Михайло
ЖАЙВОРОН

 
* * *

Поміж двох полюсів
                   я на світі живу не один.
У магнітному полі душі
                   ми тримаємось купи.
Наше тіло –
                   із глини та ще –
                                            зі святої води.
Із вогню наше серце,
                   допоки воно іще любить.

У горнилі суєт
                   час одвіку випалює нас,
Наливає по вінця
                   у келихи днів наші долі,
І любов’ю на міць
                   випробовує всіх про запас,
Від якої і я
                   не один у житті божеволів.

Вже близькими стають
                   у мені неземні полюси,
І крізь серце простромлена
                   вісь усієї планети.
Просинається світ
                      із проміння,
                                      трави і роси,
І виліплює знову мене.
                   Із людини – поета.

__________________
© Михайло Жайворон