ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Шандора Петефі (2013)

З циклу „НА ДНІ МОВЧАННЯ“

                         * * *

…На дні мовчання кішка ловить мишу,

На дні мовчання?  Так, на самім дні…

Кохана, сповідаймо серцем тишу,

Вона в нас на буланому коні…

На дні мовчання – дні, а з ними й ночі,

Читать – втомилися, а говорить?

Які у тебе, люба, з сонця, очі,

Їх можна лиш, хіба, боготворить…

На дні мовчання пораймо надію,

Так, лиш надію, а не біль, журу…

…Що я з своїми розпачами вдію,

Якщо на порох їх не перетру?..

12.11.2015р.

                          * * *

…Нема в моїй душі ні сонця, ні печалі,

Ні мальв, ні – солов’їв… Одна самотина…

Десь там, за туманáми, – мої чалі,

Десь там – невиліковна далина…

Нема в моїй душі ні віхоли, ні грому,

Нема в моїй душі й надієчки… Нема!

Зболілі вірші впали на солому,

Мов хлопці, яких вжалила пітьма…

Стою, мов остовпів… Стою, а як упасти?

Стою, зле покатований дощем…

Як заховати душу від напáсти?

Як заглушити в ній конвульсій щем?

Нема розради і нема покути,

У сховку щирості – снаги нема…

…А день –  у сторозтерзаність закутий,

А ніч – до божих промислів німа…

12.11.2015р.

                        * * *

…За кураями – клени і тополі,

За кураями – знову кураї…

Душа не випила ще всенькі болі,

Ще залишúлись розмисли мої…

За кураями – осінь з полинами,

За кураями – степ і полини…

А вже мене підштовхують до ями

Ті, які ходять в наймах Сатани…

Я найманців, Галино, не боюся,

Я з найманців, що празнують олжу,

Як з гуся мертводзьобого, сміюся,

Та вслух цього, можливо, не скажу…

Навіщо говорить про одіозне?

Навіщо мертвичину колупать?..

…Життя – вельможне… Саме так: 

                                            вельможне,

Важливо його сутність не проспать…

12.11.2015р.

                 * * *

                       Миколі, Анатолію, 

                       Грицькові

…Хлопці, не ходіть краями,

Хлопці, не служіть пітьмі…

Як вам жити холуями

В холоднючій цій зимі?

Хлопці, не ходіть до зради,

В зраді правдоньки нема…

Що в літах вам на заваді:

Згуба, проклятість, пітьма?..

Хлопці, не ходіть і в слово,

Там для вас роси нема…

…Мовлю це вам ґонорово,

Бо… жалію крадькома…

12.11.2015р.,

м. Січеслав

                        * * *

…Зболена совість не хоче мовчать,

Зболена совість – голосить, голосить…

А над Самарою – гуси кричать,

Як їм сказати розпачливе „досить“?

Зболена совість на межах всіх меж,

Зболена совість – за терниками…

…Коні булані виходять з пожеж:

Хто їх виводить святими руками?..

12.11.2015р.,

м. Січеслав

                      * * *

…Диво з див – твої вишневі губи,

Диво з див – ти, щиросте моя…

Ми зустрілись на планеті згуби:

Хтіли в ніч послухать солов’я?..

Диво з див – твої земні тривоги,

Диво з див – твої земні жалі…

…Не збивайся, заки світ, з дороги,

Не горюй у розпачів на тлі…

12.11.2015р.,

м. Січеслав

                      * * *

…Гомони зі мною на світанку,

Гомони зі мною уночі…

Вірш мій – ось: він не згорів у танку,

Не сполохали його сичі…

Говори зі мною – доки згуби,

Говори – допоки почуттів…

…А я що? Твої цілую губи – 

Найсолодші в безлічі життів…

12.11.2015р.,

м. Січеслав

                * * *

…Слова розплющують очі

І виходять на ґанок…

Коли се? Та сеї ж ночі,

Точніше сказать, під ранок…

Слова розплющують очі

І – до любистку, в роси…

Такі вже щирі й співочі,

Аж терпнуть в Галюсі коси…

Слова розплющують очі

І йдуть в степи, за загати…

А ти від’їжджаєш в Сочі – 

Іншого, мо’, кохати?

Слова розплющують очі,

І що їм тепер робити?..

…А ранки – такі співочі,

Ікони б з віщих різьбити…

12.11.2015р.

                          * * *

                                                                     Галі

…Якщо прийде зима, де подіти слова,

Де подіти слова, моя люба?

З ким тривога біду свою перетрива,

Може, з пташкою посеред дуба?

Якщо прийде зима, де подіти жалі,

Чи не в ці ось балади сховати?

Зірка сяє і падає з жаху в імлі:

Чом кохання втікає в блавати?..

Якщо прийде зима, де подіть радощí,

Щоб вони не схололи в поранні?..

…А сьогодні ще дахом гуляють дощі,

Пишногубі такі й первозванні…

Я до них – і щокою, і сном, і – плечем,

Я до них – і цигаркою, й цвітом…

…А на серці казкує невипитий щем:

Тужить тоскно за зболеним літом?..

12.11.2015р.,

м. Січеслав