Павло
СИМОНЕНКО
 

КОХАНІЙ
 
Моя кохана, тільки ти
Даєш меі життєві сили
Любов і ніжність берегти
У наші роки посивілі.

Ції любові срібний дзвін
Пливе, освячений віками,
І не спроможний часу тлін
Ніколи стати поміж нами!

Бо ця любов – то суть моя,
Вогонь душі і серця струни!
Тож буде вічно: ти і я,
І молоді, і серцем юні.

Ми піднялись над тим, що є
У світ казково-урочистий,
Нас бруду тінь не дістає
Бо все між нами справжнє, чисте.

Ми ніби дві ясні зорі,
Чиє проміння тьму руйнує.
Який там час в календарі!
Для нас він просто не існує!

Любов, що поєднала нас, –
Вона освячена віками,
І не спроможний тлінний час
Ніколи стати поміж нами!


ЖИВЕ ПРОВИДІННЯ
 (тріолет)

Явилась мені ти із мрій,
Немовби живе провидіння,
Не тьохкав іще соловій –
Явилась мені ти із мрій.
У жовтій кофтинці своїй
Була ти, мов квітка весіння!
Явилась мені ти із мрій,
Немовби живе провидіння!


НЕЖДАНИЙ ДАРУНОК
 
Ти ще весною йшла до мене в сни,
Наївна, мила, рижувата юнка,
А стрілася чомусь аж восени –
Такого я й не ждав уже дарунка!

О підле і безжалісне буття,
Ти ж не даєш мені спокійно тліти!
(А може, ждав цього я все життя,
Як пізня осінь бабиного літа?!)


Я ЧЕКАЮ, ЧЕКАЮ...

Я твій образ малюю у кожному сні,
І у мріях тебе виглядаю,
Щоб сказати тобі, як самотньо мені,
Як зустріти тебе я жадаю!

Ти прийди з моїх снів у краплинах роси
І надію у серце мені принеси!
У далеких світах скрізь тебе я шукаю
І гукаю, і зву, і чекаю, чекаю...

Хто підкаже мені, де ти є? Де ти є?
Що тебе у дорозі тримає?
Ось і літо підходить до краю моє,
А тебе все немає, немає...

Тож прийди з моїх снів у краплинах роси
І надію у серце мені принеси!
У далеких світах скрізь тебе я шукаю,
І гукаю, і зву, і чекаю, чекаю...

Вже жовтіють гаї, гнеться в полі полинь,
Небо диха останньою синню...
Ти хоч бабиним літом до мене прилинь,
Відігрій мою душу осінню!

Та прийди ж ти, прийди, біль душі загаси,
Тиху радість у серце мені принеси!
По усюдах усіх скрізь тебе я шукаю,
І гукаю, і зву, і чекаю, чекаю...


КОХАННЯ
 
З твого чарівного святого озерця
Я нібито випив кохання до дна,
І з жовтих осінніх берізок на серце
Неждано лягла лісова тишина...

Легенько жовтневий вітрець повіває,
Прозорі хмаринки по небу жене,
Десь тихо мрійливо сопілка співає,
Привітно чарує тебе і мене...

Я ніжно цілую ясні твої очі,
Блаженно хмелію в цю трепетну мить,
А серце моє ніби випурхнуть хоче,
І радісно щастя у ньому струмить!

Крізь ніжні обійми, цілунки і ласки
Дзвенить, ніби срібний дзвіночок, твій сміх,
І дійсність немов випливає із казки,
Здається, і час уповільнює біг...

І горнется любляче серце до серця,
П'яніємо ми без краплини вина...
Неправда, що нині із цього озерця
Я випив кохання до самого дна!


СПАСИБІ ТОБІ
 
Клубочаться хмари-бджолині рої,
Їм жаль полишати обжиті краї,
Та вітер шалений їх люто жене...
Спасибі тобі, що кохаєш мене!

Соснові бори і шумлять, і гудуть,
Негоді в покору вони не ідуть,
Та грізна стихія їх крутить і гне...
Спасибі тобі, що кохаєш мене!

Вривається потяг в холодну пітьму,
Темнота несеться назустріч йому,
За вікнами морок, безлюддя сумне...
Спасибі тобі, що кохаєш мене!

Я в далеч іду, і доносяться вслід
І щелести літа, і шерехи літ...
Минуле майбутнього не дожене!
Спасибі тобі, що кохаєш мене.


МИЛІЙ
 
З радістю, любов'ю і журбою
Ти для мене – подруга і мати!
Я всесильний поруч із тобою
Поруч із тобою я крилатий!

В тебе брови – крила соколині,
Очі – два озерця світло-сині,
Посмішка чарівністю сія,
Зіронька ранкова ти моя.

В глибині закоханого серця
Я шукаю найніжніше слово –
Хай моя завітна пісня в'ється
Біля тебе чаєчкою знову.

В тебе брови – крила соколині,
Очі – два озерця світло-сині,
Посмішка чарівністю сія,
Зіроннка ранкова ти моя.

Хай благословляється навіки
День, коли тебе зустрів я, мила,
Хай нам сонце світить під повіки
І коханням повняться вітрила!

В тебе брови – крила соколині,
Очі – два озерця світло-сині,
Посмішка чарівністю сія,
Зіронька ранкова ти моя!


КОЛИ ТИ ПОРУЧ
 
Коли ти поруч – ніби маю крила
І світ увесь веселково сія,
І хоч би що мені ти говорила –
В словах я чую трелі солов'я!

Таке чуття, немов сягнув я неба,
Немовби опинився у раю,
І щастя більшого мені й не треба,
Коли я бачу посмішку твою!

Коли теплом іскряться в тебе очі,
Коли твій голос ласкою бринить –
Моя душа тоді співати хоче,
А в серці пісня жайвора дзвенить!

Нема тебе – холодить душу осінь,
Стискають серце туга і нудьга,
І навіть на ясну небесну просинь,
Здається, чорна хмара набіга...

Але щодня я мрію про удачу,
Надіюся на видиво таке,
Що я тебе назавтра знов побачу,
Моє кохання солодко-гірке!


НЕ ПЕЧАЛЬСЯ!
 
Не печалься сльозою, любове моя,
Що життя непомітно добігло до осені,
Що знесла в далечінь твої досвітки росяні
Невблаганна й жорстока часу течія.

Ти поглянь: в небі сонце яскраво сія,
Мов до тебе сміється в розхристаній просині,
Ти послухай: шепочуться трави некошені
І співає блакитна струна ручая.

Хоч довкола багрянці в гаях розлились,
Але ти не лякайся, що осінь підкралася!
Передчасно вона і даремно старалася –
Непідвладна ти їй ні тепер, ні колись!

Не печалься, любове, ще час не настав
Для холодних тонів і мінорних октав!


УТІХА І РАДІСТЬ
 (тріолет)

Подруженько вірна, кохана моя,
Розрада, утіха і радість єдина,
Твій образ у серці хранитиму я,
Подруженько вірна, кохана моя!
Така вже, напевне, планида твоя:
Ти щира, ласкава і ніжна людина,
Подруженько вірна, кохана моя,
Розрада, утіха і радість єдина!

___________________
© Павло Симоненко

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/