О дожде и не только

ВАЛЕНТИНА ЛЫСИЧ

 Прошлёпал дождик


Прошлёпал дождик по знакомой улице,
Затих и растворился в мокрой лужице.
С прищуром всматривалось небо в зеркало
И эхом шум шагов его коверкало.

Так тихо наконец – до неприличия.
Неужто тишина от безразличия?
Озоном полнилась земля и радостью,
И счастьем наполнялась, светлой святостью.

---------------------

Iдуть дощi...

Вже третій день поспіль ідуть дощі.
Померкле небо дихає сльотою.
Промоклі аж до ниточки кущі
Стоять стіною сірою, густою.

Дерева чуть пооддаль – мов шпилі,
Проткнувші купол неба гострим лезом.
І біль сльозами висне на гіллі.
І вітер все кружляє полонезом.

А дощ іде. А дощ собі іде.
І мерзнуть ним підтоптані калюжі.
Здається, сонечка нема ніде.
І зирять вікна вдалечінь байдуже...

------------------

День плакав... плакав... врешті відгорів.
Його пітьма нещадно проковтнула.
Розпласталася темінь пустирів
Безформенно, весь простір огорнула.
І все притихло. Сміх завмер у сні.
В минулому заплуталася радість.
Розсипалися звуки голосні
Молитвами нічними: будять святість.
Розорена межа ятрить вогнем:
Границя правди вклинилась в неправду.

До світла наближаюсь з кожним днем,
Знаходячи у істині відраду.

--------------------

Иду, уставшая, по вьющейся дороге.
Уже и вечер спать ложится мне под ноги,
Везде окошки зажигаются огнями,
Как совы, смотрят вслед янтарными глазами.

-------------------

Любовь слепая

Упрямо слякотный октябрь листает память.
Вот ты. Вот я. Воспоминанья сердце ранят.
Крылатый ангел, взяв в подол шестое чувство,
Взмыл шустро в небо, прихватив моё безумство.

И стало тихо. Одиноко. Даже грустно.
Угрюмо-пусто. Сиротливо. И безвкусно.
Не помогла тоску унять вода святая.
Напрасно ангел прилетал. Любовь – слепая.

--------------------

 То ль отвыкла от тебя, то ли нет...


То ль отвыкла от тебя, то ли нет.
Целый день струится нитями дождь,
Размывая на тропинке твой след,
Пробуждая запоздалую дрожь.

В заколдованный ступив ведьмин круг,
Возвращаюсь в лихорадочный сон,
Где раскинутым шатром – сочный луг,
Где малиновый прерывистый звон.

Льётся рифмой затаенная боль,
Щебетанье пересмешника – вслед.
Отрываюсь лепестком... Не неволь...
То ль отвыкла от тебя, то ли нет...
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.