ЛІРИКА ВОЛОДИМИРА НЕРУБАЙСЬКОГО

Володимир Артемович Нерубайський – директор Тальнівського навчально – виховного комплексу «загально – освітня школа I – III ступенів № 1 – гімназія. 12 років керує шкільною літературною студією «Над Тікачем». Був неодноразовим переможцем районних поетичних конкурсів, обласного конкурсу «Сонячні кларнети».Свої твори публікував в районних та обласних газетах книжках. Має педагогічні публікації. Його доробки як керівника шкільної студії відзначено дипломом обласної педагогічної виставки, занесено до каталогу передового педагогічного досвіду освітян Черкащини.
Пропонуються ліричні вірші В.Нерубайського з його поетичної збірки «Небо душі людської»(Черкаси,2013).\
«Немає в любові
Кінця і початку:
Безмежна у часі
І в просторі теж.
І все, що любив,
Що люблю
І що завтра
Я буду любити
Без меж».
***
«Ти не послухаєш мене, я знав»
«Ти не послухаєш мене, я знав,
Я знав - не підеш, поки рушить потяг.
Під поглядом твоїм розтанув лід вікна,
І ти шептала щось невгадане…і дотик
Ніжний я губ твоїх відчув…
В тім малиновім дотику було
Усе – любов, і біль розлуки, і страждання.
В думках я цілував твоє чоло
І очі, й руки…Й серця поривання
Стрімкі я зупинить не міг…
Гудок – і сірим розпачем думки,
Я бачив – ти все йшла, все швидше,
Потім бігла.
Враз станула…В заплакані шибки
Мов бились серця скалки, синім вітром
Мені принесені…
Я їхав назавжди…
***
«Кучерявились верби над річкою»
Кучерявились верби над річкою,
Мов твоє хмельове волосся.
Проростала любов смерічкою,
Коломийкою щастя лилося.
*
Місцевою тою нічкою
Я спізнав таїну кохання.
Полумінням свого освідчення
Ти бажала мого згоряння.
*
І горів я, палав, мов полум*я,
У яке підкидають хмизу.
В грудях серце пудовим молотом
Відбивало секунди тиші.
*
«Ти – це я» - шепотіли устоньки,
«Я твоя», - промовляло тіло, -
Випий всю, не залиш ні крапельки».
«Гріх не пить», - у думках маріло.
*
Розсипалося срібло місяця,
Розкриваючи тайну ночі.
Верби зрадницьки шепотілися,
Опустивши у воду очі…
*
Розійшлись ми – зрадливці місяця.
Не повториться, не вернеться…
Як реліквію бережу в собі спомин той,
У глибинах серця.
***
«Дівчина мила, тебе любив я…»
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я до забуття.
Я думав, вічно, думав, довічно
Ітимеш поруч через життя.
*
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я до німоти.
Я думав, вічно, думав, довічно
Як полюбив я, полюбиш ти.
*
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я , як ліс весну.
Я знав, що вічно, знав, що довічно
Кохати буду тебе одну.
*
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я й тепер люблю.
Ту муку вічну – любов довічну
В своєму серці не розгублю.
***
«Я тобі кохана, подарую слово..»
«Я тобі кохана, подарую слово,
Бо чи є у світі щось іще палкіш?
Хай у ньому грає лагідно-шовково
Вічно юний трепет і вогонь душі.
*
Я до цього слова простував крізь роки,
Так, як і до тебе через поле днів.
Ти – вже моя доля, ти – вже мій неспокій,
Я ж шукав все слова і знайти не вмів.
*
Скільки їч, гарячих, я сказав для тебе,
Але ті слова – лиш відблиски вогню,
Що палає в серці і сягає неба, -
Не могли повідать, як тебе люблю.
*
Отже, слухай слово…Ні, моя кохана,
Це не те, що треба, - відчуваю знов.
І приходить думка, що безсильне слово,
Там бесильне слово, де міцна любов.