21 лютого – Міжнародний день рідної мови

 ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат літературної премії імені Бориса Антоненка-Давидовича (2011)

Мені ця мова – органічна,

Вона – немов жива вода…

Така – земна, така – космічна,

У ній – і радість, і – біда…

Вона – сестра, вона – матуся,

Вона – невістка у журбі…

У неї – повнозерня вчуся,

Їй поклоняюсь – мов судьбі…

Вона мені – у спадок дана,

Мов оберіг у сповитку.

Душа її – все зряча рана:

Бог мав таку…

                    ТРИПТИХ

          СИЛИ ТА ОКРАСИ,

ПРИСВЯЧЕНИЙ  УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

                            З

                        циклу

        ,,Мова Мами і Тараса"

                           1

…Ганьба сучасної школи – 

Зневага до рідної мови…

Не пробачу її ніколи,

В ній – підступні ознаки змови…

                           2

    …Буваючи серед учнів,

    Окрім слів-милозвучнів,

    Здіймаю, як шаблю д’горі,

    Надію, ґартовану в горі…

                         3

…Із вірою та любов’ю

 Споріднений, вважай, кров’ю:

Мова Мами і Тараса – 

Віри, любові сила й окраса…

                                 * * *

...Книгаренька на вулиці Бандери

П’янить томищами не згірш мадери...

Культурна візитівка міста Лева,

Де з вічністю заручені дерева,

Де видавці з „Червоної калини"

У слові зупиняють часоплини...

Так сонячно мені в її світлиці,

Закладка в збірці – що перо жар-птиці...

Зір – в кожну літерку дрібну вникає:

Сонет Франковий душу пропікає...

                 УКРАЇНЕЦЬ ДУХУ

                             Балада

             про провідника з пітьми

…Франко й сьогодні провідник з пітьми,

Франко й сьогодні Українець Духу…

Він той, за ким у бій пійдем і ми,

Аби розвіять морок, тлін, задуху…

Франко чолом в безодню не поник,

З ідеями борні не припізнився…

Він чину і завзяття трудівник,

Його рядком лан честі зазернився…

Франко не Бог, та божий дар у нім

Всевишній вияскравив достеменно…

Ми з ним усі у колі вогнянім

І нас назвать не важко поіменно…

Ми – ідемо! І голос наш гучить,

І відблиски звитяги – на знаменах…

Чого народ безсмертний ґеній вчить, – 

Не віднайти в безтямних шоуменах… 

Франко – пророк… Його всезрячий крок

Не вичерпав себе, свою натуру…

А ви мені про сатанинський рок,

Якому поклоняєтеся здуру…

Я розумію: всяк – шука своє:

Безликий – до безликого тяжіє…

Рука мерця – мерцю гріш подає,

Та в слові ще нещерблені ножі є…

Тож повторю: лупайте сю скалу,

І правдовияв совісних збудéться…

…Ніколи не явити Бога злу,

Най у бескеттях згуби западеться!..

А мій Франко – мої суремні дні,

А мій Франко – невичахле багаття…

Він – правдочолець з словом на стерні,

Яке безликість не пірве на шмаття…

Я це збагнув не вчора, і тепер,

Коли не гоїть правда поклик болю,

Франковим серцем власний дух підпер,

І виродків безчестя ніц не бою…

Бо що вони? Більмаві кажани,

Їм гнів мечів збороть і нині годі…

…Каменяреві доньки і сини

Несуть вогонь, що бурхає насподі…

04.09.2013р.

                    КНИГА

                          З

                      циклу

   „Проростання крізь попіл"

...Книгу убивають з револьверів,

Книгу убивають з автоматів,

Книгу убивають з кулеметів,

Книгу убивають з вогнеметів,

Книгу убивають з інтернетів,

Книгу беруть на вила

І вергають до вигрібної ями,

А вона, потрібна всім, –  живе…

І буде жити – 

               доки існуватиме

                                    Людство…

07.10.2012р.

              БАЛАДА

                  ПРО 

     СВІТАНОК ДУШІ

…Книга – душі світанок,

Ви не згодні хіба?

Книга – високий ґанок,

Безкнижжя – лихо, ганьба…

Книга – колиска роду,

Книга – псалом душі…

В книзі шукають вроду

І мужність справжні мужі…

Шукають, а чи знаходять?

Все залежить від тих,

Хто сповна верховодять

В руднях слів золотих…

Книга – не є провінція,

Книга – ста спраг столиця…

Книга – ґротеск і ґрація,

І розвеснені лиця…

Знайся із нею штивно,

Проникай в її Суть…

…І не люби фіктивно

Слів, що вічність пасуть…

12.11.2012р.

                     * * *

… Од болю гибіють слова,

Але не падають – тримаються…

Мовчить трава, рида трава,

Комахи – в небі смутків маються…

Од болю випали сніги,

Од болю дощ пішов сьогодні…

Та в серці ще снаги й снаги,

Але кому ці вірші вгодні?

Я – не навиклий догоджать

Ні принцу, ані злидарéві…

…І навіть тій, що жито жать

Іде, щоб хліб дать королеві…

…Легкого хліба скрізь не є,

Але до хліба треба й солі…

…А слово істину снує:

За так? За скляночку квасолі?..

…Од болю гибіють слова,

Але на покуті тримаються…

Душа їх сонячність спива,

А прутики? В доцільність граються…

29.10.2015р.

         СЛОВА З ДАЛЕКОГО БЕРЕГА

…Слова – знесилені, слова – знеможені,

І, все ж, усміхнені і, все ж, примножені…

Слова – сполинілі, в ніч потолочені,

До лук сіделечних в дощ приторочені…

Слова – порубані, за гріх покарані

І, все ж, невичахлі при чорнім карканні…

Слова – калинові, не позолочені,

Доньцí в три посаги в снах напророчені…

Слова – катовані й розконвойовані,

Для звироднілих зайд геть табуйовані…

Слова – пригнічені і розпрозорені,

В росі любистковій добром озорені…

Слова – заквітчані, незаболочені,

Всевишнім з пранебес нам напророчені…

Слова – барвінкові, слова – кармінові,

В заставу віддані псу й нафталінові…

Слова матусеньки й рідного батечка – 

З часів, як мова ще була не в горлі затичка…

13.03.2013р.

                     * * *

                Б. Антоненку-Давидовичу

...В зоні культурного лиха – 

Мова, лебідонька тиха…

Крила б Вам висріблив, ненько,

Та западає сердéнько…

Чому ж воно не голосить?..

Духом святим плодоносить…

      ВЕЛИЧ П’ЯТОГО СЛОВА

                       Леґенда

…П’ятого ж слова ніхто не знав,

Кажуть, ніхто його з нас не вчився…

Так рік за роком собі минав,

Морок між слів чотирьох сочився…

Дощ – за дощем, а за снігом – сніг,

Ранок і вечір, і ніч – ярами…

Лисиці нишкли край грубих ніг,

Вовки зле шастали за вітрами…

Човен тонув, затим – виринав

За очеретом, за осокою…

А п’ятого слова ніхто не знав,

І пахло в серці за ним тоскою…

Аж ось прибились, з неба, писці,

І щось на чолах пітьми писали…

А літери тліли в їхній руці,

І за хвилину чи дві – згасали…

Господь – се бачив… Довго мовчав,

А потім сказав – аж відлуння з поля:

„Я – вмисне вас п’ятого не навчав…

Воно – криваве… І зветься ВОЛЯ…"

Писці – завмерли… В шоці були:

Це ж – саме те, яке ждуть знамена…

…І довго знати не всі могли

Ціну на віще Боже Знамення…

08.10.2015р.

                     * * *

                                 Світлані Єременко

…Є слова – гостролезі, як бритва,

Є живопис – як творча молитва…

Є печаль, до якої віками

Не дійти із брудними руками…

Не кажу вже про душу: не хочу

Брать на спит її скруху співочу…

07.11.2010р.

                      * * *

                                                 Л. Мосендзу

…В Швейцарії слова – мов царії,

Але нема, й на нігтик, України…

Тут душі тиші – блазні, парії,

Тут тонкорунні дні – тривкі таїни…

Для письмака тут дрібка простору,

А для пігмея – забагато…

…І якщо ви – з іншого виміру,

То навіть тіні ходять вайлувато…

01.04.2013р.

               БАЛАДА ПРО СЛОВА

                                                                              В. Коржу

…Такі важкі слова… Аби підняти їх

Змій тридцять літ підряд одне лиш м'ясо їв…

Такі легкі слова… Лягають на блакить,

Душа в їх овидах кульбакою кипить…

Такі ламкі слова, мов з лісу деревá,

В квадраті честі їх віджевріла трава…

Лягла, мов жовті лами на спочив,

А птаха в головáх – хоча б чив-чив…

Такі липкі слова, неначе мармелад,

А хтось із них ліпив ракетодром балад…

В гудрон їх опускав, у фарби, в креозот,

А в результаті вірш – з чужим обличчям дзот…

Такі земні слова з подобою зайців,

Хоч автор, запевня, не прагнув манівців…

17.08.2011р.

                         БАЛАДА

        ПРО КАРЛИЦЮ В СНІГАХ

…Сім’я без Господа – лукавства чаша,

Сім’я без Книги – хлів, а не сім’я… 

Вітчизна це не лише коням паша – 

Самодостатність ваша і моя…

Сім’я без Господа – німа святиня,

Куди із нею, як душа – зла тля?

При ній поводарем сліпа гординя,

Що чорних серцем горем звеселя…

Сім’я без Господа – це хижі пальці,

Які стискають і гребуть своє…

Такі, зачаті скверною, зухвальці

Не знають Бога – в них пітьма жиє…

А у пітьми, вважай, свої закони,

А у пітьми – катмає радощíв…

У серці болю не висять ікони,

Не чуть ні соловейка, ні хрущів…

Сім’я без Господа – чорніша ночі,

Сім’я без Книги – карлиця в снігах…

Хто їй розкриє напівмертві очі,

Хто втримає на зболених ногах?..

11.03.2012р.

      БАЛАДА ПРО КНИЖКУ

…Книжка – найбільша політика,

Царює в ній кожна літерка:

Велика і геть мала 

Постали супроти зла…

Хоч родом вона з будення,

Та є джерелом натхнення…

Чоло над нею схиляється,

І темрява просвітляється…

Книжка – свята, як неня,

Сяйва живого жменя…

Вітчизна вона й держава,

І правдонька неіржава…

Книжка – донька сумління,

Що їй вогонь і тління?

Книжка – держава духу,

Май її в щастя й скруху,

Брудом не оскверни,

В світ людей поверни…

Книжка – і цвіт, і плід,

І крізь пітьму болід…

Май її при собі

І знайдеш своє, дастьбі…

06.10.2012р.

                  * * *

…В державі слова – заколот:

Бунтує Армія ще й Флот…

Пролетарі усіх балад

Запрагнули навести лад

В підтексті й тексті, де стоїть

Невиправно-драглиста їдь,

Де ворохобиться біда,

Де морок душу виїда,

Де день і ніч на покуті

Рябить в очах від потерті,

Де честь і гідність на словах

Геть розпоролася по швах,

Де незалежність молода – 

Ордою приспана біда…

08.04.2011р.

                  НЕБО З КРИГИ

У козацькому музеї – самопали,

У козацькому музеї – гаківниці…

А де ж сонце пракозацьке? Закопали…

А де ж зорі? Осквернили серцем ниці…

У козацькому музеї – шаблі, стріли,

У козацькому музеї – сагайдаки…

Та на вулицях ви Байду чи  ж зустріли,

Чи новітній вас розраяв Сагайдачний?

У козацькому музеї – кобзи, ліри,

У козацькому музеї – древні піки…

Тільки взяти їх до рук – бракує віри,

Закотилась булава поміж засіки…

У козацькому музеї – бронза, книги,

У козацькому музеї – дальні гості…

Та в очах екскурсовода – небо з криги,

Та в очах екскурсовода – мертві брості…

Чому так і доки так? – журбу питаю,

Чому так і доки так? – нема одвіту…

Б’ю на сполох, меч у слово повертаю,

Та не чутно із вуст воленьки привіту…

У козацькому музеї – чемна тиша,

Вікна – вимиті, паркет, як щит, натерто…

Забрела у мишоловку клята миша:

Кіт музейний зневажав її уперто…

                    * * *

Нахилилась над серцем пітьма:

Української мови – нема…

Я сахнувся, почувши бридню:

Шпори – в боки коню…

Мчи, буланий, за сиві яри:

Десь же наші ще є прапори…

Сповісти своїх: зрада бреде,

Напомаджену підлість веде…

В тої підлості є десь кума,

Вона мека: в нас – мови нема…

А без мови – який ми народ?

Свинопаси чужих нагород…

А без нені – які ми співці?

Просто курям на сміх – горобці…

А без мови чи ж нація ми?

На налигачі – діти пітьми…

Мчи, мій коню, – допоки підків:

Розбуди у похід козаків!

                               ПАРИЖ

                                    НА

                  УКРАЇНСЬКИЙ ЛАД

                    Пам’яті С.Петлюри

…У Парижі, на цвинтарі Монпарнас,

Де на цвіт осипаються змроки,

Струнить тишу громову найсонячніший із нас,

Асистують йому прокажені й пророки…

Їх набої збираю долонями слів,

Щоб Вкраїні світань передати…

Самотужки – непросто: бракує послів – 

Навіть в час домотканої дати…

Та як тільки вдається, а це зрідка бува,

Отверзаються очі ночей і балад…

Крізь ґраніт проростає дволеза трава,

Наладнавши Париж на український лад…

                 ОБЛИЧЧЯ СЛІВ

Перебираю в пам’яті слова:

Вуста, криниця, ластівка, трава…

За кожним з них стоїть чиєсь обличчя,

Чиясь душа невтолено жива…

Щоб ними нефальшиво володіти,

Не досить просто плакать чи радіти – 

Потрібна, згодьтесь, щирість в почутті,

Безпосередність, котру мають діти.

Перебираю в пам’яті слова – 

Робота серця й помислів трива…

   СЛОВА ЩАСЛИВІ – ЩИРІ І КРАСИВІ…

                                                                            Галі

…Мовчати слову, зваж, не в