ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії
імені Шандора Петефі (2013)
З книжки „ІНШИЙ ЧАСОПРОСТІР“
* * *
Галі
…В доважок до недільної сорочки
Судьба мені три яблука дала…
Ба, більше: з лісу – каркання сорочки,
Що в соснячку прописана була…
Так закропився ранок… А з обіду
Я Лапу на пргулянку водив
І відчував м’яку її обиду:
В тутешніх стежах надто мало див…
Воно і справді так: сутуж з дивами,
Воно і дійсно: звідки в нас дива?
За хвойними старими деревáми
Пожухла, з осені, ламка трава…
Є правда білки – лісові мороки,
Хвости у них, мов факели горять…
Їх рухи активують пси – пророки,
Які людську печаль, як власну, зрять…
Та то печаль, а я – про ностальгію,
Що пристрасті будення обійма…
Сиджу, пишу рядки про панагію,
Ту, що з музею вкрали крадькома…
Аби розгледіть лиштвочку сорочки,
Під вікна прилітали ластівки –
Теж невеличкі, але, все ж, пророчки:
Читали мою лінію руки…
Небавом їм у вирій, за загати,
За океан, в гортанну небовись –
Туди, де нетутешні смутки хати
З моїми власними переплелись…
13.10.2011р.
* * *
О. Чорногузу
…В сатирика не меншає роботи:
З чобіт шкапόвих виробити боти,
А потім їх за три копи продать
Та ще й на плечі лантух груш піддать…
Не все, звичайно, класику вдається,
Але сатирик на кутняк сміється…
Така доба, така його робота –
Сьорбати юшку з драного чобόта…
А що приперчить не завжди вдається,
То він, сердега, зопалу сміється…
А потім скиглить – щоби не ридать,
І в цьому його творча благодать…
23.08.2011р.
* * *
...В часи смирення й смороду
Діти мруть від голоду…
І не на Ґаїті –
При вишневім цвіті…
23.08.2011р.
* * *
...Вересень з чолом пророка
Упівока загляда
В текст, який стара сорока
Молодій заповіда…
Тіні ходять по поляні,
Завертають за дуби…
…Неня мовила Уляні:
„Якщо любиться – люби“…
02.09.2011р.
БАЛАДА
ЩЕДРОТ ВЕРЕСНЕВИХ
Галі
…Цей вересень – не Вересай, він в тиші
Не вчений срібних струн перебирать…
Якщо ж і спробує на цьому на тижні,
Всерівно ще не годен буде грать…
Та є у ньому щось від велемудрих,
Задивлених в безсмертя, кобзарів…
В його долонях, достеменно добрих,
Та щедра суть, якою він зігрів
Усіх, причетних до його світанків,
Усіх, причетних до його святинь…
Він – не володар зайвих забаганків,
Він – спадкоємець Божих Милостúнь…
Господь йому нарік розпоряджатись
Всім, що – в долонях, всім – що є в душі…
Він – ґазда, до межі йому не жатись,
Всі, хто при нім, – його товариші…
Його долоні – тричі хлібосільні,
Його обори повні всіх щедрот…
Гостинний він і в щирі дні весільні,
І в дні, коли – на будень розворот…
Ні, вересень – не Вересай: сопілка
Його – не те, що для знавців струна…
Та відають і граб, і в кроні білка:
Душа у його добрих справ – без дна…
…Кохана, вірш оцей прийшов до мене,
Аби я висвятив не лиш в собі
Непогамовне сяєво знаменне –
Рівновелике в радості й журбі…
…І якщо світ – правдивий князь в баладі,
Спасибі тобі, вересню, за це…
Вклоняюся тобі і твоїй владі:
Май і надалі людяне лице!..
01.09.2011р.
ВИСТАВА ЛІСУ
Балада ягід та грибів
Аліні
…До біса ягід і грибів,
І все це – бісу?..
Випереджаючи бабів,
Іди до лісу…
Вовків не бійсь, не кривдь дуби,
Забудь авізу…
Столітній бук – на поруби?
Ану їх к бісу!
Грибів, кисличок і ягíд
Не відцурайся…
Потрібен, кажеш, творчий гід?
Тоді збирайся!..
Я покажу не лише ліс,
А сущий праліс,
В якому владарює лис
І навіть править…
Не бійся ніженьки в росі
Занапастити:
На часі – відданій красі
Буть, не лестúти…
Повір у те, що я сказав,
Як янгол – в Бога…
Ліс – лише раз іхтіозавр,
Ось так, небого…
Якого біса ти мовчиш –
Не зрозуміти…
Я – бачу, а чи ти бачúш?
То – лиш терміти…
До біса неба і – краси,
І трав – до біса…
…Звучать пташині голоси,
На цім – завіса…
22.08.2011р.
БЛУДНИЦІ
З
ЧАРОДІЙНИЦЬКИМ ЧОЛОМ
…В сум’яття голосом не вводь,
Червою в яблуко не входь…
І не всміхайсь, і не питай,
Як у словах моїх Китай…
Анічичирк не відповім –
Всього забрав мене Тувім…
З його столезих сторінок
Пришлю на гріб тобі вінок…
За край зітхань не зачіпай:
Тримай при сόбі злості пай…
Чумою в світ балад не входь,
І знай: за месника – Господь…
06.09.2011р.
В ОБІЙМАХ
З КАРКОЛОМНІСТЮ
Ворушаться голови…
П. Вольвач
…Голови ворушаться в могилах –
Ніби гарбузи на гострих вилах…
Безголовий час, гірка доба,
Туловищам без голів – труба…
Але й голові без туловища
Наворожена печаль найвища…
З нею гірко в побуті й на святі,
Безголовість як вписати в святці?
Жоден із поважних писарів
До ганьби такої не дозрів…
Хоча всяке у світах трапляється,
Мертва голова не похмеляється:
Впившись кров’ю власної погибелі,
Напророчує нові Чорнобилі…
…Але менше в тексті з безголовістю:
Світ і так – в обіймах з карколомністю…
29.09.2011р.
ДОРОГОСВІТ
ДЛЯ ВСЕНЬКИХ УКРАЇНЦІВ
…Усі, хто має совість, – українці,
Господь їм помагає на віку:
І у години болю у криївці,
І в час, коли ідуть на толокý…
Допомагать – свята, жива потреба,
У ній, всезрячій, – корінь всіх начал…
То в загребущих доля непотребна,
Смітник при козах – їх земний причал…
Але і це – не конче визначальне,
Але і це, либонь, не головне…
Господнє Слово… Лиш воно повчальне,
Нехай воно всіх нас не обмине!..
Усі, хто має совість, хай почують
Його на хвилях і материках…
Думки і долі, хоча б де кочують, –
В Господніх зосереджені руках…
Усі слова, всі літери – від Бога,
Якщо в них Україна не згаса…
Молись за Неню, правдо неубога,
Нехай в натхненні множиться краса!..
07.09.2011р.
ДЕЩО ЗАПІЗНІЛА ПРОПОЗИЦІЯ
Друзям
…Поїхали на три дні на Оріль
Човном з мотором чи човном на веслах…
У холодильнику – курчата-ґріль,
Горілка з перцем: смачно, хмільно, весело…
Поїхали на три дні на Оріль,
Мить щастя зафіксує кінокамера…
І місяць, наче сріберна таріль,
Всміхнеться з неба, мов леґенда Хаммера…
Поїхали на три дні на Оріль,
На збори – три години й три хвилини…
Поставимо намет край чорних ріль,
Або в околах видобутку глини…
А ліпше – там, де сонячний пісок,
Де вечорів блакитна прохолода,
Де перепілка лудить голосок –
У цьому вже неспита насолода…
Поїхали на три дні на красу,
На ранок в ружах, на бенкети сонця…
Перейдем вбрід калинову росу,
Торкаючись душею листя й ґронця…
Ніщо нам не завадить в почуттях,
Ніхто нам не посміє це зробити…
Ріка, мов піднебесний срібний птах,
Нарéчена несуєтність різьбити…
Поїхали на три дні, Боже збав
Узять з собою міні-телевізор…
Дозвілля ґарантує сто забав,
На зв’язаних з мороками авізо…
10.08.2011р.
ЗА СКРИПКОЮ НОЧІ
Балада втрачених відтінків
Сказано: ніч. Піврозтулені губи.
П. Вольвач
…Піврозтулені губи… Сказано: ніч і – все,
Морок надію губить, качура – рань пасе…
Ти – на ранок небесна… Ти – із ночі земна,
Поміж серцями – бездна… Стишена і – сумна…
Що їй наворожила відьма зла з чагарів?
Люба моя, не варто ніжити упирів…
Що опісля виходить, відаєш і сама:
Душу нечистий вводить в пітьмище крадькома…
Там, за скрипкою ночі, сходить нова пітьма…
Час, де ми очі в очі, мов не було, – нема…
Все, що по нім лишилось, згасло на дні яруг,
Щастя, що в ніч божилось, впало за лютий пруг…
Не увійти з ним в пісню, не озвучить красу:
Музику в радість пізню з іншою пронесу…
Піврозтулені губи… Сказано: все і – край,
Відчай відтінки губить: пекло – толочить рай…
29.09.2011р.
МАТИ ШПЕТИЛА ДОНЮ…
Балада внутрішнього розслідування
...Мати шпетила доню: „Зізнавайсь, а ви – свідки,
Чому три ночі поспіль не ночувала вдома?
Знову з цим Модильяні, з ґевалдом з контрозвідки?
Най би між його бедер зла поселилась втома!“
Мати – громи метала, мати – рвала волосся,
В пиво, прокисле тричі, чарку влила горілки…
Щоб тобі, люба доню, в череві зайнялося,
Ліпше б уже кохалась з цим віспуватим Рільке…
Мати донькý жаліла, пáском чекістським била,
Голою виганяла збочинку на подвір’я…
…І Модильяні, й Рільке замолоду любила –
Так, що напірник репавсь і розліталось пір’я…
04.08.2011р.
ОСТАННІ ЛЕЛЕКИ
Балада
з осіннього присмерку
Богдані
…В небі – і хмари, і – гуси,
В небі – лелеки й качки…
А на даху чорногузи
Щось гомонять до дочки…
Доня їх чує-не чує,
В неї – ще крилець нема…
В мріях – і днює, й ночує,
Знаю: душа – не німа…
Вірші – читати не просить,
Вірші – з шпиталю шпаки:
Є той, що тужно голосить,
Є той, що клювом – з руки…
Де їй, при бантиках, знати,
Що на порі – холоди?
Вітер зачне розпинати
В тихій задумі сади…
Що їй, малій, несвідомій,
З того, що скоро зима?
Батько у неї – відомий…
Іншого в неї – нема…
Певно, нема і – не буде,
Але із цим як їй? Як?
Мо’, в злу годину забуде –
Гасне ж і в морі маяк…
Але тоді – небезпека,
Але тоді вже – біда…
Ну її – з Цура до Пека,
Хай на наш дах не сіда…
В небі – останні лелеки,
Мальви – зреклися лиця…
Спомини світлодалекі
Сходять з мого олівця…
Чим їх сьогодні голубить,
Чим їх сьогодні карать?
…Серце, якщо воно любить,
Вміє й собі докорять…
08.09.2011р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.