60-летию со дня основания литературной студии «Факел»г. Днепродзержинска

Памяти Якова Острового
С 1975 по 1985 годы «Факел» будет передаваться по эстафете, переходить из рук в руки, ни на день не прекращая своего горения.
1975-1978гг. направляет работу литературной студии Яков Островой , замечательный поэт.
Стихи
Яків ОСТРОВОЙ

* * *

Серце стежку простеле,
Що знайома нам тільки з тобою,
Де сміються і плачуть
На світанку в гаю солов’ї,
І, як спраглий в пустелі,
Я прийду до твоєї любові,
До обіймів гарячих
І до ніжних цілунків твоїх.
Як з цілющих криниць,
Я нап’юся палкого кохання.
У волосся шовкове
Заплету я веселку тобі.
...До грудей пригорнись
У неяснім тремтливім чеканні,
Де зника на півслові
Соромливості стишена біль.

* * *

Лиш побажай –
для тебе все зроблю.
У Чорне море
Біле переллю,
З найдальшої Галактики
зловлю
Зорю для тебе –
бо тебе люблю.
Лиш побажай –
і в люту заметіль
Заколосяться ниви золоті,
Полине жайвір в небо голубе
І заспіва, що я люблю тебе.
Лиш одного не зможу
я зробить:
Тебе, мою єдину, розлюбить.

(Надруковано в газеті
„Знамя Дзержинки”, 15.09.79 р.)


Сонячна орбіта

У партії знаходжу я натхнення.
І силу й правду ти мені дала.
В твоїх ділах живе великий Ленін,
Його безсмертя і його діла!
Летять роки
буремні, швидкоплинні,
Твої знамена сонце золотить,
І розправляють крила соколині
Богатирі, що виростила ти.
З тобою ми усі висоти візьмем,
З тобою – нас нікому
не зломить.
На сонячну орбіту Комунізму
Вітчизну рідну виведемо ми.
Через життя величні заповіти
Ми пронесем в труді і боротьбі.
Немає щастя більшого на світі,
Як буть навіки відданим тобі.

Пролісок
(пісня)

Відшуміли клени
Листячком зеленим,
А в садах палає
Осінь золота...
Жду тебе, кохана,
Ти ж не йдеш до мене.
А літа спливають,
Як вода.

Юнко кароока,
Юнко чорноброва,
Мов чаїні крила
Рученьки твої...
А про мій неспокій
Навесні в дібровах
Заспівають пісню
Солов’ї.

Пролісок відкриє
Сині оченята,
Над дніпровим плесом
Чайка пролетить...
Буду я кохати,
Буду виглядати,
Бо в моєму серці
Тільки ти.

Затріпочуть клени
Листячком зеленим,
Зашумлять під вітром
Молоді жита...
Вірю я, кохана,
Прийдеш ти до мене,
Бо кохання вічне,
Як життя.

* * *

Я дивлюся на дитяче ліжко,
Спить Наташа – на добраніч їй.
Грає світлим зайчиком усмішка, –
Сниться щось малесенькій моїй.

Що їй сниться? Щось просте дитяче,
Може ніжні мамині пісні,
Може руки татові гарячі
По голівці гладять уві сні.

Спи спокійно. Скоро сонце встане,
Усміхнеться ранок голубий.
Я не сплю. Над Тихим океаном
Атомні підводяться гриби.

На прекрасні сни моєї доні,
На щасливу посмішку її
Там, за океаном, в Пентагоні,
Знову зуби гострять палії.

Знов фашистські виповзають тіні
З чорної зміїної нори,
Ті, хто в Хіросіму і Бікіні
Землю хочуть всю перетворить.

Хто мого дитинства світлу радість,
Сміх дитячий і спокійні сни,
Під виття сирен і свист снарядів
Кинув злісно в полум’я війни.

Хто хотів, щоб виростали діти
З душами покірливих рабів,
Щоб не бачив сонця я над світом,
не радів, не мріяв, не любив.

Та весни цвітіння білосніжне
Я стрічаю, бо життя люблю.
Щоб Наташа посміхалась ніжно,
Щоб спокійно спала –
я не сплю.

До пісні

Мати схилилась над сином,
Пісню співа колискову.
Жайворон з піснею лине
В неба блакить світанкову.

Й зсипле зернята сріблясті
В землю, що сонцем зігріта.
Й земля проростає рястом,
І хилиться колос під вітром.

Квітнуть сади солов’ями,
І в грудях від радості тісно...
Краще з піснями зів’януть,
Ніж розквітати без пісні.

Мої друзі

Хай дихають печі жаром,
І піт виступає на лицях –
Співає душа сталевара,
Буде міцною криця.

Плугами з цієї сталі
Безкраї лани переорем,
В ракетах в космічні далі
Полинем назустріч зорям.

Мости напружені встануть,
Турбіни запінять води,
І скоряться океани
Могутнім атомоходам.

І зброю з металу такого
Воїн тримає врочисто,
Як грізну пересторогу
Агресорам-авантюристам.

А друзі з якого сплаву,
Що сталь виплавляють іскристу,
Що множать Вітчизни славу?
Вони –
комуністи.

Я.Островой,
(слюсар-складальник)