ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

                       * * *

В зірчату ніч, на свято, на Йордана,

Наснилась дивно донечка Богдана…

Санчат срібнопечальні полозки

Несли її за сніжні лозняки…

Вітри за нею гналися хуртечні, – 

Не хижозубі, а – до жаху гречні…

Крутили жорна ночі вітряки,

Дві рукавички – правили санкú…

А доня з них про щось мені кричала,

Вродливий смуток сміхом пригощала…

Дзвеніли сріблом куті полозки,

Далечиніли тихі лозняки.

Відходили з очей за гриву ночі,

І – тільки доня й батько: очі в очі…

І – тільки рукавички й – полозки…

І – тільки колія санчат з ріки…                      

В зірчату ніч, на свято, на Йордана,

До батька в сон приходила Богдана…

                                 ТАЄМНИЦЯ 

             ОПІВНІЧНОГО НАМИСТА

Білявочко, Катрусе, бандуристочко,

Це ж х то тобі купив таке намистечко?

У три разка навколо шиї світиться,

Щасливий той, хто вперше так освідчився...

А може, цей дарунок – воля матінки,

Тоді чому тривога перейма тебе?

Білявочко, Катрусе, витівниченько,

Чому мовчиш, струни палка сестриченько?

Нікому не скажу, хоча й кортітеме – 

Покіль намисто чарами ряхтітеме...

Дівоча таємниця – заморока ця,

Раз макоцвітно мінишся з лиця?

Горіх таємин колупать не будемо,

А то ще неню, пташечко, розбудемо...

Тремтить намисто, мов зірки-вечірниці,

З коханих рук одягнене опівночі...

                            * * *

...У світ казок везе саннúй візок,

У світ казок... Ви чуєте, кохана?

Зламавсь на півдорозі полозок, –

Там, де квітує дикосій, мов рана...

Чим будемо жар-квітку лікувать?

Довкіл – зима, довкіл – сніги, хуртечі...

Допоки в серці розпачу тривать?

Весни б! А тут – кожух, мов сич, на плечі...

У світ казок дорога – непроста,

У світ казок дорога – забарилась...

...Лягла пелюстка болю на вуста,

Немов наснилась...

ЧИТАНЯ СЕРЕД НОЧІ

                                      Галі

Біла сінешня стіна

Вжалена змроком...

...Хто це заходить з вікна

Скрадливим кроком?

Платтячко знявши, ступа – 

Ледве що диха...

...Сріберноп’ята ступня – 

Кішечка дика...

Млосно від трав-степовиць:

Ніч – мов кадило...

...Небо на лапах левиць

Поруч ходило...

Біла сінешня стіна

Щит розвертає...

...Хто це стоїть край вікна – 

Душу читає?

                           * * *

Гайда з розщелини – навстріч снігам,

Усміхнена, прозориста Галино:

Повідаєм завзятим ворогам,

Чому до нас прихильна Божа глина...

Їх так цікавить, чому ти і я,

За руки взявшися, йдемо по світу...

Натомлена підступністю змія,

Сичитьна нас з барвінкового цвіту...

Та ми – ідем: хлопчисько і дівча,

Залюблені в нев’янучі знамена...

І світиться в розвиднених очах

Знамення...

     РІЗДВЯНА МОЛИТВА

  ЗА РОДИННИМ СТОЛОМ

Радість непотьмарена в очах:

Сидимо – при Різдвяних свічах…

На столі – напої і наїдки,

Янголи небесні – щастя свідки…

В центрі столу – неня, Божа доня,

Біблія – в її тонких долонях…  

Слово Боже – з серця пророста,

На дитячих личках – чистота…

Любимо Тебе, Небесний Отче,

Подаруй благословення зодче:

Хай в родині бережуть святині,

Хай обійдуть стріли зла й гордині,

Хай Душа натхненням воссія,

Славім, Господи, Твоє ім’я!