ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Володимира Маяковського (2014)

                            БАЛАДА

         З-ПІД ПЕРА АНТИЧЕКІСТА

                                   З

                               циклу

          „Харизма творчих мімікрій"

…Я – націоналіст, поет, античекіст,

Люблю дерева, коней, хуртовини…

За надживе мене взяв живокіст – 

Його прозріння і його провини …

Я – у розробці, я – на лезі смут,

Я не бажаю чарувать задуху…

Несу свій хрест, а ви – старий хомут

В ім’я безчестя і Святого Духу…

Я – націоналіст, поет, античекіст,

Мої книжки – мої метаморфози…

Наружка йде по п’ятах – сучий хвіст – 

А цинік шепче: „Авторські психози"…

Я на шептання всі поклав предмет

Ще й перцем прямодушності приправив…

А в результаті вийшов кулемет,

Який балади скрух моїх прославив…

Я не хотів ні слави, ні проклять,

Я не шукав безплатної шамовки…

Я в пройму неба вийшов погулять

З Всевишнім для душевної розмовки…

Вам би і це підслухать, записать,

Задиристо задокументувати…

…А потім уже кайлувать, кусать

Мою печаль з граніту, а не з вати…

06.08.2011р.

             ВЕЛЕТИ З-ПОЗА КУЛІС

               Балада про голого Васю

…Скільки заяв, комітетів, промов,

Христопродавств, людожерств, тихих змов,

Що, обтрусившись, мов курка з сміття,

Тихо ідуть на заріз – в небуття…

Все, що посόбі лишають вони, – 

Звільнений кендюх, обрубок з війни…

Всі вони, звісно ж, були за народ,

Всі – не бажали з рук псів нагород,

Всіх їх з’їдала труха каяття,

Всі – змарнували світанок життя…

Виквіт їх справ – злом потрощений ліс,

Всі вони – велети з-поза куліс…

А як завіса під ноги впаде,

Як голий Вася себе поведе?..

12.09.2011р.

                      ВІРШ І СВОБОДА

…І що таке вірш і свобода насправді,

Як у милій Вітчизні не моляться правді?

Сокровенність запитання нудиться світом,

Начинивши класичність рядків динамітом…

Небезпечно стає і трудитись, і жити,

Навіть з кавою м’ятну цукерку спожити…

Так воно є насправді чи лише здається?

Серце, зрадивши бруствер, догідливо б’ється…

Його чують-не чують, його обминають,

А при стрічі, потиснувши руку, не взнають…

Це – покара за зраду, за малодушність,

Що, зітерши обличчя, збезчестила слушність…

Хтось поправить: не слушність, колего, – доречність…

І матиме рацію…

Тисну руку вам, Вроджена Незаперечність,

Вітання моє з даху вірша Ґорацію…

Цікаво, що мовив би він, усміхнувшись наразі:

Шануймося друзі, чи – братаймося, вразі?..

20.10.2011р.

                      БАЛАДА 

        ПОЗИЧЕНИХ ЗАВЗЯТЬ

                                             П. Вольвачу

…Небеса не ждуть народжень – 

Нишкнуть в стані перероджень…

Що їм дать і що в них взять – 

Крім позичених завзять?

Піднімать драбину в небо,

Аби нею ліз хто-небудь?

Що це: фах чи оберіг,

Чи, даруй на слові, гріх?

Коби знати, коби знати,

Не рядився б у стаґнати,

А подався б у блакить,

Мов безп’ятько у рокить…

Але ж небо вже не мрійне – 

Сіре, скрадливе, серійне:

Якщо є на нім Господь,

То – на бублики приходь…

Чом скривився, хлоню любий?

Думкував, що вірш беззубий?

…Збувшись творчого кошмару,

Переймай бублешну хмару!..

20.09.2011р.

                        * * *

                                                        Софійці

…В житті без болю, без страждань

Нічого не бува…

І навіть на льоду, в Йордань,

Трапляється, овва,

Сокирою хтось палець втне

У себе на нозі

І навіть оком не змигне

При молодій сназі…

В житті, в хуртечі остюків,

А то – і в царстві руж,

Не всякий огир – без підків,

Не всякий хлонь – без груш…

Але трапляється, бува,

Що й цар – злиденний цап…

І не спаса ні булава,

Ні з припічку мацап…

В житті без болю, без страждань

І гусь не освятивсь…

І навіть той, що на Йордань

В горшку перехрестивсь…

23.08.2011р.

                             БАЛАДА 

         КРАМОЛЬНИХ СЕНТЕНЦІЙ

                                    Круглобокий карбонарій

                                    Семиструнне щось чита.

                                                          П. Вольвач

…Семиструнне? Золоторунне?

Що він в біса чита?

В міру – чесне, в міру – відлунне

Хмарить судьбі вуста…

Ні докопатись, ані доскочить,

З кадуба не надпить…

Душу не надто, áле ж лоскочить – 

Навіть, як тота спить…

Що за незвичний в часі сценарій

Виснував нам павук?..

Дейкають: в Київ прибивсь карбонарій,

То – з його дудки згук…

Ходить за плугом – мов посіває,

В душах корчує брук…

Бога племінником прозиває,

Має стонадцять рук…

З ріллей прибув чи явився з глини,

З ліжників трьох кобіт,

П’яти задравши за часоплини,

Той, що не мав чобіт?..

24.09.2011р.

                               БАЛАДА

    З ДЖМЕЛИКОМ В ЧУДНОМУ ОЦІ

                                                                              Галі

…В ніч ста химер вірш був сліпий Ґомер,

Але йому розвиднювалось звільна…

Пройшов крізь моровицю і – не вмер,

Слав телеграми із Парижа й Відня…

Я був при ньому, мов поштивий паж,

Виконував примхливі забаганки…

А якось він прорік: „Мене зображ,

Але правдиво, звісно ж, без обманки"…

Я був заскочений: писать портрет

Такого знаменитого бувальця?

Ну, хай би вже якихось Клар чи Ґрет,

А то – віконта, творчого зухвальця…

А вірш грайливо олівець стругав

І, оком кинувши на трьох панянок,

Стегнастих в міру, вже наполягав,

Аби я запросив цих волинянок

На каву, на розмову, на десерт

І вів себе із ними як годиться…

А що я мав? Я лиш в одвіт: „О, сер…", – 

Поштивим буть слузі завжди годиться…

А що ж портрет? Він важко нависав

З надбрів’я, з-понад пліч, із-за постави…

Не я його – вже він мене писав

Для небувалої в житті вистави…

Віконт – із тих вигадників ще був,

Тому про це не зайве уточнити:

Замовлене означив і – забув…

Та як таку вказівку відмінити?

Портрет – писався, а поважний пан

Не мав і гадки, що його мавпують…

Вже – й чоботи шкапові, вже й жупан,

Вже й очі, що з поважних дам кепкують…

Лишавсь, хіба, якийсь там штрих чи пів,

Коли господар волі і лінивства

В багет упершись лобом, остовпів,

А повертався сутінком з мисливства…

„Це що за звір, – він запитав, – жирафа,

Кобила, що, по суті, цуценя?

Якщо це стіл, то де тоді карафа

З вином, яке ці глузи здоганя?"

В ніч ста химер вірш був сліпий Ґомер,

Допивши віскі, став писать Жоржетті…

Від передози він тоді не вмер,

А помістив себе в міській ґазеті…

…Пройшло відтоді зим, а може, й літ,

Ґазета в місті вже не видається…

А вірш, натхненням розтопивши лід,

Перед слугою більш не задається…

06.10.2011р.

         БОНАПАРТ НА ПАЯХ

       Балада про гру в хованки

                                      ...ні страху, ні смерті...

                                                        П. Вольвач

...Не знають ні страху, ні смерті

Голодні, холодні, обдерті...

А що їм, у біса, втрачать?

Їх душі втомились кричать...

Про тіло –  немає й балачки,

Болячка у нім до болячки....

Від п’ят і до вух в лишаях,

Воно – Бонапарт на паях...

Хто пайщик у перших, хто – в других,

Спитати б в світанків моругих,

Та, знаю, не скажуть мені,

Затявшись, мов мертві в труні...

А тому не варто й старатись,

Час в хованки з вічністю гратись...

Хто виграє тут, хто – програє,

Нехай це вам серце не крає:

Так водиться в білому світі...

...Дні – мальви в кривавому цвіті...

22.09.2011р.

                 ВІТРИ НАД СМЕРЕКАМИ

                   Балада серпневого цвіту

…Маріє Григорівно, серпень у Києві – літо

Вповні, як говорено в сивому слові раніш…

Чи ти впізнаєш нашу казку, зухвала трембіто?

Вона урочистіш минулої і – осяйніш…

Маріє Григорівно, серпень серпами зі сховку

Дзвенить, пальчик лезом задівши ледь-ледь…

Діди, що з балади, розкурюють пізню махорку,

Дим кільцями в’ється , сюжети його не прогледь…

Пора – неземна, хоч землею йдемо, полинами,

Пора – світанкова, калинонька в срібній росі…

І небо, і жайвір, і пісня вітрилом – над нами,

Ще є забаганка віддатись цій щирій красі?

Маріє Григорівно, скоро зберуться лелеки

У щемний свій вирій, та це – не біда, не біда…

Хто вміє у віршах медами виповнювать глеки,

У того і нині душа молода-молода…

Хмарини за літом за бабиним скоро затужать,

А стрівши його, згіркнуть – наче лихі полини…

Вітрам над смереками пісню єднань не подужать,

Хіба що додать в шал кульбабових снів сивини…

07.08.2011р.

  МЕТЕЛИК НА ТЛІ ЗМРОКІВ

Балада про зупинений політ

…Дайте мені, Христа ради,

„В темну" писати балади:

Орієнтири – згубіть,

Мальви, й примерзлі, любіть…

Їх невідгаслі заквіти – 

Щирості творчі софіти…

Їх романтичні рум’янці

Вабили джмелика вранці…

А вже надвечір джмелів

Слід в лозняку спопелів…

Дайте мені, Христа ради,

В тихих печалях поради,

Та не надламуйте цвіт

Серед розчахнути віт…

Холодно в серці й баладі – 

Знов бездуховність при владі…

Знову метелик при шибці

Марно завис в перестрибці – 

Змроків крихкий моноліт

Перепиняє політ…

18.08.2011р.

                             МІСТЕРІЇ

                 ДЛЯ ПІТЕРА ТА ПЕРІ

…Аж ось і Спас – із яблуком і з медом,

І з тихою задумою в очах…

Сад у росі, немов святковий медіум

І вірш – із ночі найда при свічах…

Все повернулось із далеких мандрів,

Все – степлене чеканням холодів:

І сонячний метелик – вчитель мантри,

І згірклий промінь з вуст синайських дів…

Усе – в мені, усе в мені на мислі,

Мов срібло, перелите в золотінь:

І ти, і я, і Ніч Богів на мисі,

І таємничих вуст вінчальна тінь…

Тривог – нема… Немає остороги, 

А перспективи? Їх – також нема…

Душа, що поривалась за відроги,

З недавніх пір – відступниця німа…

Вона – мовчить: не плаче, не голосить,

По шклу не ходить, як одна з путан…

Але про сойку у долонях – досить:

Хай відпрацює свій прощальний тан…

З недавніх пір усе, і справді, просто – 

І ланч, і ложе з сарною й мечем…

І три жар-птиці, що куштують просо,

І терпко захлинаються плачем…

…Містерії для Пітера та пері

Я виконав… Тепер іду в сніги…

…А що не встиг позначить на папері,

На те Всевишній не вточив снаги…

19.08.2011р.