Виктория
  АБРАМОВА
 
ЗИМА НА ЮГЕ
 
Как снежинка на тёплой ладони,
Таял зимний, коротенький день,
Промелькнув средь ветвей оголённых,
В неизвестную даль улетел...

Отшумели все праздники. Тихо.
Щиплет ноздри январский мороз,
Не сменилась зимы белой прихоть –
Снег, искрящийся тысячью звёзд.

Полежит полотном белоснежным
(Жаль, недолог видения век),
И растает... Итог – неизбежен.
Здешних зим слишком робок набег.







  Лейла
  БЕГИМ

* * *

А у нас завьюжило –
Белым, тонким кружевом.
Занесло метелицей
Город мой... Не верится?

Не вернуться в прошлое –
Тропы запорошены.
И к весне забудется
Ожиданий улица...







  Олександр
  ВРУБЛІВСЬКИЙ
 
* * *

Зимова ковзанка на сонці заблищить.
У пальці холодно – аж зашпори заходять.
Я, розганяючись, спинити хочу мить,
Та кучугура мене ловить коло плоту.

Важкі дерева прокидаються від сну,
Своє гілляччя випрямляють, як подує.
Дивлюся в небо і у снігові тону,
А наді мною гостроверха біла туя.

Сніжина падає на голову м'яка
І утішає поцілунком ненароком,
Коли зненацька зойкіт птаха налякав,
Коли змітає заметіль зі світу кроки...
 






  Алла
  ГОЛУБЄВА

ДЕЦИМА
 
Сонечко прокинулось раненько,
Розігнало сірий смуток хмар.
Безліч в небі тих сумних отар...
І не полічити тих сіреньких.
Знов яскраве небо і чистеньке,
Ніби з льону синє полотно.
Тихо колихається воно,
Піднімає настрій у людей.
Посміхається чудовий день,
Загляда промінчиком в вікно.







  Богдана
  ГУСАК
 
* * *

Панує Січень, запальний, затятий,
скрипить, морозить і сердито дмуха.
Моргне лишень – завзята Завірюха
заходжується вправно замітати.

У шапці, що ховає очі й вуха,
із вусами-бурульками, патлатий,
панує Січень, запальний, затятий,
скрипить, морозить і сердито дмуха.

Потішно й довго починає чхати,
коли лоскоче в носі біла муха!
Зима сміється з сина-відчуйдуха.
Щодня пильнує і радіє мати –
панує Січень, запальний, затятий.







  Сергей
  ДУНЕВ
 
ЯНВАРСКИЙ ЭТЮД
 
Загород. Рано. Едва рассвело.
Утро ворон подняло на крыло,
Бросило в небо движением ловким.
Елки в снегу распушили иголки.

Сойка сквозь ветви пропрыгала: р-р-а-з!
Дятла снедает порыв вдохновенья.
Веткой сосны в этот утренний час
Нам посылается благословенье.







  Наталія
  КУЗМІЧОВА
 
* * *

А вітри-дикуни тупотять, мов слони,
День і ніч по дорогах гарцюють.
Без тепла і води, наробили біди,
Дикі танці щомиті танцюють.

Впріли враз, роздяглись,
дружно в боки взялись,
Закружляли, сіренькі бувальці.
Танцювали весь день, ще й співали пісень
Та й похрипли вітри рано-вранці.

Може горло болить, що так тисне, й хрипить?
Чи від вірусу вже знемагають?
Може чаю налить, щоб те горло змочить?
Кажуть, чай від хвороб помагає.

Та не чують вітри, ті, що віють згори,
Гонять хмари в зимовому небі.
Їм, швидким, всеодно чи чаї, чи вино,
Їм і хліба, здається, не треба.

Хай гуляють собі, щоб не жити в журбі,
До весни гарувати й шуміти.
Хай не чинять біди, будуть чемні завжди
Ті вітри, неслухняні, мов діти.







  Игорь
  МАРКЕС
 
* * *

Это просто зима, и замёрзшие птицы на ветках
Всё плотней прижимаются, перья свои распушив...
Это просто зима, и луна отражённой монеткой
Заблестела на льду для потерянной чьей-то души…
Это просто зима, где ветра как прелюдия к вьюге,
Где колючая стынь не больней, не страшней, чем судьба,
Где находят подчас, а порою теряют друг друга,
Где поминки как вскрик, где как стон разбитная гульба…
Это просто зима, где ночами от края до края
Одинокая флейта тоскует и плачет в снегах,
Может Бога зовёт, о своём наболевшем играя,
Прячась эхом в притихших, уснувших на время дворах…
Это просто зима…







  Ольга
  МУСІЄНКО

НА ЗИМОВІ ВІТИ СІЛИ БІЛІ КВІТИ
 
На зимові віти сіли білі квіти,
Заіскрились сяйвом в промінцях ясних.
Та холодний вітер, невблаганний вітер
Без жалю зриває пелюстинки з них.

Ой, не дми так, вітре! Дай нам порадіти,
Дай зігріти душу свіжістю краси.
Бо у цьому світі всі ми, наче діти,
Прагнемо казкових відчуттів рясних!







  Людмила
  НЕКРАСОВСКАЯ
 

* * *

Вновь холода. А хочется тепла
И солнца от рассвета до заката.
Печалит снега белая зола,
Так душу утешавшая когда-то
В те дни, когда весь мир сгорал дотла
В пожаре охватившей землю вьюги.
И поглощала снежная зола
Летящие с небес на землю звуки.
Был ветер чуть гнусавым, как гобой,
Хоть петь старался искренней и чище.
И оставляла вьюга за собой
Покрытое золою пепелище,
И вся земля белёшенька была.
Я наслаждалась снегом втихомолку.
А нынче очень хочется тепла.
Но до весны ещё довольно долго.

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/