Сучасна українська класика

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

І лікар, і астролог, і редактор,

А перед цим ще – мати і дружина...

Їй білу руку цілували дактиль,

Анапест, амфібрахій, а жоржина

Давно – її повіреною в ділі,

Яке, братове, не відзолотіло...

Сьогодні – лютий, сніжні заметілі,

А цій смолянці – в казку закортіло...

І лікар, і астролог, і редактор,

А перш за все – вродлива й відзігорна...

І це, зазначу, – визначальний фактор,

Який не перемелять жодні жорна...

Весна серед зими, або – цілитель,

Для ницих, заздрісних – панчоха синя...

Мого натхнення маг і повелитель,

А як точнішим бути – Берегиня!

                                  * * *

Не Ганну, а Галю шукав я по світу – 

Найнебеснішу пташечку серед білого цвіту...

Не Ганну, а Галю знайшов я, і ось

Все моє сокровенне, дяка Богу, – збулось...

Я – в саду раювань, хоч – стою на стерні,

Поруч – та, котру висвятять ночі і дні... 

    РОДИННА ФРЕСКА

Катю з Дашею і з мамою

Я турбую телеграмою.

Телеграма – непроста:

Кожна літера – вуста...

Кожне слово – поцілунок,

Радість проростає з лунок:

Ще сьогодні, до обіду,

Із відрядження приїду!

                                БАЛАДА 

                                    ПРО 

                  СПРАВЖНЮ ЛЮБОВ

                                                                                 Галі

…Любов, яку з відрами стрів уповні,

Судилась обом нам – не лише мені…

Вода у криниці – солодка на смак,

У косах – світанку не вичахлий мак…

Той самий, що в щасті й журбі – дикосій:

Росте у степах по Вкраїні усій…

Той самий, який вогневусто горить,

Збагнуть його – складно, а як – підкорить?..

…Любов, яку з відрами стрів уповні,

Заплуталась маком в моїй сивині…

Пелюстку, на згадку, в конверт не суши:

Ґаздинею в дім увійти поспіши… 

Дарма, що і дому, по-правді, нема,

Дарма, що вінчала нас люта зима…

Дарма, що згубив сто підків аргамак, 

Сльоза у криниці – солодка на смак…

…А як же любов? – ворон знати хотів…

Спускали на неї скажені хортів,

В’язали неславою, пхали під лід…

…Чом, вчувши це, вороне, видом поблід?..

Зло – завше лиш справжнє бере на приціл: 

Пощерблений серцем – гуляй собі ціл…

Здичáвілий духом – шкандиб собі геть:

Запарюй для телепнів теплих снів дерть…

…За життя небо шле нам і радість, і гнів,

Чорнокриленко, втямивши, ледь прояснів…

Пригадав, як підслухав наказ Калитви:

,,В час миттєвих утіх дикосію – не рви:

Краса пелюсткова – се Боже Дання,

А ти в її душу – на вигул коня?..

Усяк, хто бажає в красі опочить,

Не стане безтямно святе толочить"…

…Любов, яку Бог дав тобі і мені,

Тривожна, немов полини на стерні…

Палив її розпач, пік зболений мак,

Облещувать брався байстрюк-бусурмак…

…Читач здетонує: леґенда, дива,

Щоб так у наш час і любить? Не бува…

…І той лиш, хто стрів її раз уповні,

Всміхнеться про себе й повірить мені…

 07.04.2008р.

м.Січеслав.

    БАЛАДА ПРО ДВА ХАЛАТИ

           На правах фейлетону

…Коханій, милій шив я два халати,

Та на заваді стали пси-пілати:

Пани з дніпропетровської охранки

Оскалились: вези їй крам „з загранки"…

Я, може б, і привіз, та де взять грошей?

Це у чекістів їх, мов з псини вошей…

Я може б, і поїхав „у загранку",

Та знову впрігсь в безплідну перебранку…

Куди не ткнуся, – скрізь чекістське бидло,

Все контролюють: хліб, вино, повидло…

І навіть памперси для онучати

Не купиш, не навикнувши мовчати…

А тут – халат… Та не один, а – пару,

Це збурило і в піднебессі хмару,

А що вже на землі, у Січеславі,

Де й унітази контролюють браві

Чекісти з виправкою совковóю,

Які мандрують стежкою кривою…

Однак – халати… З штапелю чи з шовку

Уже й замовив був… Имел сноровку,

Уже, здається, й крій опанували,

Як виникли незрушні перевали…

Зробила жаба хід: так шити, мов не шити,

Охранці ж треба моцно прислужити?..

Покроїли, знеструмивши замовника,

А далі – ані руш: наказ полковника…

Вже час давно халати й одягати,

Давно терпець урвався: за загати

Зайшло вже сонце, що з біди вставало…

Ви чули про таке? Ніц не бувало?

Отож і я, читальники хороші,

Виходить, що не все ладнають гроші…

У світі, де чекісти правлять балом,

Свіча смердить не лише перегаром…

Мене – вербують… Я – відповідаю:

„Над блазнями я що? Хіба, ридаю?.."

…А що ж халати? Це вам не дрібниця –

Мізкує так чекістська одиниця…

Їй не байдуже, в чому моя пані

На флешку вкине надсекретні дані…

Їй не  все рівно, в чому та в готелі:

Ще викине якісь нові фортелі…

А пані – молода та ще й красива,

І до чекістських викликів спесива…

Її, авжеж, не взяти на макуху:

Сказала „киш", тамуючи задуху…

…Але ж халати… Крізь пітьму нев’ялу

Вони розватрять пристрасть розбуялу…

Про них вже чули Мюнхен, Берн, Каховка,

А де ж чекістська ваша підстраховка?..

…Не знаю, чи В. В. доповідали,

Які попереду грядуть скандали…

…Читаючи цей текст, Поярков* аж лютує:

Та це ж здоров’я на сто літ вартує!..

Хіба зірки, що на погонах, варті

Тих градусів, що в’януть в його кварті?..

…Ну, випорять лампаси, ну – понизять,

Халати ж не за просто так капризять…

04.09.2015р.

___________________________

*Вадим Олександрович Поярков – генерал-майор СБУ, начальник Управління Служби безпеки України у  Дніпропетровській області.

                    ГАЛЮ, СЕРЦЕ…

Галю, серце, Галю, серце, Галю, серце,

Галю, серце моє віддане тобі…

Білі вірші впали зорями в озерце,

Натомившись ноги мить чужій журбі…

Квилять птахи, квилять птахи в небі згуби,

Птахам, Галю, більше нікуди летіть…

Хиже небо більше, Галю, їх не любить,

А в сюжет цей – не бажає відпустить…

Я не знаю, чим цим птахам помагати,

Я не знаю, як їх, Галю, рятувать…

Колись птахи ці учили нас кохати,

А тепер самі велять у них стрілять…

Що це, Галю, що це, Галю, випадковість?

Чому в щастя розсургучена печать?

Палить зірка опівнічна змерзлу совість:

Чому лебеді, вмираючи, мовчать?

Галю, серце, Галю, серце, Галю, серце,

Моє серце – замуроване в „курли"…

Білі птахи б’ють крилом в сумне люстерце,

Котре зойком віддзеркалює стволи…

                     * * *

…Диво з див – твої очі, Галю,

А найперше – з невтоми – губи…

Це з твого золотого жáлю

Острів щирості,  казка згуби…

Диво з див – твої намагання:

Всіх – любить, всім – прощати…

…А невінчані ці вагання?

Як їх кавою пригощати?..

22.05.2015р.,

м. Січеслав.

                   * * *

…Ходімо, Галю, на Десну,

Ходімо, Галю…

Там привітаємо весну,

Мов пишну кралю…

Ходімо, люба, на Десну,

Ходімо, люба…

Зустрінем там весну-красну

В ошатті дуба…

Ходімо, рідна, на Десну,

На срібні плеса…

Ходімо… Чом спинилась? Ну…

Риплять колеса…

Ходімо, Галю, на Десну,

Де пташка в гіллі,

Ледь пробудившися зі сну,

Співа в похміллі…

Як славно ніжкам без чобіт,

В рай-росах кроки…

…Серця звільняючи з орбіт, 

Кричать сороки…

30.03.2014р.,

на Олексу Теплого.

       ВОГОНЬ І КРИГА

...Вечірня пора молитви

При восковій свічі…

І совість – на лезі бритви,

І, в розгіллі, сичі…

І стіл, і розкрита книга,

І білий, мов сніг, папір…

І вірш цей – вогонь і крига,

І – з вовківнею спір…

Вечірня година болю,

Вечірня, а не нічна…

І коні, що мчать по полю,

І у візку – княжна…

Чоло, повите снігами,

Закрите шарфом, але…

Валіза – попід ногами

І сяйво в душі незле…

Незле, нелихе, невбите,

Хоч цілили в саму суть…

І серце, в жалі сповите,

І янголи, що пасуть

Всезрячість, що в зорях світиться,

При ній – правдосуть земна

В ста таємницях святиться: 

Сумирна, та – не сумна…

15.03.2013р.

                    * * *

                                                 Галі

…Жінка як жінка,

От тільки очі – 

Дві золоті рибки,

Що пливуть по обличчю

Назустріч своєму величчю…

                     БАЛАДА 

        ПРО НЕПОБОРНІСТЬ

…Дайте напитись мені води

З ваших долонь, кохана…

Цим – врятуєте од біди:

Згоїться рана…

Дайте напитись мені снаги

Дотиком дивним…

Дайте… І зникнуть всі вороги

З кличем злостивним…

Дайте напитись мені краси…

Дайте… Благаю…

Тої, що – з щебету і роси

В зелені гаю…

Чому ви сеї пори сумна,

Чом – невесела?..

…Йде нашим краєм страшна війна,

В згарищах – села…

Дайте, кохана, мені побуть

З вами в єднанні,

Аби стелилась вранішня путь

В переконанні:

Згинуть на теренах вороги,

Щезнуть – потвори…

Вистачить в серці честі й снаги,

Ми ж – непобори…

Що ж мовчите? Адже ворог – втіка…

Ніч – не ворожа… 

…Ось вам, кохана, моя рука,

Вірність – вельможа…

19.06.2014р.

                        * * *

...Не квапся, не спіши, не поривайсь:

Осіння музика не відзвучала...

На оптимізмі й совісті тримайсь,

У них, повір мені, геть всі начала...

Не квапся, не спіши, не поривайсь:

В містеріях не вичахли дзеркала...

В сап’янці небайдужості взувайсь,

Ти, люба, в суть містерій не вникала?

Не квапся, не спіши, не голоси:

Тебе і так почують всі балади...

На час благословення не проси

На паперті в безмов’я христа ради...

Хвилинне не підтвердять небеса,

Хвилинне не освятять чорні ріллі...

... Духовність – щонайвищості краса,

Як доня біля таїнств породіллі...

17.10.2015р.