

Мов зболілу скруху молоду…

Одягну на золотаве тіло,

Ще вологу, наче цвіт в росі…

А вже потім поратиму діло,

Приналежне вірності й красі…

…Жменю слів посію у ярочку,

Жменю слів посію і – піду…

…Чорним і червоним шить сорочку – 

Звоювати неправду, як орду…

…Ти, кохана, ще цього не знаєш,

Та, як доля випаде тобі,

Цю прикмету у лице впізнаєш,

Хай там як – у щасті чи в журбі…

14.10.2015р.