ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Антуана де Сент-Екзюпері (2014)

ЕЛЕГІЯ КУПАЙЛИНСЬКОЇ НОЧІ

Пізно вночі, на Купала,

Радість тривогу приспала.

Тихо пішла до води,

В росяних травах – сліди...

Пізно вночі, на Купала,

Вивільга-птаха зітхала.

Кликала вивільга нас:

„Час, мої суджені, час!“

Пізно вночі, на Купала,

Зірка до зірки припала.

Зірка сказала зорі:

„Все – на порі, на порі...“

Пізно вночі, на Купала,

Річка жагу колихала.

Кликала, люблячих, нас:

„Час, мої суджені, час!“

Мавки – теж бавитись хочуть,

Хрещених – не залоскочуть...

Хрещеним ниньки – везе:

Хрещених – Бог береже!

Пізно вночі, на Купала,

Неня в любистку купала

В ночвах малого мене:

„Хай тебе зло обмине...“

Серце слова ці пророчі

Не забува сеї ночі.

Мовить, кохана, тобі:

„Брів не заламуй в журбі...“

Пізно вночі, на Купала,

Юна русалка не спала.

Вийшла, як ти, із води:

„В красні обійми – ходи!“

ЗАМОВЛЯННЯ НА ЛЕЗІ МЕЧА

Мої небесночолі замовляння –

Перед святинями минувшини схиляння.

Мої прозріння і мої знахíдки – 

Далеких відкриттів сучасні свідки.

А мо’, й не свідки, може, й значно більше:

Те, що зове душа діткливим віршем...

Мої небесночолі замовляння –

У суть тривог проникнення, вдивляння.

Вдивляння – в губи і вдивляння – в очі:

Посеред ранку і – посеред ночі...

Все, що відчую, що збагну, побачу – 

Опісля словом вирізьблю, позначу.

Слова ж бувають, як мечі двосічні:

Недарма, кажуть, я знайшовся в січні...

                              * * *

На зеленому клені – сльоза золота,

Ти до неї наблизила змерзлі вуста.

Ти хотіла надпить ту сльозину, а я

Взяв з руку тебе: „Не твоя – солов’я...“

На зеленому клені зітхав голубок – 

Традиційно вкраїнський, говорять, лубок...

Ти хотіла пташину шугнути, однак

Схаменулась: „Нехай, то – розкрилення знак“.

При розкриллі отім – і сльоза, і душа,

І зоря, що з крайнеба до нас поспіша.

Поспішає, спішить, а не може прийти,

Не згубивши підківку на схилі версти...

Ти підківку ту, люба, до рук не бери,

Ти мене за журбу золоту не кори.

Що поробиш, як гублять підкови літа...

...На зеленому клені – сльоза золота.

                           * * *

Почуй мене, любов моя, почуй:

Зі мною в стиглім житі заночуй.

Почуй мене, жаго моя, почуй:

Струну під серцем скрипаля відчуй.

Почуй мене, печаль моя, почуй:

Циганським таборищем не кочуй

За мною, за моїм розмай-чолом – 

Стань явором, що всох за тим селом,

З якого я пішов у світ ста мрій – 

Золоточубий, мов дупляник-рій...

               * * *

Вінчання в храмі болю

Не сон, а явина...

Мою хрещéну долю

Хай злива не мина.

Нехай громи – над полем,

Яке не зна межі...

Чуття, розп’яті болем,

Не відають олжі.

Мій розпаче, мій люде,

І в січні мальва – є!

Світ з серця наче з блюда

Склює зерно моє...

Вознісся храм далеко – 

За озеро Земне:

Туди, де брат лелека

Небесне жито жне...