Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *

Вишні біла фата – за туманом услід,
Небосхил вигинає черлену підкову.
Ще учора цвіло, а вже – зав’яззю плід.
Ходить місяць вагітним по вічному колу.

Все по колу в житті.
По спіралі суєт.
Аж стискає до краю хребти у пружини.
З насінини найменшої сонце встає.
З перших кроків – падіння і злет на вершини.

Іще мрії твої – у рожевій імлі.
Дім, робота, сім’я, – ніби все, як і треба.
І тяжіння сердець в круговерті землі
Навіть зорі зриває з галявини неба.

З часом зміниться все – і цей світ, і думки.
Повесні нівідкіль налетить алергія.
На горіхи дістануться тільки роки,
І горіх, що садив, уже вряд пожаліє.

Відгуляють весілля вишневі сади, –
Забуваєш про той поліноз в міжсезоння.
І стає алергія хронічна на тих,
Хто не душу відкрив, а порожнє бездоння.

Спантеличено дивишся в прірву глуху,
А тебе ще й штовхають злорадо у спину.
І лишаєшся сам, наче перст, на шляху,
Розперезаний вітром у ніч горобину.

Алергія на ціни, на владу, брехню...
Зусібіч алергени в’їдаються в очі.
Доливає у кров надвечір’я вогню.
Пахне небо дощем...
Спрага літа...
І прощі.

_____________________
© Михайло Жайворон

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/