Творення сучасного українського канону

                          В ДОБУ ЗАНЕПАДУ Й ВІДРОДЖЕННЯ...

    Український класик від поезії Юрій Кириченко у вірші „День народження“ запитує : „В добу занепаду й відродження / Що для поета День народження?“, немов передбачає цю зустріч, 16 січня 2018р., в київській бібліотеці ім. Ошера Шварцмана, де Вони, Поети, зустрілися: Василь Стус і Юрій Кириченко. Зустрілися, бо по-другому і бути не могло, адже в обох – День народження, а, за словами Юрія Івановича, це коли „серце не в кольчузі, / Бо поруч друзі“, коли „почуттів облагородження“, „коли ... казка розтопить кригу, / Здолавши кривду“, коли „звернення на Ви до слова, / Що – не полова...“. Василю Стусу – 80, а Юрію Кириченку – 64!

    Літературні читання до Дня народження Василя Стуса „Поет повинен бути людиною“ зібрали повірених друзів поета. Вечір розпочав Дмитро Стус, син поета, відверто повідавши сокровенні епізоди з свого життя, пов’язані з батьком, мамою, дідом – родиною, що святе для кожного українця, і емоційно, виразно віддзеркалив душу батькового Слова.

    На вірші Василя Стуса була написана музика, яка лунала на вечорі. Діти і підлітки, декламували самостійно обрані вірші класика, серйозність яких призначена для дорослих, що дає надію на світле майбутнє України. 

    Дивним чином з’єднала, духом проклала місточок між нами і творцями сакрального Слова, прочитатавши вірші Юрія Кириченка, присвячені Василю Стусу, Наталія Прокопенко. Вона з хвилюванням продекламувала посвяту Великого – Великому, яка містично передалась присутнім, які прийшли, щоб чути.

    Бережно тримаючи в руках книжки Юрія Кириченка „Серце в сорочці з любистку“ (1993) та „Перехід на передзим’я“ (2003), Наталка читала:

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

            В’ЯЗЕНЬ ЗІРКИ

                                                    В. Стусу

...Де останній із Могікан

Українського слова?..

Згас, мов обрію зболений кант,

А не стлів, як полова...

На обочині снів – колоски,

Мов запльовані діти...

Сонце – наче карась без луски, –

Як такому радіти?

Знак запитання – спротив блідий

З-під копірки...

...Впав останній стрілець молодий – 

В’язень зірки! 

ВАСИЛЬ СТУС: СЕРЦЕ І СЛОВО,

ПРОШНУРОВАНІ КОЛЮЧИМ ДРОТОМ...

                       Поема-монолог

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

                        4. Золота узда

                                              Світ вишито хрестом,

                                                      гудуть хрущі травневі.

                                                                               В. Стус

Душа моя – з перстом, який не зна зневіри,

Душа моя – з вогню, який не погасить.

Світ вишито хрестом, він – брат сузір’я Ліри,

Допоки днів-проклять – його в собі носить!

Душа моя чудна, але – не без’язика,

Душа моя з снігів, хоч сонця в ній – сто мір.

Вона – не скарбівник, не блазень, не музúка,

Та стачить в ній зорі на весь хрещений мир...

Я взяв її з біди, що зветься Україна,

Я взяв її з краси, аби нести в майбуть...

Моя душа – сльоза: не Божа – солов’їна,

Їй, мов Дніпру, при бережечках буть, –

При тих, де коненят пасе наруга,

При тих, де сніда з лишеньком біда.

При тих, де срібна в пранадій – попруга,

А золота, як розпач брів, – узда! 

  5. Молитва над безоднею

                 Давно забуто, що є – жити,

                 і що є світ, і що є ти.

                                                 В. Стус

Зрікаюсь тіла, відрікаюсь,

Та – не душі, та – не душі.

З гризотами ще поквитаюсь

На мислях, як на палаші...

Зрікаюсь тіла, вивільняюсь

З дрібних нестям, обрáз, олжі.

На півшляху не зупиняюсь,

Бо кров’ю святяться ножі...

Зрікаюсь броду – не народу,

Зрікаюсь усміху – не мрій...

Аби не стратить честь і вроду,

Відбудусь... у землі сирій.

В землі відбудусь, коли збудусь

У слові, що такóж – земля.

Зерном із колоса пребуду

У світ, що – гнівне немовля...

Мій день столикий і великий,

Мій день – калинонька і злак...

Він ще такий косноязикий,

Немов на палі вурдалак...

Він марить лугом соковитим,

Він скине пута німоти:

„У власне тіло увійти

Дано лише несамовитим“*.

_________________

*Цитата з вірша В. Стуса.

    Наяву було творення сучасного українського канону, де за словами Андрія Окари, національна „SoftPower“ („м’яка сила“), а це тексти Василя Стуса, Юрія Кириченка, яскраво означилась, як один з атрибутів культурного і політичного суверенітету України.

    Можна тільки додати, що до абсолютно гуманітарних контурів постатей Василя Стуса, Василя Симоненка, долучився Юрій Кириченко, як поет, який сьогодні мобілізує нас до участі в божественній і звитяжній акції життя.

                                                      Ганна Степняк-Лозинська, журналіст.

м.Київ,

23.01.2018р.